Справа: № 2-а-1514/10 Головуючий у 1-й інстанції: Коцюрба М.П.
Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.
"22" березня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Грищенко Т.М., суддів -Лічевецького І.О., Земляної Г.В., при секретарі -Загродському В.М., розглянувши за відсутності осіб у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Києва-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області про визнання недійсним рішення про відмову у реєстрації права власності та зобов»язання зареєструвати право власності, -
Позивач звернувся до суду 15 жовтня 2010 року у зв»язку з тим, що 7 вересня 2010 року реєстратором КП «БТІ»Києво-Святошинської районної ради Київської області було прийняте рішення №121, яким йому було відмовлено в оформленні реєстрації за ним права власності на садовий будинок у садовому товаристві «Сільенергопроект»на території АДРЕСА_1 з підстав невідповідності заявлених прав вимогам чинного законодавства.
Підставою звернення до суду було те, що він придбав у ОСОБА_3, члена вказаного садового товариства, за названим договором купівлі-продажу земельну ділянку площею 0,0635 га. На цій земельній ділянці знаходився садовий будинок площею 29,1 кв. м 1970 року забудови, на який позивач у 2009 році мав намір оформити право власності та зареєструвати його в БТІ. Отримавши рішення виконкому Боярської міської ради №133/7 від 15 вересня 2009 року про визнання за ним права власності на вказаний садовий будинок, позивач звернувся до відповідача з заявою про реєстрацію за ним права власності на цей будинок і отримав відмову.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2010 року у задоволенні його позову було відмовлено. Підставою для ухвалення такої постанови стало те, що на думку суду першої інстанції, позивач не надав суду належних погоджень та висновків та не вказав причин неможливості їх надання. Зокрема, на садовий будинок, який розташований на земельній ділянці садового товариства, який був придбаний позивачем, відсутні правовстановлюючі документи. При укладенні договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, договір купівлі продажу даного будинку з ОСОБА_3 не укладався. Як встановлено в суді, попереднім власником будинок в експлуатацію не вводився і право власності він не отримував. З цього приводу, суд першої інстанції посилався на можливість реалізації права власності з підстав, передбачених ЦК України та ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно України та їх обтяжень». Суд, посилаючись на вимоги ст. ст. 60, 61 ЦПК України дійшов до висновку, що позивач не виконав вимог доказування свого позову.
Позивач не погодився з даною постановою і 30.12.2010 року подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову, якою задовольнити його позовні вимоги. При цьому, позивач вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення, порушив норми матеріального та процесуального права, а саме застосував норми права, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з причин незворотності їх дії у часі, іншого предмету регулювання та неправильного їх тлумачення судом. Позивач вважає, що суд не дав належної правової оцінки жодним обставинам, на які він посилався. Так позивач не погоджується з посиланням суду першої інстанції на ст. 331 ЦК України та на ЗУ «Про основи містобудування і «Про планування і забудову територій, тому що на думку позивача мова не йде про новостворене майно, а названі Закони не мають зворотної дії у часі та не можуть застосовуватись до забудови 1970 року. Позивач посилається на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 9.09.2009 року «Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт», згідно з якими підставою для оформлення права власності на приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки з господарськими спорудами і будівлями, споруджені до 5 серпня 1992 року, є висновок про технічний стан будинку (будівлі), складений бюро технічної інвентаризації. З наведеного позивач дійшов до висновку, що реєстрація права власності на його садовий будинок залежить виключно від відповідача, тому він вважає невірними висновки суду щодо прийняття новоствореного майна до експлуатації шляхом отримання сертифікату відповідності в інспекції архітектурно-будівельного контролю. Не згоден він і з висновками суду щодо необхідності отримання погоджень та висновків відповідних служб району, тому що його садовий будинок не є самочинним будівництвом, що на його думку не оспорюється відповідачем з огляду на відсутність відмітки про це у технічному паспорті від 23.08.2010 року на вказаний будинок, який виготовлявся саме відповідачем.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі також звернув увагу на ту обставину, що суд при винесенні постанови по адміністративному позову, застосував норми ЦПК України.
