Головуючий у 1 інстанції - Євтіфієв В.М.
Суддя-доповідач - Яковенко М.М.
21 березня 2011 року справа №2а-887/10/1231
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Яковенка М.М.
суддів Ханової Р.Ф. , Гайдара А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області на постанову Стахановського міського суду Луганської області від 15 жовтня 2010 року по адміністративній справі № 2а-887/10/1231 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, та стягнення підвищення до пенсії за віком,-
Постановою Стахановського міського суду Луганської області від 15 жовтня 2010 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд першої інстанції визнав бездіяльність Управління Пенсійного фонду у м.Стаханові щодо нарахування ОСОБА_3 підвищення до пенсії за період з 02 березня 2010р. у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» незаконними та зобов'язатв Управління Пенсійного фонду у м.Стаханові здійснити з 02 березня 2010р нарахування щомісячного підвищення до пенсії за віком у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», по 30.06.2010 р. по 208.50грн., з 01.04.2010 по 30.06.20910р. по 211.80грн., з 01.07.2010р. по 30.09.2010 р. по 212.70грн., з 01.12.2010р. по 220.20грн. (а.с.23-24)
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи свої доводи, відповідач вказує на безпідставність задоволення вимог з правової точки зору та відсутність права вимоги у позивача (а.с.27)
Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, з урахуванням положень ч.8 ст.183-2, п.3 ч.1. ст.197 КАС України, за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги відповідача.
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статус позивача, як дитини війни підтверджується копією паспорта та пенсійним посвідченням (арк. справи 7-8). Зазначені обставини не є спірним між сторонами. 01.09.2010 році позивачка зверталась до відповідача із заявою про виплату підвищення до пенсії як дитині війни з 01.01.2006 року, але ж їй було відмовлено у цьому (лист від 06.09.2010 року №989/3-2 (арк. справи 9-10).
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Таким чином, право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, виникає з моменту проголошення цього рішення, тобто, з 09 липня 2007 року.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI, що набрав чинності з 1 січня 2008 року, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, при цьому зміни
Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Разом з цим, у 2009- 2010 році приписи статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-4 залишились в редакції від 18 листопада 2004 року, тобто позивач мав право на виплату підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але ж відповідачем безпідставно не проводилось нарахування та виплата такої надбавки.
На час розгляду справи, розмір мінімальної пенсії за віком законодавче визначений ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком. Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії провадиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, тим більше у відповідача є обов'язок щодо здійснення перерахунку по підвищенню до пенсії.
Колегія суддів, звертає увагу, що сплата розміру підвищення до пенсії визначених Постановою Кабінету Міністрів від 22 травня 2008 року № 530 „Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» не можуть бути прийняті судом, так як виходячи з пріоритетності норм Закону над підзаконним актом до якого відноситься відповідна Постанова Кабінету Міністрів України, підлягає застосуванню закон. А тому дії відповідача щодо проведення позивачу, як дитині війни підвищення до пенсії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, а не Закону є незаконним.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позивач мав право на отримання підвищення розміру до пенсії визначених статтею 6 Закону №2195 за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік, та починаючи з 22.05.2008 року.
Посилання на статтю 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як на підставу у відмові задоволення позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, вважає їх безпідставними та не обґрунтованими. Відсутність грошових коштів, не може бути підставою для відмови у задоволенні законних вимог позивача, з якими він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Позовні вимоги, в частині зобов'язання відповідача робити перерахунок підвищення пенсії у разі підвищення мінімальної пенсії за віком надалі (довічно), є необґрунтованими і не підлягають задоволенню з таких підстав:
Частиною 1 та 2 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
В межах Кодексу Адміністративного судочинства України захисту підлягає порушене право позивача, внаслідок чого зобов'язання Управління ПФУ в подальшому робити перерахунок пенсії у разі підвищення мінімальної пенсії за віком є безпідставним, тому, що встановлює обов'язки на майбутнє без врахування змін чинного законодавства, яке може мати місце та без наявності спірних правовідносин.
При вирішенні апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне, задовольняючи заявлені вимоги позивача, визначити кінцевими строком, що підлягає захисту, дату ухвалення постанови судом першої інстанції-15.10.2010 року.
Вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду, колегія суддів виходить із слідуючого.
Відповідно до вимог частини 1, 2 статті 99 КАС України (в редакції на час звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За вимогами частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Колегія суддів вважає, що для даних спірних правовідносин строки звернення до суду та застосування наслідків передбачених статтею 100 КАС України, починають діяти з 09.09.2010 року, тобто з дня прийняття Рішення Конституційним Судом України у справі №1-40/2010 від 09.09.2010 року стосовно підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами.
Як було встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного перегляду судового рішення, 27.09.2010 року позивач подав позов до суду про захист на його думку порушених його прав за період з 01.01.2006 року, при чому суд першої інстанції вимоги задовольнив, безпосередньо починаючи з 02.03.2010 року.
Виходячи з предмету позовних вимог, пенсійні надбавки є щомісячними платежами та виплачуються у відповідні періоди.
Між тим, колегія суддів дійшла до висновку, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Безпосередньо суд першої інстанції в даній ситуації, виходячи з наявних обставин справи, суд першої інстанції правильно визначився, що до даних правовідносин застосовується 6-ти місячний строк звернення до суду та порушене право позивача підлягає в межах цього строку, але припустився помилки розраховуючи строк від дати звернення до пенсійного фонду із заявою.
Колегія суддів вважає, що до даних спірних правовідносин, не можуть застосовуватися положення статті 87 Закону України від 05.11.1991 N 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
За цією нормою суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Однак, з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон № 1058-ІV. Відповідно до п.16 розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. (Пункт розділу XV доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005).
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає і виплачує. Оскільки у правовідносинах, що є предметом розгляду у цій справі, нарахування спірних сум відповідачем не здійснювались, підстави для застосування статті 46 Закону № 1058-ІV відсутні та застосуванню не підлягає.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи сторони позивача стосовно непоширення на їх вимоги строку звернення до суду, передбаченого статтею 99 КАС України, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 268 ЦК України та зазначаючи, що відносини з відповідачами носять характер страхових.
Статтею 1 ЦК України визначені правовідносини, які регулюються нормами ЦК України.
В той же час, частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України (254к/96-ВР), складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР), цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до статті 5 Закону № 1058-ІV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
З врахуванням викладеного, розповсюдження положень пункту 5 частини першої статті 268 ЦК України на такі правовідносини не відповідає вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що даний спір є публічно-правовим, жодних підстав вважати відсутніми строки заявленої до стягнення підвищеної пенсії відсутні.
Колегія суду, вважає, що в даному випадку порушене право позивача підлягає захисту в межах шестимісячного строку, що передувало строку звернення до суду, а саме з 27 березня 2010 року.
Крім того, посилання судом першої інстанції на норми статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо виплати учасникам війни пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищеного на 15% прожитого мінімуму, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про наявність у позивача статусу учасника війни та відсутності вимог з цього приводу, т.б. посилання на зазначені положення закону, не стосується предмету позову.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції при вирішенні справи по суті заявлених вимог помилково визначені грошові суми, які підлягають до сплати на користь позивача, в даному випадку зазначене, не відповідає приписам статті 105 КАС України, а тому з урахуванням бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не сплати відповідного підвищення до пенсії як дитині війни, у відповідності до статті 6 України «Про соціальний захист дітей війни», а тому в даному випадку необхідно, з урахуванням приписів статті 105 КАС України для повного захисту прав позивача, зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити недоотримане підвищення до пенсії, за рахунок коштів державного бюджету,ь як то передбачено статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Слід також зазначити, що суд першої інстанції розглядав справи за нормами Кодексу адміністративного судочинства, тому посилання на норми ЦПК України є помилковими, крім того в другому абзаці резолютивної частини виплати нараховані не позивачу, а іншій особі.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухвалені постанови були порушені норми матеріального та процесуального права, з огляду на зазначене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нової постанови.
Керуючись статтями 2, 11, 99, 100, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області на постанову Стахановського міського суду Луганської області від 15 жовтня 2010 року по адміністративній справі № 2а-887/10/1231-задовольнити частково.
Постанову Стаханівського міського суду Луганської області від 15 жовтня 2010 року по адміністративній справі № 2а-887/10/1231 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Стаханові Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії у розмірі, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 27 березня 2007 року по 21 березня 2011 рік.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Стаханові Луганської області здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_2 підвищення до пенсії, згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з 27 березня 2010 року по 15 жовтня 2010 рік включно, за рахунок коштів державного бюджету, з урахуванням раніше сплачених сум за вказаний період.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя М.М. Яковенко
Судді Р.Ф. Ханова
А.В. Гайдар