01032, м. Київ, вул. Комінтерну(Симона Петлюри), 16 тел. 235-24-26
"06" квітня 2011 р. Справа № 4/14-14/045-11
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
при секретарі судового засідання Поліщук О. Д.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: Купріненко С. О. (довіреність № 01/2011 від 04.01.2011 р.);
від відповідача: Золюк М. С. (довіреність № 2337 від 30.08.2010 р.);
розглянувши матеріали справи
за позовом Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Крона”, м. Київ
до Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія”, м. Фастів
про стягнення 25 895, 00 грн.
ЗАТ „Страхова компанія „Крона” звернулось в господарський суд м. Києва із позовом до АТ „Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 25 895, 00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем наступним.
03.04.2010 р. по Броварському проспекту у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі -дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „Сузукі Гранд Вітара”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням гр. ОСОБА_1, та транспортного засобу - автомобіля „ГАЗ 2752”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав і перебував під керуванням гр. ОСОБА_2 Винним у вчиненні вказаної дтп було визнано водія автомобіля „ГАЗ 2752”, реєстраційний номер НОМЕР_2, - гр. ОСОБА_2 згідно постанови Дніпровського районного суду м. Києва.
На момент скоєння дтп автомобіль „Сузукі Гранд Вітара”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав гр. ОСОБА_3, був застрахований у позивача згідно договору добровільного страхування.
Виплативши страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 56 121, 78 грн., позивач відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 ЗУ „Про страхування” набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Посилаючись на те, що цивільна відповідальність гр. ОСОБА_2 була застрахована шляхом укладення відповідного договору із відповідачем, позивач просить суд стягнути із відповідача на свою користь 25 895, 00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу в межах розміру ліміту відповідальності страховика за страховим полісом.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.12.2010 р. порушено провадження у справі № 4/14 за позовом Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Крона” до Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 25 895, 00 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.02.2011 р. справу № 4/14 передано за підсудністю до господарського суду Київської області, оскільки місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: 08500, пл. Перемоги, 1, м. Фастів, Київська область.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.03.2010 р. прийнято до провадження справу № 4/14 за позовом Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Крона” до Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 25 895, 00 грн. та присвоєно їй № 4/14-14/045-11 і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 23.03.2011 р.
23.03.2011 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 06.04.2011 р.
06.04.2011 р. у судовому засіданні представник позивача заявив про зменшення позовних вимог та надав суду відповідну заяву б/н від 06.04.2011 р. про зменшення позовних вимог, у якій він просить суд стягнути з відповідача на свою користь 24 990, 00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Заява б/н від 06.04.2011 р. позивача про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.
Також, у судовому засіданні представник позивача надав документи, витребувані судом, та усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві, з урахуванням його заяви про зменшення позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні надав документи, витребувані судом, та усні пояснення по суті спору, визнав позовні вимоги та заперечував проти покладення на нього судових витрат, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними у ній матеріалами.
За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
03.04.2010 р. по Броварському проспекту у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі -дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „Сузукі Гранд Вітара”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав і перебував під керуванням гр. ОСОБА_1, та транспортного засобу - автомобіля „ГАЗ 2752”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав і перебував під керуванням гр. ОСОБА_2
У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право власності гр. ОСОБА_1 на транспортний засіб - автомобіль „Сузукі Гранд Вітара”, реєстраційний номер НОМЕР_1, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3
Крім того, вищевказані обставини та обставини дтп підтверджуються постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 30.04.2010 р. у справі № 3-1802/1 2010 рік та іншими матеріалами вказаної справи, якою також визнано винним у скоєнні вказаної дтп гр. ОСОБА_2
У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп майнові інтереси гр. ОСОБА_1, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом -автомобілем „Сузукі Гранд Вітара”, реєстраційний номер НОМЕР_1, були застраховані згідно договору днт № 05/10 страхування наземного транспорту від 18.01.2010 р., укладеного між власником вказаного транспортного засобу - гр. ОСОБА_1 та ЗАТ „Страхова компанія „Крона”.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля „Сузукі Гранд Вітара”, реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 03.04.2010 р. з вини водія гр. ОСОБА_2, склала 27 847, 89 грн., що підтверджується звітом № 1104 про вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу „Сузукі Гранд Вітара” від 03.04.2010 р., проведеним і складеним фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, оцінювачами ОСОБА_5., ОСОБА_6 ПП „Незалежний центр незалежних експертиз”.
