01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.04.2011 № 18/1
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів:
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 04.04.2011 року
розглянувши апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «ФА М-РЕМ-ТРАНС», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року
по справі № 18/1 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ФА М-РЕМ-ТРАНС»
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 170 203,94 грн.,-
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року по справі № 18/1 задоволено частково позовні вимоги «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» (далі - позивач) до «ФА М-РЕМ-ТРАНС» (далі - відповідач-1) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) про стягнення 170 203,94 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС» та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулись до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення місцевого господарського суду від 01.02.2011 року по справі № 18/1 про стягнення з відповідачів на користь позивача 126 640,76 грн. основного боргу, 9 036,78 грн. пені, 2 600,10 грн. 3% річних, 3 824,13 грн. інфляційних витрат та прийняти нове рішення суду про стягнення з ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС» на користь позивача 125 583,24 грн. основного боргу.
В своїх доводах заявники посилались на те, що при винесені рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Крім того, не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» теж звернулося з апеляційною скаргою, в якій в якій просить скасувати частково рішення місцевого господарського суду від 01.02.2011 року по справі № 18/1 та прийняти нове рішення суду яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення місцевого господарського суду по справі № 18/1 було прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 року апеляційні скарги ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року по справі № 18/1 прийнято до провадження та об'єднано в одне апеляційне провадження і призначено розгляд справи у судовому засіданні.
ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» на підставі ст. 96 ГПК України надано відзив, в якому позивач заперечує проти вимог, які викладені відповідачами в апеляційній скарзі та просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС» та ФОП ОСОБА_1 - без задоволення.
ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС» на підставі ст. 96 ГПК України надано відзив, в якому заперечує проти вимог, що викладені позивачем в апеляційній скарзі та просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» - без задоволення.
Представник позивача у судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року скасувати частково та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідачів та ФОП ОСОБА_1 в судовому засіданні надали свої пояснення й підтримали доводи, які викладені в їх апеляційній скарзі та просили рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року скасувати та прийняти нове рішення суду про стягнення з ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС» на користь позивача 125 583,24 грн. основного боргу.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2009 року між ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» та ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС» укладено договір фінансового лізингу №085-05/2009, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця та передати предмет лізингу у користування відповідачу-1 на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний відповідачем-1.
Умовами пункту 3.1. договору визначено, що всі платежі, які здійснюються на підставі цього договору відповідач 1 сплачує позивачу на умовах, вказаних в цьому договорі, графіку платежів та умовах фінансування, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін.
У відповідності до п. 3.4. договору відповідач-1 сплачує лізингові платежі, зазначені в графіку платежів, щомісяця на підставі рахунку позивача, направленого на вказану в договорі електрону адресу відповідача-1 або за допомогою факсимільного зв'язку. Позивач направляє відповідачу-1 рахунки, зазначені в цьому пункті договору не менше як за 3 дні до дати платежу.
Відповідно до п. 3.6. договору лізингові платежі вказані в українській гривні на день підписання додатку №4 (графіку платежів). В подальшому відповідач-1 сплачує лізингові платежі згідно виставлених йому рахунків в українській гривні, які можуть корегуватись відповідно до п. 3.11., 3.14. цього договору.
Згідно з п. 3.16. договору якщо відповідач-1 своєчасно не сплачує лізингові платежі та інші платежі, передбачені цим договором, він зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення грошового зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день затримки платежу.
Відповідач-1 зобов'язаний своєчасно сплачувати всі платежі, передбачені цим договором, а також у змінах і доповненнях до нього. Також, відповідач-1 зобов'язаний періодично надавати позивачу документи, що відображають свій фінансовий стан. (п.8.1.3., п. 8.1.6. договору).
Всі витрати, пов'язані з консервацією, демонтажем, пакуванням, транспортуванням й інші витрати, пов'язані з передачею предмета лізингу позивачу, здійснення всіх дій у цьому зв'язку, а також всі ризики до моменту такої передачі, покладають на відповідача-1 (п. 19.5. договору).
Матеріали справи свідчать, що 01.06.2009 року позивач передав, а відповідач-1 прийняв предмет лізингу, а саме, сідельний тягач «Сканіа Р340» (LA4xHNA Euro-3, шасі 3623043) у кількості 1 штука, вартістю 456 894,56 грн., що підтверджується актом прийому-передачі №085/1 від 01.06.2009 року.
