Справа: № 2а-2182/10 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.
Іменем України
"24" березня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Лічевецького І.О., суддів -Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі -Погорілій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 вересня 2010 р. адміністративну справу за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради про визнання рішення в частині недійсним,
ФОП ОСОБА_2 звернувся в Деснянський районний суд м. Чернігова з позовом про визнання недійсним п. 104 рішення Чернігівської міської ради від 12 вересня 2008 р.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 вересня 2010 р. позовну заяву залишено без розгляду з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду.
В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати згадану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
На підставі рішення сесії Чернігівської міської ради від 19.06.2002 р. між ФОП ОСОБА_2 та Чернігівською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, що знаходиться по вул. Курській, 7, в м. Чернігові для обслуговування нежитлового приміщення ГСМ.
Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстровано у книзі державної реєстрації договорів за № 1719.
12 вересня 2008 р. відповідачем прийнято рішення, згідно п.104 якого, враховуючи акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 17.06.2008 року, внесено зміни до п.41 рішення міської ради від 19.06.2002 р. наступного змісту: читати: «для експлуатації виробничих приміщень для обслуговування та ремонту автомобілів, з улаштуванням автономного джерела», замість: «для обслуговування нежитлового приміщення ГСМ».
Згадане рішення стало підставою для укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.
Наведене дає підстави колегії суддів погодитись з висновками суду першої інстанції щодо обізнаності позивача станом на жовтень 2008 року про наявність оскаржуваного рішення.
На час подачі цієї позовної заяви діяла редакція статті 99 КАС України, яка встановлювала річний строк звернення до суду.
Позивачем подано адміністративний позов до суду 25.06.2010 р., тобто поза межами встановленого строку.
Отже, судом попередньої інстанції зроблено правомірний висновок щодо порушення позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
З огляду на викладене колегія суддів знаходить висновок місцевого загального суду щодо необхідності залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із порушенням строку звернення до суду обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим судом неправильно застосовано норми процесуального права, а посилання скаржника на положення ч. 4 ст. 99 КАС України є помилковим.
Згідно зазначеній нормі якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 5 ст. 158 Земельного кодексу України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
Таким чином, законодавством не встановлена можливість досудового врегулювання даного спору, а відтак положення ч. 4 ст. 99 КАС України не можуть бути застосовані.
Судова колегія також знаходить посилання позивача на ст. 268 Цивільного кодексу України таким, що позбавлене правового обґрунтування.
Названою статтею врегулювано питання розповсюдження строків позовної давності на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Вирішення спору про право не віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а тому до правовідносин, що є предметом спору у цій справі, мають застосовуватись положення Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 199, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Чернігова від 28 вересня 2010 р. -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя Т.М.Грищенко
суддя В.Е.Мацедонська
Ухвала складена в повному обсязі 29 березня 2011 р.