Відповідно до умов договору страхування, на підставі повідомлення про страховий випадок від 06.04.2010 р., заяви про виплату страхового відшкодування від 13.05.2010 р., страхового акту днт № 100 від 19.05.2010 р., позивачем було виплачено страхове відшкодування гр. ОСОБА_1 у розмірі 27 847, 89 грн. (розмір франшизи згідно п. 3.1.3. договору -0, 00 %), що підтверджується платіжним дорученням № 3052 від 30.06.2010 р. на суму 7 847, 89 грн., платіжним дорученням № 2871 від 21.06.2010 р. на суму 5 000, 00 грн., платіжним дорученням № 2827 від 16.06.2010 р. на суму 5 000, 00 грн., платіжним дорученням № 2768 від 11.06.2010 р. на суму 10 000, 00 грн., наявними у матеріалах справи.
У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп цивільно-правова відповідальність гр. ОСОБА_2 як власника транспортного засобу -автомобіля „ГАЗ 2752”, реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована згідно полісу № ВС/9603561 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 26.08.2009 р., укладеного між гр. ОСОБА_2 і АТ „Українська пожежно-страхова компанія”. Ліміт відповідальності за цим договором за шкоду, завдану майну третім особам, становить 25 500 грн., франшиза -510, 00 грн. Строк дії даного договору становив з 26.08.2009 р. по 25.08.2010 р.
07.10.2010 р. позивач звернувся до відповідача із претензією № 1343 від 04.10.2010 р., у якій він просив відповідача сплатити 27 847, 89 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування”, Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.
Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 990 цього ж кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Статтею 993 цього ж кодексу закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст. ст. 16, 25, 27 Закону України „Про страхування”.
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Положеннями пунктів 2, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.
Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.
Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Положеннями Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.
З урахуванням того, що, як було зазначено вище, шкоду автомобілю „Сузукі Гранд Вітара”, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав гр. ОСОБА_1, було завдано з вини гр. ОСОБА_2, суд дійшов до висновку, що у зв'язку із виплатою гр. ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 27 847, 89 грн. відповідно до умов договору страхування, до позивача перейшло право вимоги виплаченого гр. ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 27 847, 89 грн. до гр. ОСОБА_2, що є в даному випадку відповідальною особою за заподіяну шкоду так, як автомобіль „ГАЗ 2752”, реєстраційний номер НОМЕР_2, є його власністю, і дтп сталася з його вини.
Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до п. 37.4. ст. 37 цього ж закону страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Отже, чинним законодавством України передбачено виникнення у страховика, який виплатив потерпілому страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, права регресу до страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу, винного у заподіянні шкоди. (Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2008 р. у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ „Страхова компанія „Країна” до АТ „Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 4 526, 80 грн.).
Таким чином, однією із осіб, відповідальною за завдану гр. ОСОБА_1 шкоду у розмірі на суму 27 847, 89 грн., у даному випадку є відповідач відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом № ВС/9603561 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 26.08.2009 р., на суму 24 990, 00 грн.
Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 24 990, 00 грн. є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія” (ідентифікаційний код 20602681) на користь Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Крона” (ідентифікаційний код 30726778) 24 990 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто) грн. 00 (нуль) коп. страхового відшкодування в порядку регресу та судові витрати 249 (двісті сорок дев'ять) грн. 90 (дев'яносто) коп. державного мита і 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 (нуль) коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суддя В. М. Бацуца
Повний текст рішення підписаний
07 квітня 2011 р.