Відповідач також посилався на те, що як він, так і продавець земельної ділянки при укладенні договору купівлі -продажу земельної ділянки у 2000 році, при відсутності вимог нотаріуса про відсутність на земельній ділянці неоформлених споруд, були цілком певні того, що разом з земельною ділянкою предметом договору за умови відсутності правовстановлюючих документів на садовий будинок є і сам садовий будинок.
Колегія суддів, переглянувши докази, які зібрані по справі, вивчивши доводи, викладені в адміністративному позові, постанові суду першої інстанції та апеляційній скарзі приходить до наступних висновків.
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації»Києво -Святошинської районної ради Київської області №121 від 7 вересня 2010 року про відмову у реєстрації його права власності на садовий будинок АДРЕСА_1 в садовому товаристві «Сільенергопроект»на території Боярської міської ради цього ж району і та про зобов»язання підприємства зареєструвати за ним право власності на вказаний будинок. До даної позовної заяви позивач додав договір купівлі продажу земельної ділянки площею 0.0635 га від 18.03.2000 року, Державний акт на дану земельну ділянку від 12.06.2000 року, витяг з Державного реєстру земель про присвоєння цій ділянці кадастрового номера від 17.09.2010 року, технічний паспорт на садовий будинок в садівничому товаристві «Сільенергопроект»за вказаною адресою від 20.06.2009 року, де міститься план будинку, характеристика його будівель і споруд, та технічний паспорт на садовий (дачний) будинок в Садовому товаристві «Сільенергопроект»по АДРЕСА_1 від 23.08.2010 року, виданий КП «БТІ»Києвосвятошинської районної ради Київської області, де міститься той же план будинку, є характеристика будинку, господарських будівель та споруд, їх інвентаризаційна вартість, а також у справу надана довідка від 11.10.2010 року про те, що позивач є членом садівницького товариства «Сільенергопроект»з 13.03.2000 року, Статут громадської організації «Садівницьке товариство «Сільенергопроект», затверджений 7.02.2006 року у Боярській міській раді Києво-Святошинського району, рішення виконкому Боярської міської ради від 15.09.2009 року №133/7 «Про визнання права приватної власності на садовий будинок АДРЕСА_1 в СТ «Сільенергопроект» та рішення реєстратора від 7 вересня 2010 року №121, яке і є предметом спору. У справі відсутня заява позивача до реєстратора про оформлення права власності на садовий будинок, але зі змісту рішення реєстратора вбачається, що таке реєстратору надавалось, але дата його подання не вказана.
Зміст рішення реєстратора від 7 вересня 2010 року№121 свідчить, що реєстратор БТІ Шияновська С.В. розглянула заяву ОСОБА_2 про оформлення права власності на садовий будинок у вказаному садовому товаристві. У рішенні вказано, що ОСОБА_2 до заяви були надані перелічені документи на земельну ділянку та садовий будинок, а також було вказано, що БТІ проводить державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 1.07.2004 року №1952 -ІУ із змінами, вимогами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року за № 157/6445 із змінами і доповненнями, на підставі документів, що визначені Тимчасовим положенням. Далі реєстратор у своєму рішенні зупинилась на тому, що у відповідності з п.3.6 Тимчасового положення, була проведена технічна інвентаризація зазначеного садового будинку, виявлено, що він був побудований в 1970 році, встановлено, що ОСОБА_2 з 18.03.2000 року є членом цього садового товариства, земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 була куплена ОСОБА_2 у ОСОБА_3 згідно договору купівлі - продажу від 18.03.2000 року, на підставі нього був виданий Державний акт на право приватної власності на землю на його ім»я, а далі вказано, що виходячи з вищевказаного, реєстратором виявлено невідповідність заявлених прав вимогам чинного законодавства. Надалі слідує висновок, що зважаючи на те, що реєстратор у своїх діях керується виключно чинним законодавством України, яке визначає правовий режим власності, прийнято рішення про відмову оформленні та реєстрації права власності на даний садовий будинок за ОСОБА_2 При цьому, дане рішення реєстратора не містить жодного посилання на те, якими ж вимогами чинного законодавства України керувався реєстратор і що саме стало підставою для відмови у реєстрації.
