"14" лютого 2011 р. Справа № 2а-4714/09/0870
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Католікяна М.О.,
суддів Коршуна А.О. Панченко О.М. ,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі міста Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2009 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних теплоізольованих матеріалів»до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі міста Запоріжжя, третя особа -Закрите акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Національний кредит», про визнання дій незаконними, скасування рішення,
14 серпня 2009 року позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Запоріжжя, третя особа -ЗАТ АКБ «Національний кредит», про визнання дій незаконними, скасування рішення. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що рішенням відповідача від 04.08.2009 р. до нього було застосовано фінансові санкції за несвоєчасне перерахування страхових внесків. Насправді платіжні доручення про сплату страхових внесків було подано до банківської установи своєчасно, але банк через брак коштів на кореспондентському рахунку повернув їх, що потягло за собою порушення терміну надходження внесків. Вказані обставини явилися причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання дій відповідача щодо ухвалення рішення незаконними, скасування рішення № 996 від 04.08.2009 р. (а.с.а.с. 3 -8).
04 листопада 2009 року судом було ухвалено постанову, якою суд задовольнив позов. Постанова суду вмотивована тим, що позивач, подавши до банку платіжні доручення про перерахування страхових внесків, виконав усі покладені на нього обов'язки. Виконання інших додаткових дій закон не вимагає, отже рішення відповідача ухвалено всупереч чинному законодавству (а.с.а.с. 138 -141).
01 грудня 2009 року відповідач, не погодившись з ухваленою постановою, звернувся до суду з апеляційною скаргою. У скарзі відповідач зазначив, що рішення судом першої інстанції було ухвалене з порушенням норм матеріального права. Позивач у скарзі послався на те, що виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Вказані обставини явилися причиною звернення позивача до суду з апеляційною скаргою, якою він просив постанову суду першої інстанції скасувати та відмовити у позові (а.с.а.с. 146, 147).
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, що у період з 20.10.2008 р. по 23.04.2009 р. позивач подав до банківської установи (третя особа) платіжні доручення №№ 4 -10, 13, 14, 541, 542, 552, 553, 593, 594 загальною сумою 116 799,55 грн. про сплату страхових внесків (а.с.а.с. 18 -28).
Згодом третя особа повідомила позивача про невиконання вказаних доручень через відсутність коштів на кореспондентському рахунку.
04 серпня 2009 року відповідач ухвалив рішення № 996 про застосування фінансових санкцій (штрафу) у сумі 16 788,39 грн. та нарахування пені в сумі 7 974,32 грн. (а.с. 9).
Приведені вище спірні правовідносини врегульовано Законом України від 09.07.2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково послався на положення Закону № 2181-ІІІ, оскільки відповідно до преамбули цього Закону, він не регулює питання погашення зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Щодо положень статті 106 Закону № 1058-IV, то право органів Пенсійного фонду України застосовувати одночасно фінансові санкції як до страхувальника, так і до банка, з вини якого несвоєчасно перераховано або зараховано на рахунки Пенсійного фонду або Накопичувального фонду суми страхових внесків, визначено законодавчо.
Крім того, з аналізу приведеної норми (пункт 2 частини 9 статті 106) вбачається, що відповідальність страхувальника наступає не тільки у випадку несвоєчасної сплати, але і у випадку несвоєчасного перерахування страхових внесків.
Що стосується проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (пункт 1.29 статті 1 Закону № 2346-ІІІ). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 вказаного Закону.
Колегія суддів вважає, що посилання позивача на норми пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-ІІІ не можна брати до уваги, оскільки поняття ініціювання переказу, яке вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання, не є тотожним поняттю, визначеному пунктом 9 статті 20 Закону № 1058-ІV, за яким днем сплати страхових внесків вважається день списання установою банку суми платежу з банківського рахунку страхувальника.
Таким чином, само по собі ініціювання платником грошового переказу не можна вважати належним чином виконаним зобов'язання із сплати страхових внесків.
Крім того, суд також критично ставиться до тверджень позивача щодо дотримання умови списання коштів, оскільки, якщо таке списання і здійснювалося третьою особою, то виключно формально, тобто без реального забезпечення руху коштів, бо банківська установа заздалегідь була обізнана про брак коштів на кореспондентському рахунку.
У цьому випадку позивач вправі у межах укладеного між ним та третьою особою договору № 1214 від 27.09.2004 р. про розрахункове-касове обслуговування поточних рахунків в національній валюті вимагати від останньої відшкодування втрат, пов'язаних з неналежним виконанням договірних зобов'язань.
В силу статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
З аналізу встановлених фактів колегія суддів вбачає, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не було дотримано засади законності через неправильне застосування матеріального закону, і воно має бути скасовано з ухваленням постанови про відмову у позові.
Керуючись статтями 195, 197, 198, пунктом 4 статті 202, статтями 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі міста Запоріжжя задовольнити.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2009 року скасувати.
Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних теплоізольованих матеріалів»у позові до Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі міста Запоріжжя, третя особа -Закрите акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Національний кредит», про визнання дій незаконними, скасування рішення відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя М.О. Католікян
Суддя А.О. Коршун
Суддя О.М. Панченко