01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.04.2011 № 2/290
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 15.04.2011 року по справі № 2/290 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурна спілка», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 31.01.2011 року)
по справі № 2/290 (суддя - Домнічева І.О.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурна
спілка», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурне
бюро «С. Бабушкін», м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізична особа ОСОБА_1,
АДРЕСА_1
про визнання додаткової угоди № 3 від 03.11.2009 року недійсною
Товариство з обмеженою відповідальністю «Архітектурна спілка», м. Київ звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурне бюро «С. Бабушкін», м. Київ про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 03.11.2009 року до договору № 070706-О від 09.07.2007 року оренди нежилих приміщень відповідно до ч. 1 ст. 232 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2011 року (підписаного 31.01.2011 року) у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурна спілка», м. Київ відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Архітектурна спілка», м. Київ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, місцевий господарський суд, порушуючи права скаржника - позивач, відмовив в задоволенні клопотань, заявлених позивачем, зокрема, клопотання про призначення технічної експертизи документів, клопотання про витребування додаткових документів. Скаржник стверджує, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме те, що, по-перше, судом помилково взято до уваги доводи про те, що додаткова угода № 3 укладалася за взаємною згодою сторін; по-друге, судом помилково зазначено, що позивач уповноважив третю особу на вчинення зазначених дій, як-то укладення спірної угоди, укладаючи яку, він діяв всупереч інтересам особи, яку представляв, оскільки відмова від стягнення 857 407,71 грн. не може розцінюватися як дії, що вчинені в інтересах позивача тощо.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2011 року по справі № 2/290 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 15.04.2011 року.
Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011 року по справі № 2/290 - залишається без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між позивачем та відповідачем 09.07.2007 року було укладено договір оренди нежилих приміщень, відповідно до чого орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв у строкове платне користування (оренду) нежилі приміщення загальною площею 42,0 м.кв., які належать орендодавцю на праві власності за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 77-А. Строк договору оренди, відповідно до п. 1.4 договору встановлений з 09.07.2007 року по 30.06.2008 року та був відповідно пролонгований.
03.11.2009 року між ТОВ «Архітектурна спілка» (орендодавець) та ТОВ «Архітектурне бюро «С.Бабушкін» (орендар) була укладена додаткова угода № 3 до договору оренди нежилих приміщень № 070706-О від 09.07.2007 року, відповідно до п. 1 якої, сторони враховуючи багаторічну минулу та подальшу співпрацю під час виконання проектно-вишукувальних робіт для будівництва, а також те, що орендовані приміщення використовуються орендарем для виконання проектних робіт по довгостроковим договорам субпідряду на виконання проектних робіт, укладеним між сторонами, орендодавець погодився відстрочити терміни сплати орендних платежів, встановлених п.п. 5.1, 5.3 договору оренди нежилих приміщень № 070706-О від 09.07.2007 року (далі по тексту договір оренди), а також заборгованості по орендних платежах в повному обсязі за договором оренди, яка існує на момент укладання цієї угоди, до 01.11.2012 року.
Крім того, пунктом 2 спірної додаткової угоди, орендодавець погодився не нараховувати і не вимагати від орендаря сплати штрафних санкцій, передбачених п. 6.1. договору оренди,для чого сторони погодились виключити п. 6.1 договору оренди, внаслідок пункти 6.2-6.8 договору оренди сторони погодились вважати відповідно пунктами 6.1 -6.7.
Із тексту вказаної додаткової угоди вбачається, що остання з боку ТОВ «Архітектурна спілка» була укладена в особі ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності № 090901-Д від 01 вересня 2009 року, з боку ТОВ «Архітектурне бюро «С. Бабушкін» в особі директора Бабушкіна Олександра Сергійовича, що діє на підставі Статуту.
Тобто, спірна додаткова угода № 3 від імені позивача підписана представником за довіреністю ОСОБА_1.
До матеріалів справи залучена довіреність № 090901-Д від 01 вересня 2009 року, з якої вбачається, що ТОВ «Архітектурна спілка» в особі директора ОСОБА_2, що діяв на підставі статуту товариства, доручив ОСОБА_1, зокрема, укладати та підписувати від імені товариства зовнішньоекономічні контракти, договори, угоди, додаткові угоди, інші документи, пов'язані з господарською діяльністю товариства.
Відповідно п. 7.14. статуту позивача в редакції від 19.02.2002 року, яка була чинна на момент укладення спірної угоди, управління поточною діяльністю товариства виконується виконавчим органом - директором, який призначається зборами учасників на 3 роки з правом продовження повноважень на новий строк.
Пунктом 7.17 статуту регламентовано, що директор вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, які відносяться до виключної компетенції зборів учасників та має право без довіреності вчиняти будь-які юридичні та фактичні дії від імені товариства.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб встановлених законом.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Проаналізувавши положення статуту, колегія апеляційного суду прийшла до висновку, що надання директором довіреності, зокрема, з правом вчинення правочинів не суперечить наданим повноваженням директора, як і було встановлено місцевим господарським судом.
