ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
19 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді Харченка В.В.
суддів: Васильченко Н.В., Леонтович К.Г., Матолича С.В., Чалого С.Я.,
при секретарі - Капустинському М.В.
за участю представника ДТГО “Південно-Західна залізниця» Авраменко Д.В., ОСОБА_1.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 серпня 2006 року у справі №2а-1980/06 за позовом ОСОБА_1 до державного територіально-галузевого об'єднання “Південно-Західна залізниця» та управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації Житомирської області, про стягнення коштів, -
В березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до державного територіально-галузевого об'єднання “Південно-Західна залізниця» та управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації Житомирської області, в якому просив стягнути з відповідача за період з 1.01.2003р. по 31.12.2005р. невиплачені кошти, передбаченіст.ст.37,39 Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 19783,20грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період його роботи передбачені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які
Справа № К-30337/06 Доповідач: Леонтович К.Г.
постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачувалися йому не в розмірах визначених даним Законом, а в твердих сумах встановлених постановою Кабінету Міністрів України №836, що призвело до порушення прав позивача.
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 21 квітня 2006 року позов задоволено частково: стягнуто на користь позивача допомогу у зв'язку з обмеженням продуктів харчування місцевого виробництва 3153,20 грн. та доплату до заробітної плати 15767 грн.
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 21 серпня 2006 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 являється учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 2 категорії, працює в Овруцькій дистанції колії державного територіально-галузевого об'єднання “Південно-Західна залізниця» та постійно проживає в м. Овручі Житомирської області, яке відноситься до зони добровільного гарантованого відселення. За спірний період позивачеві виплачена відповідно до ст.ст.37,39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як проживаючому та працюючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування та щомісячна доплата до заробітної плати в твердих сумах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996р..
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги обґрунтовано посилався на ст.ст.37,39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які передбачають: щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням проживання продуктів харчування на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати та доплату працюючим громадянам в зоні добровільного гарантованого відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Постанова КМ від 26.07.1996 р № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлювала розмір виплат в твердих сумах, які не змінювалися на протязі тривалих років та суперечить іншим нормам законів. Так, згідно Закону України “ Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 р.» розмір мінімальної заробітної плати встановлений 140 грн., який згідно внесень послідуючих змін до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік, вказані закони не мали обмежень щодо застосування ст.ст.37,39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст.ст.37,39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням розміру мінімальної плати на момент виплати.
Виходячи з вищенаведеного та з урахуванням вимог ст.ст.37,39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення на підставі вищевказаного закону і вірно визначив компенсаційні суми, які повинен йому виплатити відповідач з урахуванням кратності мінімальних заробітних плат та частково виплачених сум.
Судами повно і всебічно встановлені обставини справи. Однак, суд апеляційної інстанції прийшов до необґрунтованого висновку, що при виплаті позивачу спірних сум виплат відповідно Закону України “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» необхідно застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. №836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вказана постанова КМ України фактично зупиняє дію Закону, що суперечить вимогам ст.ст.37,39 Закону України “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Конституційним нормам відносно того, що зупинення дії норми Закону можливе лише за умови внесення змін до Закону.
Доводи касаційної скарги зазначені в постанові висновки апеляційного суду спростовують, являються обґрунтованими і підтверджуються нормами матеріального права.
При встановленні наведених фактів місцевим та апеляційним судами правильно і повно встановлені фактичні обставини справи, однак, апеляційний суд при винесенні постанови за позовом позивача порушив норми матеріального права та ухвалив помилкове рішення, що призвело до ухвалення незаконної постанови та безпідставного скасування законної постанови суду першої інстанції.
На підставі ст.226 КАС України постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції, а касаційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 226, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 серпня 2006 року скасувати, залишити в силі постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 21 квітня 2006 року
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню не підлягає.
Судді: