Головуючий у 1 інстанції - Максименко О.Ю.
Суддя-доповідач - Василенко Л.А.
05 квітня 2011 року справа №2а-111/11/1205
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Василенко Л.А.
суддів Гімона М.М. , Карпушової О.В.
розглянула в порядку письмового провадження в приміщенні суду апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області на постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 лютого 2011 року у справі № 2а-111/11/1205 (1205/2-а-111/11) за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області про визнання незаконною відмови, зобов'язання вчинити певні дії,
Постановою Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 лютого 2011 року позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області про визнання незаконною відмови, зобов'язання вчинити певні дії задоволений повному обсязі: визнана незаконною відмова відповідача у виплаті позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 1 липня 2010 року до 31 грудня 2010 року, зобов'язано відповідача здійснити виплату підвищення до пенсії позивачеві в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни з 1 липня 2010 року до 31 грудня 2010 року відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням здійснених виплат; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 3,4 грн.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права і просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, відповідно до вимог четвертого речення ч. 8 ст. 1832 та п.3 ч.1 ст. 197 КАС України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни, звернулася до відповідача з заявою про доплату йому підвищення до пенсії, як дитині війни та отримала відмову. Позивач отримує підвищення до пенсії, як дитина війни, в розмірі 49,8 грн. щомісяця.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач віднесений до соціальної групи “Дитина війни” відповідно до вимог ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що підтверджено датою його народження у паспорті (арк. справи 5), відповідною відміткою органу соціального захисту населення у пенсійному посвідченні позивача (арк. справи 6). З листа відповідача від 28 січня 2011 року вбачається, що позивачеві відмовлено у виплаті підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки з 01.10.2008 р. підвищення до пенсії дітям війни виплачується в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що у грошовому еквіваленті складає 49,8 грн. (арк. справи 7).
Згідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004р. в редакції, яка діяла до 01.01.2007 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дія даної норми була зупинена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-XII (далі Закон №2195).
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону №2195, а саме, текст ст. 6 викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.08р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Таким чином, стаття 6 Закону №2195 з 22 травня 2008 року є діючою в наступній редакції: «дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Оскільки на час розгляду цієї справи судом, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта про використання цього поняття тільки для призначення пенсій в межах зазначеного закону та неможливості використання вказаного розміру у розрахунку підвищення до пенсій особам з статусом дитини війни.
Право громадян на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" не може бути обмежене відсутністю певних коштів чи фінансування.
Таким чином, колегія суддів, виходячи з викладеного, вважає, що суд першої прийшов до вірного висновку щодо визнання незаконною бездіяльність відповідача щодо незаконною відмова відповідача у виплаті позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 1 липня 2010 року до 31 грудня 2010 року та зобов'язав здійснити виплату підвищення до пенсії позивачеві в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни з 1 липня 2010 року до 31 грудня 2010 року, оскільки внаслідок протиправних дій відповідача щодо нарахування позивачеві вказаного підвищення до пенсії в розмірі, меншому ніж передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач не отримав належні йому виплати у встановленому законом розмірі.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині не залишення без розгляду позовних вимог, оскільки судом задоволені вимоги в межах строку звернення до адміністративного суду.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла до висновку, що спірні правовідносини за суттю вирішені правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ст.195, ст. 197 ч.1 п.3, п.1 ч.1 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст.212, ст. 254 ч.6 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області залишити без задоволення.
Постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Білокуракинському районі Луганської області про визнання незаконною відмови, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.А. Василенко
Судді М.М. Гімон
О.В. Карпушова