01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"29" березня 2011 р. Справа № 15/53-12/042-11
Господарський суд Київської області
у складі:
головуючого: судді Дьоміної С.Ю.
секретар: Кулакова С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного науково-комерційного підприємства «Інтерпром»
до дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління
№100»відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна
компанія «Автомобільні дороги України»
про стягнення заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача: Крижанівський В.О. -директор підприємства
(паспорт НОМЕР_1, виданий 22.01.1998 року);
Рискаль О.В. -головний бухгалтер підприємства
(паспорт НОМЕР_2, виданий 04.03.2000 року);
від відповідача: не з'явився,
09 березня 2011 року до господарського суду Київської області надійшли матеріали справи №15/53 за позовом приватного науково-комерційного підприємства «Інтерпром»(далі -позивач) до дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління №100»відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 133 563,51 грн., які були передані за підсудністю господарським судом міста Києва.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки №9 від 17.09.2010 року (далі -договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався поставити відповідачу блоки-резистори (далі -товар), а відповідач зобов'язувався поставлений товар прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі, проте відповідач поставлений товар не оплатив.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 40 320,00 грн., суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 648,31 грн., 24 595,20 грн. пені, моральні збитки у розмірі 50 000,00 грн. та неотримані доходи у розмірі 15 000,00 грн.
Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2011 року, справу призначено до розгляду 16.02.2011 року.
14 лютого 2011 року представник відповідача на адресу господарського суду міста Києва направила заперечення на позов, просила направити матеріали справи за підсудністю до господарського суду Київської області.
16 лютого 2011 року представник позивача у судовому засіданні уточнив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 40 320,00 грн., суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 1 057,99 грн., 30 038,40 грн. пені, моральні збитки у розмірі 50 000,00 грн. та неотримані доходи в сумі 16 900,00 грн. Крім цього, у заяві містилось клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківський рахунок відповідача.
Господарським судом міста Києва матеріали справи №15/53 передані за підсудністю до господарського суду Київської області.
Ухвалою господарського суду Київської області від 09.03.2011 року справу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 29.03.2011 року.
29 березня 2011 року представник відповідача у судове засідання не з'явилась, на адресу суду направила клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю бути присутньою у судовому засіданні, проте документів, що підтверджують зазначені обставини, суду не надала, у зв'язку з чим клопотання задоволенню не підлягало.
Представники позивача у судовому засіданні уточнили позовні вимоги. У зв'язку з частковою оплатою боргу відповідачем, просили суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 25 000,00 грн., суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 1 430,40 грн., 37 952,40 грн. пені та неотримані доходи у розмірі 16 900,00 грн.
Від забезпечення позову, а також від стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. представники позивача відмовились. Крім цього, пояснили, що під стягненням з відповідача пені слід розуміти вимогу про стягнення штрафу, передбаченого умовами договору.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами та дійшов висновку:
17 вересня 2010 року між приватним науково-комерційним підприємством «Інтерпром»(далі -позивач) та дочірнім підприємством «Шляхове ремонтно-будівельне управління №100»відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(далі -відповідач) був укладений договір поставки №9 (далі -договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався поставити відповідачу блоки-резистори (далі -товар), а відповідач зобов'язувався поставлений товар прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі.
Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 40 320,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000043 від 21.09.2010 року, а відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується довіреністю №296 від 20.09.2010 року, проте не оплатив.
29 березня 2011 року представники позивача у судовому засіданні уточнили позовні вимоги, просили суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 25 000,00 грн., у зв'язку з частковою оплатою боргу в сумі 15 320,00 грн., суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 1 430,40 грн., 37 952,40 грн. пені та неотримані доходи у розмірі 16 900,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (зокрема з договору), в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Ст. 599 Цивільного кодексу закріплено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Представник відповідача документів, що спростовують доводи позивача або підтверджують сплату боргу відповідачем перед позивачем, суду не надав.
Таким чином, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 25 000,00 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача 37 952,40 грн. пені, суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 1 430,40 грн., неотримані доходи у розмірі 16 900,00 грн.
Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
П. 4.4 договору передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється на умовах післяплати протягом 30 календарних днів з дня поставки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України закріплено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
П. 6.3 договору передбачено, що за прострочення оплати поставленого товару відповідач виплачує штраф у розмірі 0,5% від неоплаченої суми за кожен день прострочення.
Розмір штрафу, враховуючи період заборгованості з 21.10.2010 року до 29.03.2011 року, борг у розмірі 40 320,00 грн., ставку відсотка у розмірі 0,5, становить 31 424,60 грн., які підлягають стягненню.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 21.10.2010 року до 29.03.2011 року у 2010 році: у листопаді -100,3% (УК №230 від 08.12.2010р.), грудні - 100,8% (УК №3 від 11.01.2011р.); у 2011 році: у січні -101,0% (УК №23 від 08.02.2011р.), лютому -100,9% (УК №43 від 10.03.2011р.), враховуючи, що розмір заборгованості становив 40 320,00 грн., становить 1 222,68 грн., які підлягають стягненню.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Згідно з ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
28 жовтня 2010 року, з метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію №174 з вимогою оплати заборгованості за поставлений товар.
02 листопада 2010 року відповідач направив на адресу позивача лист №435, у якому зобов'язувався оплатити заборгованість, проте не зробив цього.
15 грудня 2010 року позивач повторно звернувся до відповідача з претензією №194, у якій вимагав сплатити заборгованість за поставлений товар з урахуванням індексу інфляції та штраф.
