Головуючий у 1 інстанції - Томко В.В
Суддя-доповідач - Василенко Л.А.
07 квітня 2011 року справа №2а-3336/10/1224
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Василенко Л.А.
суддів Гімона М.М. , Карпушової О.В.
розглянула в порядку письмового провадження в приміщенні суду апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Рубіжному Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 грудня 2010 року у адміністративній справі № 2а-3336/10 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м.Рубіжному Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії , -
Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 грудня 2010 року позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м.Рубіжному Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволений: визнана неправомірною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачеві підвищення до пенсії, як дитині війни з 1 січня 2010 року; зобов'язано відповідача здійснити виплату позивачеві підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 1 січня 2010 року з урахуванням здійснених виплат. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в сумі 3,4 грн.
Відповідач не погодився з вказаною постановою суду і подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтуванні вимог апеляційної скарги, зокрема вказав, що судом порушені вимоги ст.99 КАС Україні щодо застосування наслідків пропущення строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, відповідно до вимог четвертого речення ч. 8 ст. 1832 та п.3 ч.1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач належить до соціальної групи «діти війни», що підтверджується посвідченням, та користується правами і пільгами, встановленими Законом України «Про соціальний захист дітей війни», що не оспорюється сторонами і підтверджується відповідними матеріалами справи: посвідченням, паспортом позивача (арк. справи 6,7).
Згідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004р. в редакції, яка діяла до 01.01.2007 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дія даної норми була зупинена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-ІV (далі Закон № 2195).
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону № 2195, а саме, текст ст. 6 викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.08р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Законами України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” та „Про Державний бюджет України на 2010 рік”, не внесено змін та не зупинено дію ст. 6 Закону № 2195.
Таким чином, стаття 6 Закону № 2195 з 1 січня 2009 року та з 1 січня 2010 року є діючою в наступній редакції: «дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Таким чином, стаття 6 Закону №3551 з 1 січня 2010 року є діючою в наступній редакції: «дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Оскільки на час розгляду цієї справи судом, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта про використання цього поняття тільки для призначення пенсій в межах зазначеного закону та неможливості використання вказаного розміру у розрахунку підвищення до пенсій особам з статусом дитини війни.
Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що позивач як дитина війни має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині не залишення без розгляду позовних вимог, оскільки суд першої інстанції при відкритті провадження у справі прийшов до висновку про поновлення позивачеві строку звернення до адміністративного суду, відповідачем в апеляційній скарзі не надані заперечення щодо вирішення судом першої інстанції цього процесуального питання.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла до висновку, що спірні правовідносини за суттю вирішені правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ст.195, ст. 197 ч.1 п.3, п.1 ч.1 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст.212, ст. 254 ч.6 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Рубіжному Луганської області залишити без задоволення.
Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 грудня 2010 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м.Рубіжному Луганської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.А. Василенко
Судді М.М. Гімон
О.В. Карпушова