Аналізуючи наведені у посиланнях реєстратора ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 1.07.2004 року №1952-ІУ та Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухому майно від 7.02.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445, в тій редакції, що діяла на вересень 2010 року, колегія суддів вважає, що реєстратор КП «БТІ»Києво-Святошинської районної ради Київської області Шияновська С.В. допустила ряд суттєвих порушень вказаних нормативних актів, які дають підстави колегії суддів зробить висновок про неправомірність її дій. Так наведене рішення реєстратора не відповідає за формою вимогам п.3.6 розділу Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, де вказується, що у рішенні реєстратора про відмову у реєстрації повинні зазначатись дата і місце прийняття рішення, найменування БТІ, прізвище, ім»я та по-батькові реєстратора, дату прийняття заяви про державну реєстрацію, прізвище, ім.»я та по-батькові заявника, стислий опис об»єкта, щодо якого приймається рішення, реєстраційний номер об»акта (за наявності), підстави винесення рішення (у разі прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав). Крім того рішення про відмову в реєстрації оформлюється на бланку БТІ за формою, визначеною в додатку 7, посвідчується підписом реєстратора БТІ та скріплюється печаткою. З переліченого вище, реєстратором не виконані вимоги вчиняти відмову у реєстрації на бланку за додатком 7 даного Тимчасового положення, відмова не містить дати подачі заяви ОСОБА_2, підстави винесення рішення фактично відсутні і не містять посилань на будь-який з підпунктів пункту 3.5 Тимчасового положення, де перелічені вичерпні підстави відмови у проведенні державної реєстрації. Посилання на виявлення невідповідності заявлених прав вимогам чинного законодавства відноситься до процедури розгляду заяви про реєстрацію права власності, а не є підставою для відмови без посилання на кожний з них, вказаний у п. 3.5 Тимчасового положення.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції при вирішенні даного позову відхилився від суті заявлених позивачем вимог визнати дії реєстратора БТІ неправомірними у зв»язку з безпідставною відмовою зареєструвати за ним право власності на садовий будинок. Апелянт правомірно не погоджується з висновками суду, викладеними у постанові, щодо застосування ним норм цивільного та цивільно-процесуального права, а також законодавства, що не стосується вирішення його спору. Позивач наголошував, що з свого боку надав відповідачу увесь перелік необхідних документів на реєстрацію садового будинку, а відповідач неправомірно виніс рішення у відмові йому в реєстрації.
Перевіряючи ці доводи, колегія суддів приходить до висновку про невірне застосування судом першої інстанції норм ст. 16, ст. 331 та ст. 391 ЦК України, що регулюють правовідносини, що не стосуються вирішення даного адміністративного спору. Суд першої інстанції послався на норми ст. 18 ЗУ №2780-ХП від 16.11.2000 року «Про основи містобудування»та ст. 30-1 ЗУ «Про планування та забудову територій»№1699-Ш від 20.04. 2000 року, що на думку суду торкались питань узаконення незаконного будівництва, але дані норми не врегульовують питань, поставлених позивачем у своєму позові. Допустивши помилки у застосуванні законодавства, судом зроблені неправильні висновки, а вимоги поставлені позивачем у позови не набули належного вивчення і розгляду.
Є очевидним, що позивач звернувся в суд з адміністративним позовом з підстав, передбачених ст.17 та ст. 18 КАС України. Позивач вірно посилається на вимоги ч.2 ст. 71 КАС України щодо обов»язку доказування відповідачем правомірності свого рішення. Як встановлено з матеріалів справи, відповідач не надав суду будь-яких доказів правомірності свого рішення про відмову у реєстрації права власності позивача і суд з свого боку таких доказів не вимагав. У винесеному реєстратором рішенні про відмову позивачу у реєстрації права власності на садовий будинок ніяких обґрунтувань не міститься, посилання на правові норми відсутні і підстави відмови не вказані. З огляду на це, суд першої інстанції при ухваленні постанови не виконав вимоги ст. 161 КАС України, неповно з»ясував обставини, важливі для розгляду даної справи, не перевірив доведеність тих обставин, що мають значення для справи і які суд вважав встановленим, невірно застосував ст. 60 ЦПК України щодо обов»язку доведення кожною стороною тих обставин, на які вона посилається, у зв»язку з чим, з підстав не надання позивачем доказів, на які позивач посилається в позовній заяві, відмовив йому у позові.