17 грудня 2010 року відповідач направив на адресу позивача лист №520, у якому зобов'язувався оплатити заборгованість до кінця 2010 року, проте знову не зробив цього.
Відповідно до ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Представники позивача в обґрунтування стягнення з відповідача збитків у сумі 16 900,00 грн. пояснили, що внаслідок невиконання відповідачем свого зобов'язання згідно з умовами договору, позивач не міг здійснювати господарську діяльність належним чином та одержувати прибуток, чим йому були спричинені збитки.
Так, 08 жовтня 2010 року до позивача звернулось дочірнє підприємство «Миколаївський облавтодор»відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(далі -замовник) із заявкою №10/2039 на поставку гідромотору ГПРФ (евольвентний) для філії «Миколаївська ДЕД»згідно з рахунком-фактурою №СФ0000104 від 07.10.2010 року.
Згідно з вказаним рахунком-фактурою, позивач повинен був поставити для філії «Миколаївська ДЕД»ДП «Миколаївський облавтодор»гідромотор ГПРФ евольвентний (мелкий шліц) у кількості 1 шт., вартістю 12 400,00 грн.
Відповідно до рахунку-фактури №2611/2 від 02.11.2010 року, позивач повинен був закупити вищевказаний товар у товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПРИ»у кількості 1 шт., вартістю 10 200,00 грн., та передати товар замовнику.
18 жовтня 2010 року позивач надіслав замовнику лист №165, у якому пояснив, що у зв'язку з відсутністю коштів для закупівлі зазначеного товару через невиконання відповідачем свого зобов'язання згідно з умовами договору №9, позивач виконати замовлення не зможе.
Таким чином, позивачем не був отриманий прибуток у сумі 2 200,00 грн., який міг бути ним отриманий у разі належного виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно з умовами договору №9.
11 січня 2011 року замовник звернувся до позивача із заявкою №10/51, просив поставити для філії «Первомайський РАД»гідрообертач (8 шліців) згідно з рахунком-фактурою №СФ-0000002 від 11.01.2011 року.
Відповідно до вказаного рахунку-фактури, позивач повинен був поставити для філії «Первомайський райавтодор»ДП «Миколаївський облавтодор»гідрообертач на 8 шліців у кількості 1шт., вартістю 11 200,00 грн.
Згідно з рахунком-фактурою №2712/2 від 27.12.2010 року, позивач повинен був закупити вищевказаний товар у товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПРИ»у кількості 2 шт., вартістю 18 400,00 грн., та передати товар замовнику.
17 січня 2011 року позивач надіслав замовнику лист №6, у якому пояснив, що у зв'язку з відсутністю коштів для закупівлі зазначеного товару через невиконання відповідачем свого зобов'язання згідно з умовами договору №9, позивач виконати замовлення не зможе.
Таким чином, позивачем не був отриманий прибуток у сумі 2 000,00 грн., який міг бути ним отриманий у разі належного виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно з умовами договору №9.
Беручи до уваги неправомірність поведінки відповідача, що виявилась у вчиненні ним господарського правопорушення та спричинило шкоду господарській діяльності позивача, так як позивач не отримав прибуток згідно з наданими йому заявками саме через неналежне виконання відповідачем зобов'язань згідно з умовами договору №9, який міг бути ним отриманий у разі належного виконання зобов'язань відповідачем, суд вважає, що неодержані доходи позивача складають 4 200,00 грн., які підлягають стягненню.
В обґрунтування вимоги щодо стягнення з відповідача іншої частини неодержаних доходів у розмірі 12 700,00 грн. представники позивача надали текст договору поставки товару №11/08 від 23.11.2010 року (далі -договір №11/08), укладеного між позивачем та державним підприємством «Черкаський облавтодор»філія «Уманська ДЕД»(далі -покупець), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався поставити покупцю запасні частини, однак не зробив цього, у зв'язку з відсутністю коштів для закупівлі зазначеного товару через невиконання відповідачем свого зобов'язання згідно з умовами договору №9.
Відповідно до ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
П. 1.2 договору №11/08 передбачено, що позивач зобов'язується поставити покупцеві запасні частини.
Разом з тим, специфікації, як обов'язкового додатку до такого договору, представниками позивача суду не надано, тому договір не можна вважати укладеним.
Таким чином, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача неодержаних доходів у сумі 12 700,00 грн. необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову, господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 225, ч. 1 ст. 265, ч. 1 ст. 173, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 266, ч. ч. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 712, ст. 599, ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ч. 2 ст. 549, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 15 320,00 грн. (п'ятнадцять тисяч триста двадцять грн. 00 коп.) припинити.
Позов приватного науково-комерційного підприємства «Інтерпром»до дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління №100»відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління №100»відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(07335, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Демидів, код 05423018) на користь приватного науково-комерційного підприємства «Інтерпром»(18006, м. Черкаси, вул. Добровольського, 1, оф. 202, код 24414048) основний борг у сумі 25 000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч грн. 00 коп.); штраф у розмірі 31 424,60 грн. (тридцять одна тисяча чотириста двадцять чотири грн. 60 коп.); суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 1 222,68 грн. (одна тисяча двісті двадцять дві грн. 68 коп.); 4 200,00 грн. (чотири тисячі двісті грн. 00 коп.) неодержаних доходів; 1 016,28 грн. (одну тисячу шістнадцять грн. 28 коп.) витрат на сплату державного мита; 179,57 грн. (сто сімдесят дев'ять грн. 57 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя Дьоміна С.Ю.
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 04.04.2011 року.