До того ж, на момент укладення спірної угоди, довіреність на представника ОСОБА_1 була чинною, визнана недійсною вона була лише в 2010 році, а відповідно зворотної сили не має, оскільки видана діючим на момент видання довіреності директором товариства та в межах повноважень наданих директору.
Як вбачається із пояснення бувшого директора ОСОБА_2, викладених у постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 28.12.2010 року, укладення додаткової угоди № 3 відбулося в інтересах обох організацій, в зв'язку з необхідністю відстрочення сплати платежів за орендовані приміщення на деякий термін, оскільки на момент її підписання позивач та відповідач були пов'язані певними юридичними обов'язками за багатьма договорами підряду на виконання проектних робіт, а відтак сторони додаткової угоди усвідомлювати необхідність підписання даної угоди.
Тобто дані обставини встановлювалися також при дослідженні підстав для порушення кримінальної справи.
Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним правочину - додаткової угоди № 3 від 03.11.2009 року на підставі ст. 232 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Статтею 232 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. За зазначеною статтею визнаються недійсними правочини внаслідок того, що воля самої особи на вчинення правочину відсутня, а волевиявлення, яке має місце, відображає не волю учасника правочину, а волю якоїсь іншої особи, яка здійснює плив на учасника правочину.
Для визнання правочину недійсним на підставі зазначеної норми необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя (п. 22 Постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Також при визнанні недійсними угод, укладених за зловмисною домовленістю, відповідні вимоги мають бути задоволенні лише за умови доведеності факту такої зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди.
Твердження позивача щодо зловмисної угоди між третьою особою ОСОБА_1 та відповідачем спростовуються матеріалами справи. Зокрема, судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявною в матеріалах справи постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 28.12.2010 року, затвердженою Начальником Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, і з якої вбачається, що перевіркою не встановлено фактів підроблення додаткової угоди № 3 від 03.11.2009 року та противоправних домовленостей між посадовими особами і представниками ТОВ «Архітектурна спілка»та ТОВ «Архітектурне бюро «С. Бабушкін».
Не знайшли свого підтвердження і доводи позивача стосовно укладання третьою особою ОСОБА_1. спірної угоди всупереч інтересам довірителя, оскільки, як було встановлено судом та підтверджується результатами перевірки Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, орендовані приміщення використовувались ТОВ «Архітектурне бюро С. Бабушкін» з метою виконання проектних субпідрядних робіт саме для ТОВ «Архітектурна спілка», і що в сукупності із обставинами того, що власники цих компаній на момент укладання спірної угоди перебували у зареєстрованому шлюбі (що не заперечувалось представником позивача у судовому засіданні) підтверджує обопільність намірів та дійсне волевиявлення сторін на момент укладання додаткової угоди саме з тих підстав, які вказані в п.1 цієї угоди.
При дослідженні обставин, викладених в апеляційній скарзі, які стали підставою для звернення позивача до апеляційної інстанції, колегія зазначає наступне.
З приводу відмови судом першої інстанції в задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи додаткової угоди № 3, яка є предметом спору, та довіреності, на підставі якої було підписано додаткову угоду, апеляційний суд погоджується щодо прийнятого місцевим судом висновку, оскільки питання, які було запропоновані позивачем для проведення експертизи стосуються дійсності та послідовності підпису та печатки, однак ні третя особа, ні відповідач, ні бувший директор позивача не заперечують ні проти дійсності печатки та підпису, ні проти часу їх проставлення.
Посилання позивача на можливу фальсифікацію доказів (довіреності та додаткової угоди) та наявність зловмисної домовленості представника позивача та відповідача базуються лише на припущеннях та не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи.
Щодо клопотання про витребування додаткових доказів, яке містить вимогу витребувати від третьої особи докази в підтвердження тієї обставини, що третя особа на момент укладення оспорюваної угоди був представником відповідача та надавав юридичні послуги останньому, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, оскільки, по-перше, заявлені до витребування докази були надані в судовому засіданні першої інстанції третьою особою (а.с. 98-99), по-друге, зазначені обставини не заперечуються третьою особою, по-третє, юридична особа ТОВ «Оверт» до участі у розгляді справи не залучена, так як підстави для цього були відсутні. Та обставина, що третя особа ОСОБА_1, який був представником і позивача і відповідача, а також те, що бувший директор ОСОБА_2 на даний час є співробітником відповідача не може бути підставою для визнання спірної угоди недійсною, оскільки чинне законодавство не обмежує після звільнення в праві обирати будь-яке інше місце роботи, навіть у контрагентів за договорами, тим більше які співпрацювали.
Крім того, оспорювана додаткова угода № 3 має на меті не прощення боргу, а лише її відстрочення на певний період в зв'язку з тривалим співробітництвом між позивачем та відповідачем та відповідно дружніми відносинами.
Інші доводи апеляційної скарги до уваги судом не приймаються внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності.
Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про наявність зловмисної домовленості представника останнього із відповідачем, тому колегія апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, у зв'язку з чим вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011 року у справі № 2/290 - залишається без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурна спілка», м. Київ у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011 року у справі № 2/290 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2011 року у справі № 2/290 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 2/290 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя
Судді
19.04.11 (відправлено)