01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.04.2007 № 2/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Студенця В.І.
Малетича М.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Мандзюк Ю.В.,
від відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ІнтерКомплект"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.02.2007
у справі № 2/17 (Домнічева І.О.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Караван"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "ІнтерКомплект"
про стягнення 47541,38 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.12.2006 порушено провадження у справі № 2/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Караван» (далі - ТОВ “Караван») до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерКомплект» (далі - ТОВ “ІнтерКомплект») про стягнення 47541,38 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.02.2007 позов задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ТОВ “ІнтерКомплект» подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.
У зв'язку з неявкою в засідання суду, призначене на 03.04.2006 представника ТОВ “ІнтерКомплект», ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.042007 розгляд справи було відкладено та призначено на 17.04.2007.
В засідання суду, призначене на 17.04.2007 ТОВ “ІнтерКомплект» повноважних представників не направило та не повідомило суд про причини їх неявки.
Представник ТОВ “Караван» проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив суд рішення господарського суду м. Києва від 13.02.2007 залишити без зміни, а апеляційну скаргу ТОВ “ІнтерКомплект» - без задоволення.
Керуючись ст. 75 ГПК України колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу за наявними в ній документами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ТОВ “Караван», всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між ТОВ “Караван» та ТОВ “ІнтерКомплект» 02.03.2006 укладено договір № 02/03-2006 за умовами якого, ТОВ “ІнтерКомплект» зобов'язався поставити на умовах та у встановлені даним договором строки техніку (далі - товар) у власність ТОВ “Караван», а ТОВ “Караван» зобов'язався прийняти товар у власність товар і оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1. договору).
Загальна вартість товару складає - 245382,00 грн., в тому числі - ПДВ 20% - 40897,00 грн. Вартість окремих позицій товару вказана у Специфікації (п. 2.1 договору).
ТОВ “Караван» повинен оплатити аванс в розмірі 30% загальної вартості товару протягом трьох банківських днів від дня підписання даного договору (п. 2.3.1 договору).
ТОВ “ІнтерКомплект» зобов'язується поставити товар ТОВ “Караван» протягом 84 календарних днів від дня отримання передоплати вказаної у п. 2.3.1 договору (п. 3.2 договору).
За прострочення строків поставки товару ТОВ “ІнтерКомплект» сплачує ТОВ “Караван» пеню у розмірі 0,5 відсотка від загальної вартості товару за кожний день прострочення (п. 7.1 договору).
Згідно платіжного доручення № 135 від 03.03.2006 на виконання п. 2.3.1 договору ТОВ “Караван» оплатив 30% загальної вартості товару в сумі 73614,60 грн., про що в графі “призначення платежу» зроблено відповідний запис.
Відповідно до видаткової накладної № 04/07-2 від 04.07.2006 ТОВ “ІнтерКомплект» поставив, а ТОВ “Караван» одержав товар на загальну суму 223902,00 грн., тобто, ТОВ “ІнтерКомплект» поставив товар із простроченням.
Платіжним дорученням № 1072 від 26.07.2006 ТОВ “Караван» здійснило повну оплату товару в сумі 171767,40 грн.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором ( ч. 1 ст. 216 ГК України).
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається ( ч. 1 ст. 231 ГК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з зв'язку з порушенням ТОВ «ІнтерКомплект» господарського зобов'язання за договором, обґрунтовано стягнув на користь ТОВ «Караван» пеню у розмірі, визначеному п. 7.1 договору.
Посилання апелянта на ч.3 ст. 549 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» колегія суддів до уваги не приймає з огляду на те, що відповідальність у вигляді пені за порушення господарського зобов'язання встановлена, зокрема, ст.ст. 230 - 233 ГК України.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 10 роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 12 роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
Оскільки витрати на оплату адвокатських послуг згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 20.10.2006 до договору про надання адвокатських послуг № 02/10-06 від 01.10.2006 укладеного між ТОВ “Караван» та Адвокатським об'єднанням “Столиця» на суму 5000 грн., які були перераховані ТОВ “Караван» платіжним дорученням № 850 від 30.10.2006 є неспіврозмірними, тобто явно завищеним, то суд першої інстанції обґрунтовано обмежив розмір витрат на оплату адвокатських послуг з огляду на розумну необхідність судових витрат.
Доводи ТОВ «ІнтерКомплект» в апеляційній скарзі стосовного того, суд першої інстанції не повно з'ясував обставини пов'язані з наданням адвокатських послуг колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що суд першої інстанції стягнув судові витрати згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України та роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 13.02.2007.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Рішення господарського суду м. Києва від 13.02.2007 у справі № 2/17 залишити без зміни, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерКомплект» - без задоволення.
2. Матеріали справи № 2/17 повернути господарському суду м. Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді Студенець В.І.
Малетич М.М.
20.04.07 (відправлено)