Колегія суддів вважає застосування судом першої інстанції цивільно-процесуальних норм невірним, а висновки, зроблені з цих підстав такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Повертаючись до норм законодавчих актів, на яві посилається відповідач у своєму рішенні про відмову позивачу у реєстрації його права власності на садовий будинок, перевіряючи відповідність вимог позивача та належність представлених ним доказів, колегія суддів виходить з вимог другого розділу Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, який регулює порядок подання документів для проведення державної реєстрації прав. Пункт 2.1 Тимчасового положення вказує, що для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник … подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію за формою, вказаною в додатку 1. До заяви про державну реєстрацію додаються правовстановлюючі документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені положенням.
Перевіряючи, чи подав позивач відповідачу належні для реєстрації документи і чи правомірне по своїй суті рішення прийняв відповідач, колегія суддів перевірила перелік правовстановлюючих документів, що зазначені у додатку 2 Тимчасового положення. У пункті 6 цього Переліку зазначається свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування. До матеріалів справи долучене рішення виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №133/7 від 15.09.2009 року, яким визнане право приватної власності та визначене зобов»язання оформити свідоцтво про право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 в садовому товаристві «Сільенергопроект»в м. Боярка на ім»я ОСОБА_2, а КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області»зобов»язувалось зареєструвати свідоцтво про право власності на садовий будинок за вказаною раніше адресою. У справі таке свідоцтво про право власності відсутнє і суд першої інстанції його для огляду в суді не витребував. Але колегія суддів не вбачає перешкод у його отриманні позивачем і відповідач при вирішенні питання реєстрації права власності мав з підстав, передбачених п. 3.2 та п.3.3 Тимчасового положення надати позивачу строк для усунення недоліку з підстав подання документів не в повному обсязі, але цього не зробив.
Статтею 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»передбачений перелік документів для державної реєстрації праві на нерухоме майно. З переліку, зазначеного в цій статті, позивачем реєстратору подані, а також долучені до матеріалів справи: заява позивача, державний акт на право власності на земельну ділянку, договір купівлі-продажу земельної ділянки, Витяг з державного реєстру земель про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, технічний паспорт на садовий будинок, акт органу місцевого самоврядування, а також надана довідка про те, що позивач є членом садового товариства та документ, що посвідчує особу заявника -паспорт. Перевірені судом перелічені документи, за винятком самої заяви, яка у справі відсутня, відповідають вимогам ст. 20 Закону. Тому, суд не вбачає підстав, за яких реєстратор мав би відмовити позивачу в реєстрації без вирішення питань в порядку, передбаченому п. 3.2 та п. 3.3 Тимчасового положення.
Тому, колегія суддів вважає правомірними вимоги, поставлені позивачем в позовній заяві і викладені в апеляційній скарзі щодо безпідставності відмови відповідачем зареєструвати за ним право власності на садовий будинок у садовому товаристві. Колегія суддів, перевіривши всі докази, що є у справі, а також встановлені і самим відповідачем, що позивач набув цей садовий будинок з підстав, не заборонених законом, що не суперечить вимогам ст. 328 ЦК України і є підставою для набуття права власності, приходить до висновку, що доводами, викладеними у апеляційній скарзі спростовуються висновки, викладені у постанові суду першої інстанції.
Відповідач, відмовляючи позивачу у реєстрації права власності на садовий будинок, не виконав вимог тих норм законодавства на які сам посилався, допустив суттєві порушення діючого законодавства.
Суд першої інстанції при вирішенні даного спору неправильно застосував норми законів України, відхилився від вирішення адміністративного спору по суті поставлених у ньому вимог, допустив неповноту з»ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, не довів у своєму рішенні тих обставин, які вважав встановленими, зробив невідповідні висновки та виніс неправильне рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є у відповідності з ст. 198 та ст. 202 КАС України для скасування постанови та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 197, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити.
Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво -Святошинської районної ради Київської області»№121 від 7 вересня 2010 року про відмову у реєстрації права власності на садовий будинок АДРЕСА_1 у Садовому товаристві «Сільенергопроект»на території Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Зобов»язати Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області»зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 в Садовому товаристві «Сільенергопроект»на території Боярської міської Ради Києво-Святошинського району Київської області з дотриманням вимог розділу 1У Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та розділів П та Ш Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 та Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року №157/6445.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Головуючий суддя Т.М.Грищенко
суддя І.О.Лічевецький
суддя Г.В.Земляна