Головуючий у 1 інстанції - Шовкун В.О.
Суддя-доповідач - Василенко Л.А.
05 квітня 2011 року справа №2а-29/11/1217
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Василенко Л.А.
суддів Гімона М.М. , Карпушової О.В.
розглянула в порядку письмового провадження в приміщенні суду апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області на постанову Міловського районного суду Луганської області від 4 лютого 2011 року у адміністративній справі № 2а-29/11/1217 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Міловського районного суду Луганської області від 4 лютого 2011 року позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволений: визнана протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення до пенсії за віком позивачеві, як дитині війни з 1 січня 2010 року; зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачеві, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 1 січня 2010 року до 31 грудня 2010 року у розмірі 30% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням фактично виплачених сум.
Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п. 2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач віднесений до соціальної групи “діти війни” відповідно до вимог ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що підтверджено даними про дату народження у паспорті позивача (арк. справи 5), відміткою у пенсійному посвідченні позивача (арк. справи 6), що не є спірним.
З листа відповідача від 16 грудня 2010 року вбачається, що у 2009 році позивач отримував підвищення до пенсії, як дитині війни, в розмірі 49,8 грн. щомісячно (арк. справи 8).
Згідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004р. в редакції, яка діяла до 01.01.2007 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дія даної норми була зупинена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-XII (далі Закон №2195).
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону №2195, а саме, текст ст. 6 викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.08р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Законом України „Про Державний бюджет України на 2010 рік” не внесено змін та не зупинено дію ст. 6 Закону №2195.
Таким чином, стаття 6 Закону № 2195 з 1 січня 2010 року є діючою в наступній редакції: «дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Оскільки на час розгляду цієї справи судом, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта про використання цього поняття тільки для призначення пенсій в межах зазначеного закону та неможливості використання вказаного розміру у розрахунку підвищення до пенсій особам з статусом дитини війни.
Відповідач не заперечує факт того, що позивач у спірний період отримувала підвищення до пенсії, як дитина війни, у розмірі меншому, ніж 30 % мінімальної пенсії за віком.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії за 2010 рік, оскільки внаслідок протиправних дій відповідача позивачеві невиплачене підвищення до пенсії у встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Справа переглянута в межах доводів апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 195 ч.1, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області залишити без задоволення.
Постанову Міловського районного суду Луганської області від 4 лютого 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.
Головуючий Л.А.Василенко
Судді М.М.Гімон
О.В.Карпушова