Відповідно до додатку №4/1 від 01.06.2009 року до договору сторонами погоджений графік лізингових платежів до договору.
Додатковою угодою №1 від 04.12.2009 року до договору графік лізингових платежів погоджений сторонами в новій редакції.
Як свідчать матеріали справи 01.04.2010 року предмет договору фінансового лізингу повернутий відповідачем-1 на користь позивача, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.04.2010 року (а.с. 29).
13.11.2009 року між сторонами укладений договір поруки №085/IG, за умовами якого відповідач-2 поручається перед позивачем за виконання зобов'язань відповідача-1, що виникло на підставі договору фінансового лізингу №085-05/2009 від 15.05.2009 року, укладеного між позивачем та відповідачем-1.
Згідно з п. 1.3. договору поруки відповідач-2 відповідає перед позивачем за порушення (невиконання або несвоєчасне виконання) відповідачем-1 передбачених основним договором зобов'язань, при чому, як основного грошового зобов'язання: по сплаті лізингових платежів, винагороди лізингодавця, початкового внеску, адміністративної комісії тощо, так і за виконання похідних зобов'язань: сплату неустойки (штрафу, пені), повернення предмету лізингу, відшкодування збитків тощо.
Згідно з розрахунком позивача, наведеним у позовній заяві, останнім було виставлено для оплати відповідачеві-1 рахунки на загальну суму 154 742,93 грн.
Підставою звернення до суду із даним позовом стало те, що, відповідачем-1 було порушено умови договору фінансового лізингу вчасно сплачувати лізингові платежі, у зв'язку з чим у відповідача-1 перед позивачем виникла заборгованість в сумі 154 742,93 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС» і фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а апеляційна скарга ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» підлягає задоволенню, оскаржуване рішення суду слід скасувати частково з наступних підстав.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.
Пункт 1 ч. 2 ст.11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Договором згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 ГК України. Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Як передбачено нормами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до статті 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Відповідно до статті 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем-1 на користь позивача були здійснені наступні проплати:
- 23.10.2009 року в сумі 25 000,00 грн. з призначенням платежу «плановий платіж згідно з договором №085-05/2009 від 15.05.2009 року», що підтверджується випискою банківської установи за 23.10.2009 року (а.с. 98);
- 11.12.2009 року в сумі 15 510,88 грн. з призначенням платежу «винагорода лізингодавця згідно з договорами №084-05/2009, №085-5/2009, №102-05/2009, №103-05/2009 від 15.05.2009 року, що підтверджується випискою банківської установи за 11.12.2009 року (а.с. 99).
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що даний платіж був здійснений за чотирма договорами, по кожному договору відповідачем-1 було перераховано 3 102,17 грн. та дійшов висновку, що за договором фінансового лізингу №085-05/2009 від 15.05.2009 року відповідачем-1 на користь позивача було сплачено 28 102,17 грн. і в цій частині відмовив позивачу у задоволенні позовної вимоги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 28 102,17 грн. основного боргу, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, позивач, керуючись положеннями договору фінансового лізингу, здійснив повне зарахування платежу, який здійснено 11.12.2009 року відповідачем-1 на користь позивача у розмірі 15 510,88 грн. із призначенням платежу «винагорода лізингодавця згідно з договорами №084-05/2009, №085-5/2009, №102-05/2009, №103-05/2009 від 15.05.2009 року за листопад 2009 року, в рахунок погашення заборгованості за іншим договором фінансового лізингу №084-05/2009 від 15.05.2009 року.
Так, згідно з п.10.1.4. договору фінансового лізингу всі кошти, отримані від лізингоодержувача за договором або по укладеним з лізингоодержувачем іншим договорам фінансового лізингу або оренди, за своїм розсудом використати (направляти) на покриття найбільш тривалих заборгованостей лізингоодержувача перед лізингодавцем, укладених як до, так і після набрання чинності цим договором з лізингодавцем, не беручи до уваги при цьому призначення платежів, зазначених лізингоодержувачем ці платіжних дорученнях.
Відповідно до п.9.3. договору фінансового лізингу сторони гарантують, що у цьому договорі зафіксовані всі істотні умови, а також те, що всі умови даного договору їм зрозумілі й відповідають реальній домовленості сторін. Укладання договору відповідає внутрішній волі сторін, волевиявлення сторін є вільним, даний договір не приховує іншої угоди у спрямований на реальне досягнення правових наслідків, передбачених даним договором. У випадку виникнення спорів жодна з сторін не може відмовитися від гарантій і запевнень, закріплених у даному розділі договору.
