Справа: № 2-а-3021/10 Головуючий у 1-й інстанції: Савченко О.А.
Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.
Іменем України
"31" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Горяйнова А.М.,
суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області на постанову Менського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області про стягнення підвищення до пенсії, -
У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області та зобов'язати провести перерахунок пенсії, встановивши її розмір на рівні 6 мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії, встановивши її розмір на рівні 50 % від мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 01 січня 2007 року по 10 червня 2010 року.
Постановою Менського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2010 року даний адміністративний позов був задоволений за період з 01 січня 2007 року по 30 грудня 2010 року.
Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області, не погоджуючись із прийнятою постановою подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що позивачу пенсію та додаткову пенсію нараховано у повній відповідності до постанови КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Особи, які беруть участь у справі, з клопотаннями про розгляд справи за їх участю -не зверталися. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обставини, на які посилається відповідач, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області -задовольнити частково, постанову Менського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2010 року - скасувати в частині та прийняти в цій частині нове рішення про залишення позовної заяви без розгляду виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції правильно виходив з того, що пенсію та додаткову пенсію позивачу слід виплачувати у розмірі, встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС. Дані обставини підтверджуються посвідченням серії НОМЕР_1 та довідкою Серії МСЕ-ЧНВ № 319594, копії яких містяться в матеріалах справи.
Згідно ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
У відповідності до ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який одержує пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. 50 цього Закону.
Так, у ч. 4 ст. 54 цього Закону визначено, що державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1, та у зв'язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів IІI групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими шести мінімальних пенсій за віком.
Згідно зі ст. 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам ІIІ групи -у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Положення ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»містять пряму вказівку, що під час визначення розміру таких пенсій за основу їх обчислення як розрахункова величина береться мінімальна пенсія за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Проте, відповідач всупереч ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»виплачував позивачу пенсії та додаткову пенсію у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог -законним і обґрунтованим.
Так, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.
Також судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв'язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку пенсії та додаткової пенсії розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Перевіряючи обґрунтованість висновку суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог з 2007 року колегія суддів керується наступним.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України строк позовної давності в разі відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю не застосовується.
Колегія суддів вважає, що посилання на Цивільний кодекс України як нормативно-правовий акт, який встановлює інший строк звернення до адміністративного суду, відмінний від строку, встановленого ст. 99 КАС України, -необґрунтованими.
Цивільний кодекс України не належить до нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють правовідносини, що склалися між сторонами даної справи.
Крім того, з огляду на положення ст.ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішень, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією, бездіяльністю.
Натомість вимоги про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, не належать до юрисдикції адміністративного суду.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було не правомірно не застосовано до даних правовідносин шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 КАС України.
У відповідності до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
З огляду на те, що колегією суддів не встановлено підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду та враховуючи дату подачі даного адміністративного позову позовні вимоги за період з 01 січня 2007 року по 13 червня 2010 року підлягають залишенню без розгляду.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, проте в частині задоволення позову за період з 01 січня 2007 року по 13 червня 2010 року прийнято з порушенням норм процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області -задовольнити частково, постанову Менського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2010 року - скасувати в частині та прийняти в цій частині нове рішення про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Менському районі Чернігівської області -задовольнити частково.
Постанову Менського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2010 року в частині задоволення позовних вимог за період з 01 січня 2007 року по 13 червня 2010 року -скасувати та прийняти нове рішення про залишення адміністративного позову в цій частині без розгляду.
В іншій частині постанову Менського районного суду Чернігівської області від 30 грудня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.М. Горяйнов
Судді Я.С. Мамчур
О.О. Шостак