01032, м. Київ, вул. Комінтерну(Симона Петлюри), 16 тел. 235-24-26
"28" січня 2011 р. Справа № 14/257-10
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
при секретарі судового засідання Поліщук О. Д.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: Амєліна О. О. (довіреність № 2 від 04.01.2011 р.);
від відповідача: Золюк М. С. (довіреність № 2337 від 30.08.2010 р.);
розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка”, м. Київ
до Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія”, м. Фастів
про стягнення 12 163, 89 грн.
ПРАТ „Страхова компанія „Уніка” звернулось в господарський суд Київської області із позовом до АТ „Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 11 886, 28 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 277, 61 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем наступним.
23.06.2010 р. на перехресті вул. Щербаня та пр. Петровського в м. Дніпропетровськ відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі -дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „Чері Амулет”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням гр. ОСОБА_1., та транспортного засобу - автомобіля „Шевролет Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав гр. ОСОБА_2 і перебував під керуванням гр. ОСОБА_3 Винним у вчиненні вказаної дтп було визнано водія автомобіля „Чері”, реєстраційний номер НОМЕР_1, - гр. ОСОБА_1. згідно постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
На момент скоєння дтп автомобіль „Шевролет Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав гр. ОСОБА_2, був застрахований у позивача згідно договору добровільного страхування.
Виплативши страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 11 886, 28 грн., позивач відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 ЗУ „Про страхування” набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Посилаючись на те, що цивільна відповідальність гр. ОСОБА_1. була застрахована шляхом укладення відповідного договору із відповідачем, позивач просить суд стягнути із відповідача на свою користь 11 886, 28 грн. страхового відшкодування в порядку регресу в межах розміру ліміту відповідальності страховика за страховим полісом та 277, 61 грн. пені.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.12.2010 р. порушено провадження у справі № 14/257-10 за позовом ПРАТ „Страхова компанія „Уніка” до АТ „Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 12 163, 89 грн. і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 19.01.2011 р.
19.01.2011 р. у судовому засіданні представник позивача повідомив суд про часткову оплату відповідачем страхового відшкодування на суму у розмірі 11 293, 28 грн. після звернення позивачем із даним позовом в господарський суд Київської області, в підтвердження чого надав відповідне платіжне доручення № 50 від 10.01.2011 р. на суму 11 293, 28 грн.
19.01.2011 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 28.01.2011 р.
28.01.2011 р. у судовому засіданні представник позивача надав документи, витребувані судом, та усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні надав документи, витребувані судом, та усні пояснення по суті спору, визнав позовні вимоги та заперечував проти покладення на нього судових витрат, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними у ній матеріалами.
За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
23.06.2010 р. на перехресті вул. Щербаня та пр. Петровського в м. Дніпропетровськ відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі -дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „Чері Амулет”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням гр. ОСОБА_1., та транспортного засобу - автомобіля „Шевролет Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав гр. ОСОБА_2 і перебував під керуванням гр. ОСОБА_3
У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право власності гр. ОСОБА_2 на транспортний засіб - автомобіль „Шевролет Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_2, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3.
Крім того, вищевказані обставини та обставини дтп підтверджуються постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.07.2010 р. у справі № 3-2348/2010 та іншими матеріалами вказаної справи, якою також визнано винним у скоєнні вказаної дтп гр. ОСОБА_1.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп майнові інтереси гр. ОСОБА_2, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом -автомобілем „Шевролет Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_2, були застраховані згідно договору добровільного страхування наземного транспорту № 005041/0431/0000009 від 22.10.2009 р., укладеного між власником вказаного транспортного засобу - гр. ОСОБА_2 та ПРАТ „Страхова компанія „Уніка”.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля „Шевролет Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 23.06.2010 р. з вини водія гр. ОСОБА_1., склала 12 053, 28 грн., що підтверджується звітом про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу № 02/07/10 від 08.07.2010 р. складеним оцінювачем Кориновським Е. Ю. ТОВ „Декра експерт”.
Відповідно до умов договору страхування, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 23.06.2010 р., страхового акту № 00047015/1 від 16.08.2010 р., наказу № 00047015 від 16.08.2010 р., позивачем було виплачено страхове відшкодування гр. ОСОБА_2. у розмірі 11 886, 28 грн. (розмір франшизи згідно п. 1.3. договору -0, 5 %), що підтверджується платіжним дорученням № 021619 від 18.08.2010 р.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп цивільно-правова відповідальність гр. ОСОБА_1. як власника транспортного засобу -автомобіля „Чері Амулет”, реєстраційний номер НОМЕР_1, була застрахована згідно полісу № ВС/9903263 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 01.01.2010 р., укладеного між гр. ОСОБА_1 і АТ „Українська пожежно-страхова компанія”. Ліміт відповідальності за цим договором за шкоду, завдану майну третім особам, становить 25 500 грн., франшиза -510, 00 грн. Строк дії даного договору становив з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.
21.10.2010 р. позивач звернувся до відповідача із регресною вимогою № 1640 від 20.10.2010 р., у якій він просив відповідача сплатити 11 886, 28 грн. страхового відшкодування в порядку регресу. Факт направлення позивачем і одержанням відповідачем регресної вимоги № 1640 від 20.10.2010 р. підтверджується відміткою (штампом) відповідача на самій вказаній вимозі про її отримання.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що після звернення позивача із позовом до суду відповідачем було лише частково виконано свій обов'язок по оплаті страхового відшкодування в порядку регресу та перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 11 293, 28 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 50 від 10.01.2011 р., наявним у матеріалах справи.
Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування”, Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.
Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 990 цього ж кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Статтею 993 цього ж кодексу закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст. ст. 16, 25, 27 Закону України „Про страхування”.
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Положеннями пунктів 2, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.
Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.
Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Положеннями Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.
З урахуванням того, що, як було зазначено вище, шкоду автомобілю „Шевролет Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав гр. ОСОБА_2, було завдано з вини гр. ОСОБА_1., суд дійшов до висновку, що у зв'язку із виплатою гр. ОСОБА_2. страхового відшкодування у розмірі 11 886, 28 грн. відповідно до умов договору страхування, до позивача перейшло право вимоги виплаченого гр. ОСОБА_2. страхового відшкодування у розмірі 11 886, 28 грн. до гр. ОСОБА_1., що є в даному випадку відповідальною особою за заподіяну шкоду так, як автомобіль „Чері Амулет”, реєстраційний номер НОМЕР_1, є його власністю, і дтп сталася з його вини.
Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до п. 37.4. ст. 37 цього ж закону страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Отже, чинним законодавством України передбачено виникнення у страховика, який виплатив потерпілому страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, права регресу до страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу, винного у заподіянні шкоди. (Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2008 р. у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ „Страхова компанія „Країна” до АТ „Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 4 526, 80 грн.).
Таким чином, особою, відповідальною за завдану гр. ОСОБА_2. шкоду у розмірі на суму 11 886, 28 грн., у даному випадку є відповідач відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом № ВС/9903263 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 01.01.2010 р., на суму 25 500, 00 грн. (франшиза -510, 00 грн.).
Отже, враховуючи часткову оплату відповідачем страхового відшкодування на суму у розмірі 11 293, 28 грн. після звернення позивачем із даним позовом в господарський суд Київської області, суд дійшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 83, 00 грн. (11 886, 28 грн. - 510, 00 грн. - 11 293, 28 грн.).
Крім того, як було зазначено вище, після звернення позивача із позовом до суду відповідачем було лише частково виконано свій обов'язок по оплаті страхового відшкодування в порядку регресу та перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 11 293, 28 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 50 від 10.01.2011 р., наявним у матеріалах справи.
З приводу зазначених обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 1) ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Пунктом 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/612 від 23.08.1994 р. „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у таких випадках:
3.1. Припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;
3.2. Спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Із наданих позивачем та відповідачем документів вбачається, що після звернення позивача із позовом до відповідача в господарський суд та станом на 10.01.2011 р. відповідач частково виконав свій обов'язок по оплаті страхового відшкодування в порядку регресу та перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 11 293, 28 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 50 від 10.01.2011 р., тобто станом на час розгляду справи відповідачем частково погашена заборгованість по страховому відшкодуванню в порядку регресу, що є предметом спору.
Отже, провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з АТ „Українська пожежно-страхова компанія” на користь ПРАТ „Страхова компанія „Уніка” страхового відшкодування в порядку регресу на суму у розмірі 11 293, 28 грн. на підставі п. 1-1) ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підлягає припиненню.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.
Крім того, позивач просить стягнути із відповідача пеню, передбачену Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, за період прострочення виконання обов'язку по оплаті страхового відшкодування в порядку регресу з 21.11.2010 р. по 16.01.2011 р. всього на загальну суму 277, 61 грн. у відповідності до виконаного ним розрахунку.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 37.2. ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Розрахунок пені від суми заборгованості, виконаний позивачем, є невірним.
Правильний розрахунок пені від суми заборгованості за законом наступний:
- період заборгованості - з 21.11.2010 р. -по 16.01.2011 р., сума заборгованості -11 886, 28 грн., кількість днів заборгованості -57 днів, розмір облікової ставки НБУ -7, 75 %.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
11886.2821.11.2010 - 16.01.2011577.7500 %0.042 %*287.71
11 886, 28 грн. х 7, 75 % х 2 х 57/365 = 287, 71 грн.
Оскільки, розмір пені від суми заборгованості, на яку претендує позивач, є меншою ніж сума, на яку він має право, то суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача пені від суми заборгованості за законом у вищевказаний період у розмірі 277, 61 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу та пені підлягають задоволенню частково на суму у розмірі 360, 61 грн. (83, 00 грн. + 277, 61 грн.), а в частині позовної вимоги про стягнення із відповідача страхового відшкодування в порядку регресу на суму у розмірі 11 293, 28 грн. провадження у справі підлягає припиненню.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням частини суми страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 11 293, 28 грн., що була обґрунтовано заявлена позивачем у позовній заяві, поданої до господарського суду, і що була сплачена відповідачем після звернення позивача із позовом до господарського суду і після порушення судом провадження у справі за таким позовом.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія” (ідентифікаційний код 20602681) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка” (ідентифікаційний код 20033533) 83 (вісімдесят три) грн. 00 (нуль) коп. страхового відшкодування в порядку регресу, 277 (двісті сімдесят сім) грн. 61 (шістдесят одна) коп. пені та судові витрати 116 (сто шістнадцять) грн. 54 (п'ятдесят чотири) коп. державного мита і 226 (двісті двадцять шість) грн. 56 (п'ятдесят шість) коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Припинити провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з АТ „Українська пожежно-страхова компанія” на користь ПРАТ „Страхова компанія „Уніка” страхового відшкодування в порядку регресу на суму у розмірі 11 293, 28 грн.
4. Відмовити в задоволенні інших позовних вимог.
Суддя В. М. Бацуца
Повний текст рішення підписаний
01 квітня 2011 р.