З наявного в матеріалах справи акта звірки розрахунків за договором фінансового лізингу №084-05/2009 від 15.05.2009 року вбачається факт, що отримані кошти у повному обсязі дійсно було спрямовано на погашення існуючої заборгованості відповідача-1 за вказаним вище договором №084-05/2009 від 15.05.2009 року.
Зокрема, господарський суд не врахував, що листом №107 від 18.12.2009 року позивач повідомив відповідача-1 про зарахування отриманих коштів за своїм розсудом, а саме на покриття найбільш тривалої заборгованості лізингоодержувача перед лізингодавцем саме за договором фінансового лізингу №084-05/2009 від 15.05.2009 року.
Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не врахував зазначені вище обставини, неповно дослідив обставини справи та дійшов невірного висновку щодо відмови позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення 28 102,17 грн. основного боргу, тоді як отримані кошти у повному обсязі дійсно було спрямовано на погашення існуючої заборгованості відповідача-1 за вказаним вище договором №084-05/2009 від 15.05.2009 року згідно умов п.10.1.4. договору, що підтверджується матеріалами справи та встановленими судом фактами, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.
Крім того, відповідач-1 помилково посилається на те, що рахунок позивача №7146 від 30.03.2010 року виставлений останнім вже після повернення відповідачем-1 предмету лізингу товариству з обмеженою відповідальністю «Проскан» 03.03.2010 року, оскільки відповідно до п. 19.3. договору фінансового лізингу повернення предмета лізингу оформляється актом прийому-передачі, підписаний особами, уповноваженими позивачем та відповідачем-1. Натомість, акт прийому-передачі про повернення предмету договору фінансового лізингу був підписаний між сторонами 01.04.2010 року.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з відповідачів у розмірі 154 742, грн. обґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи, за прострочення платежу позивачем згідно з п. 3.16. договору нарахована пеня у розмірі 9 036,78 грн.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з умовами п. 3.16 договору фінансового лізингу, якщо лізингоодержувач своєчасно не сплачує лізингові платежі та інші платежі, передбачені цим договором, він зобов'язаний сплатити лізингодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення грошового зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день затримки платежу.
Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків лізингових платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Окрім цього позивачем нараховані 3 824,13 грн. інфляційних втрат та 2 600,10 грн. трьох процентів річних з простроченої суми.
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, нарахування позивачем на суму основної заборгованості пені, 3% річних та інфляційних відповідає вимогам чинного законодавства України, і, відповідно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім цього, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розміри нарахувань пені, 3% річних та інфляційних на підставі здійсненого позивачем розрахунку, дійшла висновку, що вказані розміри нарахувань, визначені позивачем, є арифметично вірними.
На противагу тверджень відповідача-2 що його було повідомлено про виконання зобов'язань за договором поруки претензією вих. №1473 від 23.12.2010 року вже після порушення господарським судом провадження у даній справі судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Нормами статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до п. 2.1. договору поруки у випадку, якщо відповідач-1 у встановлений основним договором строк не виконає будь-які свої зобов'язання за основним договором, позивач має право негайно звернутися з письмовою вимогою до поручителя про необхідність виконання забезпеченого порукою зобов'язання.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що умовами договору поруки передбачено право, а не обов'язок позивача звертатися до відповідача-2 з письмовою вимогою щодо виконання забезпеченого порукою зобов'язання.
Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційну скаргу ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 слід залишити без задоволення. Апеляційна скарга ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 28 102,17 грн. основного боргу. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю та стягнути солідарно з ТОВ «ФА М-РЕМ-ТРАНС» та з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг» 28 102,17 грн. основного боргу, 281,02 грн. державного мита за розгляд справи в місцевому господарському суді, 140,51 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 38,96 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року по справі № 18/1 залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ФА М-РЕМ-ТРАНС»та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року по справі № 18/1 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року по справі № 18/1 задовольнити.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року по справі № 18/1 скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 28 102,17 грн. основного боргу. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.
Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «ФА М-РЕМ-ТРАНС»та з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»28 102,17 грн. основного боргу, 281,02 грн. державного мита за розгляд справи в місцевому господарському суді, 140,51 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 38,96 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2011 року по справі № 18/1 залишити без змін.
4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи № 18/1 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді