31 березня 2011 р. Справа № 40667/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Богаченка С.І.,
при секретарі судового засідання Луцак І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги представника Міністерства оборони України Гром Анатолія Миколайовича, ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, треті особи на стороні відповідача - командування Повітряних Сил Збройних сил України, військова частина А0780 - правонаступник військової частини А3822, військова частина А2166 про визнання дій неправомірними, стягнення грошового забезпечення, компенсації за речове майно,
ОСОБА_2 16.06.2006 року звернувся в суд з адміністративним позовом, уточнивши його 17.10.2007 року, в якому просить визнати дії Міністерства оборони України неправомірними та стягнути недоплачене грошове забезпечення в сумі 12747,13 грн. та грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 649,52 грн. до 11 березня 2000 року та в сумі 3266,53 грн. за період з 11.03.2000 року по 11.12.2004 року.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 червня 2009 року позов задоволено частково. Визнано дії Міністерства оборони України по нарахуванню та невиплаті ОСОБА_2 грошової компенсації за неотримане речове майно - неправомірними. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 - 649,52 грн. грошової компенсації за речове майно, не одержане ним до березня 2000 року. Зобов'язано Міністерство оборони України видати ОСОБА_2 речове майно, неодержане ним після березня 2000 року, згідно переліку зазначеного в довідці №190 військової частини А2166 на загальну суму 2617,01 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції представник відповідача та позивач оскаржили його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі представник відповідача Гром А.М. просить постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 червня 2009 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не перебував на грошовому та речовому забезпеченні в Міністерстві оборони України, а перебував на такому у в/ч А2166 у місті Львові, яка не є в безпосередньому підпорядкуванні у Міністерства оборони України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 червня 2009 року змінити і задовольнити позов повністю.
Апеляційну скаргу мотивує тим. що оскаржене рішення в частині незадоволення позовних вимог прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Так, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, ним не враховано, що згідно п. 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 року № 888 «Про затвердження положень про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України» чітко визначено, що Міноборони України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. На думку апелянта, суд безпідставно залишив поза увагою протиправні дії відповідача, який повинен був на підставі затверджених Законами України « Про державний бюджет на 2003 рік», « Про державний бюджет на 2004 рік», « Про державний бюджет на 2005 рік», кошторисів для міністерства оборони України здійснити розрахунок наявних грошових коштів на виплату надбавки за безперервну службу, а потім чітко і прозоро визначити розмір зазначеної надбавки військовослужбовцям відповідно до вислуги років своїм наказом або директивою.
Судді «не помітили», що мав місце факт нерівності між ним та іншими військовослужбовцями центрального апарату міністерства оборони України, генерального штабу ЗСУ, частин прямого підпорядкування., яким згідно наказу Міністра оборони України №308 від 30.07.2004 року «Про виплату надбавки за безперервну військову службу| військовослужбовцям», були встановлені надбавки в максимальних розмірах, що є порушенням ст. 24 Конституції України.
Судом не враховано, що військові частини не є юридичними особами в контексті ст.ст. 80,81 ЦК України, а є структурним підрозділом ЗСУ без визначених повноважень.
Крім того, суд взагалі залишив поза увагою і не досліджував факти того, що його не повідомляли ні індивідуально, ні на загальних зборах військовослужбовців частини про розмір встановленої надбавки і тим самим порушували ст. 110 Кодексу законів про працю України , яка визначає необхідність повідомляти працівника про розміри оплати праці.
В своїх запереченнях на апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України звертає увагу апеляційної інстанції на відсутність штампу Міністерства оборони України на апеляційній скарзі представника.
Представник третьої особи військової частини А0780 в письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивача просить прийняте рішення скасувати та прийняти нове, яким позивачу відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник Міністерства оборони України та командування Повітряних Сил Збройних сил України свою апеляційну скаргу підтримав, а вимоги апеляційної скарги позивача заперечив, з підстав, зазначених в своїй апеляційній скарзі.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч.4 ст. 196 КАС України.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Міністерства оборони України та командування Повітряних Сил Збройних сил України, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 слід відхилити, а апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України задовольнити з таких підстав.
Насамперед, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо не пропуску позивачем строку позовної давності є вірним, оскільки спірні правовідносини регулюються Кодексом адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 01.09.2005 року.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 проходив військову службу в військовій частині А3822. Наказом Міністра оборони України від 23.11.2004 року № 998 позивача було звільнено з лав Збройних сил України у відставку за станом здоров'я, в зв»язку з чим його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до Указу Президента України від 05.05.2003 року №389 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України. Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу», міністрові оборони надано право, а не обов'язок, встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу у таких розмірах: понад 5 років - до 10%, понад 10 років - до 30%, понад 15 років - до 50%, понад 20 років - до 70%, понад 25 років - до 90%. При цьому, порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються Міністром оборони України.
Відповідно до ст.1 зазначеного Указу розроблено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, затверджену наказом Міністра оборони України №149 від 26.05.2003 року, якою визначено порядок і умови виплати зазначених надбавок, зокрема передбачено, що розмір щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України щорічно встановлюється, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, за рішенням Міністра оборони України.
Як вбачається з матеріалів справи, щомісячні надбавки за безперервну службу нараховувались ОСОБА_2 у відповідності з рішенням Міністра оборони України щодо розміру щомісячних надбавок за безперервну службу в Збройних Силах України, які доводились до військової частини у вигляді телеграм.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позивача в частині стягнення заборгованості по виплаті надбавки за безперервну службу в сумі 12747,13 грн. з підстав недоведеності такої недоплати, виходячи з фонду грошового забезпечення, а також з тих підстав, що позивач не перебував на грошовому забезпеченні саме Міністерства оборони України.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд виходив з того, що відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці отримують за рахунок держави речове майно, або за їх бажанням грошову компенсацію замість нього і що саме з Міністерства оборони України слід стягувати дані виплати.
Проте вищевказаний висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не можна визнати обґрунтованим.
Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року, який набрав чинності з 11.03.2000 року, призупинена дія ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Дана норма діє по даний час.
Як вбачається з довідки №2190 військової частини А2166 від 07.12.2004 року грошова компенсація за речове майно не видане ОСОБА_2 до березня 2000 року складає 649,52 грн., а грошова компенсація за речове майно, яке повинно бути видано після березня 2000 року складає 2617,01 грн.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України здійснює заходи спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям та членам їх сімей та працівникам Збройних Сил України, особам звільненим в запас або у відставку.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці отримують за рахунок держави речове майно, або за їх бажанням грошову компенсацію замість нього.
Міністерство оборони України, згідно з його завданням та функціями визначеними законодавством не може як відповідач сплачувати грошову компенсацію за не одержане речове майно або перераховувати кошти у військову частину для виплати такої компенсації.
Посилання позивача ОСОБА_2 на відсутність штампу на апеляційній скарзі представника Міністерства оборони України не заслуговують на увагу, так як повноваження представника подавати апеляційну скаргу передбачено в довіреності (а.с.239).
За таких обставин справи. колегія суддів приходить до переконання. що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, що належним відповідачем в даній справі повинно бути Міністерство оборони України, оскільки належним відповідачем у справі повинна бути військова частина А2166.
Отже, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими являються і складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Керуючись статтями 160 ч. 3, 195, 196, 198 п. 3, 202 ч.1 п.4, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України Гром Анатолія Миколайовича задовольнити, а постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 червня 2009 року у справі №2а-26/09 скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Д.М. Старунський
Судді В.М. Багрій
С.І. Богаченко
Постанова у повному обсязі складена 05.04.2011 року.