Господарський суд Чернігівської області
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 77-44-62
13 квітня 2011 року справа № 6/37
за позовом : фізичної особи -підприємця ОСОБА_1,
АДРЕСА_1,
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Іванівська”,
вул. Дружби, 33, с. Іванівка, Чернігівський район, 15562,
про стягнення 155 643,28 грн.
Суддя Блохіна Ж.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - адвокат, ордер, договір№01-юр від 17.02.2011 року,
від відповідача: Молчанов Д.Ю., довіреність №б/н від 10.01.2011 року.
Рішення прийнято 13.04.2011р. після оголошеної 22.03.2011р. та 29.03.2011р. перерв в судових засіданнях на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Іванівська” про стягнення заборгованості в сумі 155 643,28 грн., в тому числі 86 363,12 грн. основного боргу по оплаті переданого товару згідно договору №8 від 01.10.2006 року, 35 897,59 грн. -пені, 5 177,25 грн. -3% річних та 28 205,32 грн. інфляційних втрат.
Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги і просить їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні надав відзив на позов, в якому просить застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні 29.03.2011р. представник позивача надав пояснення, в яких зазначив про відсутність пропуску строку позовної давності з боку позивача, оскільки, виходячи з положень ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності перервався в зв'язку з тим, що відповідачем підписані акт звірки розрахунків від 28.12.2007р. та 26.12.2008р., в яких він визнає борг за отриманий товар в заявленій до стягнення сумі.
Представник відповідача заперечує дані обставини.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд
01 жовтня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено договір №8.
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується продати та відвантажити, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти на умовах, передбачених даним договором, певний товар згідно специфікації (жито ел. Борьба, жито 1р інтекс-95, пшениця 1р Пол-90).
Загальна сума договору складає: 54916,90 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату укладення договору еквівалентна 10874,64 доларам США.
Згідно п. 3.1 договору оплату продукції покупець зобов'язується здійснити в безготівковій формі в гривнях на рахунок продавця в строк до 30 грудня 2007 року.
Відповідно до п. 4.3 договору за прострочення виконання зобов'язання з оплати продукції покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення.
Згідно п. 4.4 договору сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до десяти років.
Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється без обмеження строку. (п. 4.4. договору).
На виконання даного договору позивачем було передано відповідачу товар згідно накладних: №8 від 03 жовтня 2006 року на суму 26 412,90 грн. та №7 від 09 жовтня 2006 року на суму 28 504,00 грн., а всього на загальну суму 54 916,90 грн.
Вказаний товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на вищевказаних накладних, яка діяла на підставі довіреностей серії ЯМЧ №332178 від 03.10.2006 року та серії ЯМЧ №332179 від 09.10.2006 року.
Як зазначає позивач в позовній заяві, станом на 21.02.2011 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 54916,90 грн.
Згідно п. 3.4 договору якщо вказану в договорі продукцію покупець не оплатить продавцю повністю в строк до 30 грудня 2007 року загальна вартість продукції і, відповідно сума, що підлягає сплаті в гривнях продавцю, визначається за офіційним курсом НБУ долара США (кількість гривень еквівалентна одному долару США) на день платежу. В цьому випадку оплата продукції має бути здійснена в гривнях з урахуванням того, щоб сплачена покупцем сума гривень в перерахунку на долари США за офіційним курсом НБУ долара США на день платежу дорівнювала загальній вартості продукції в доларах США, вказаній в п. 1.1 даного договору.
Таким чином, згідно з розрахунком за встановленим на 21.02.2011 року курсом долару США, а саме: 7,9417 грн., сума вартості неоплаченого відповідачем товару становить 86 363,12 грн.
Проте в порушення умов договору відповідач вчасно не розрахувався за отриманий товар.
Позивачем була направлена відповідачу вимога №17 від 17.12.2010 року з вимогою сплатити заборгованість в строк до 30 грудня 2010 року, яка була отримана останнім 21.12.2010 року, що підтверджується копією поштового повідомлення.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГКУ):
“Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.”
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За таких обставин, виходячи з умов договору, перебіг позовної давності, тобто строк, на протязі якого позивач мав право звернутися до суду з вимогою про захист свого права за вказаним договором, розпочався 31 грудня 2007 року.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, строк позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою про захист свого цивільного права, порушеного відповідачем, сплинув 31 грудня 2010 року.
Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 22.02.2011 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції господарського суду Чернігівської області.
Посилання позивача на те, що у п. 4.4 договору сторони визначили, що строк позовної давності збільшується на 10 років не відповідає дійсності, адже за вказаним договором дана умова стосується щодо стягнення штрафних санкцій. В той же час, у договорі відсутні будь-які домовленості сторін щодо збільшення позовної давності для пред'явлення до суду основної вимоги. В даному випадку основною вимогою є здіснення покупцем оплати продукції у строк до 30 грудня 2007 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення.
Згідно розрахунку, складеного позивачем, відповідачу нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати за період з 01.01.2008 року по 01.02.2011 року в сумі 28 205,32 грн. та 3% річних за період з 01.01.2008 року по 21.02.2011 року в сумі 5 177,25 грн.
Відповідно до умов п. 4.3 договору за прострочення виконання зобов'язання з оплати продукції покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення.
На виконання даної умови договору позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню за період з 01.01.2008 року по 21.02.2011 року в сумі 35 897,59 грн.
Згідно ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Як вбачається з п. 4.4 договору сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до десяти років.
Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
В п. 4.4 договору сторони визначили, що позовна давність збільшується щодо стягнення штрафних санкцій. Проте, в договорі відсутні будь-які домовленості сторін щодо збільшення позовної давності для пред'явлення до суду основної вимоги. Основною вимогою є здійснення покупцем оплати продукції у строк до 30 грудня 2007 року, а стягнення штрафних санкцій є похідною, додатковою вимогою, виникнення якої нерозривно пов'язане з основною.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач звернувся до суду за межами встановленої законом позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи звернення відповідача до суду про застосування позовної давності, яка спливла на день звернення позивача з позовом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Посилання позивача на те, що перебіг позовної давності перервався, оскільки з підписанням відповідачем актів звірки розрахунків він визнав свій борг, а тому перебіг позовної давності почався заново з 26.12.2008р., не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. У ч.3 вищевказаної статті зазначено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже, з точки зору переривання строку давності, до зазначених у ч. 1 ст. 264 ЦК України дій, що свідчать про визнання зобов'язання особою боргу, можуть належати будь-які фактичні дії, що свідчать про визнання зобов'язаною особою боргу, зокрема, часткове погашення боргу, повне або часткове визнання претензії, прохання про відстрочку виконання, сплата процентів за основним боргом та інш., тобто, будь-які активні дії зобов'язаного суб'єкта, що свідчать про визнання ним боргу.
Акти звірки взаємних розрахунків від 29.12.2006р., 28.12,2007р. та 26.12.2008р., на які посилається позивач як на доказ визнання відповідачем боргу, не містять визначення саме боргу відповідача і є за своїм змістом і суттю документами, складеними за результатами звірки даних бухгалтерського обліку стосовно перевірки взаєморозрахунків, в яких визначено сальдо на певну дату.
Підписання акту звірки посадовою особою відповідача, не є активною дією відповідача, що свідчить про визнання ним боргу в розумінні ст. 264 ЦК України.
Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 257, 259, 261, 266, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Суддя Ж.В. Блохіна
Повне рішення складено 18.04.2011р.
18.04.11