6 квітня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Балюка М.І., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
У квітні 2009 року ОСОБА_3. звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Стрижавської селищної ради від 20 вересня 2001 року їй передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, суміжна земельна ділянка належить ОСОБА_4 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га та 0,0774 га, проте приватизація ним земельної ділянки є незаконною, оскільки ОСОБА_4 частково знищів та самовільно переніс межові знаки, здійснивши захват її земельної ділянки.
Позивачка просила визнати недійсними державний акт від 5 лютого 2004 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, державний акт від 5 лютого 2004 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0774 га, видані на ім'я ОСОБА_4, зобов'язати його перенести межові знаки на їх попереднє місце, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 4 000 грн. та судові витрати.
У червні 2009 року ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов, просив зобов'язати ОСОБА_3 повернути самовільно зайняту земельну ділянку, яка належить йому на підставі державних актів на право власності та усунути перешкоди в користуванні нею шляхом перенесення металевого паркану.
Рішенням Вінницького районного суду від 8 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково, постановлено визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ВН №188077 та ВН №188078, видані ОСОБА_4 на підставі рішення Стрижавської селищної ради від 14 жовтня 2003 року, зобов'язати ОСОБА_4 перенести межові знаки згідно з проектними даними в розмірах земельної ділянки, яка виділялася йому в користування; зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково, постановлено зобов'язати ОСОБА_3 перенести межові знаки згідно з проектними даними в розмірах земельної ділянки, яка виділялася їй у користування.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, суд виходив із того, що сторонами порушено правила добросусідства, які передбачені статтями 103, 106 Земельного кодексу України, оскільки з боку кожного були порушені межові знаки.
Проте з такими висновками погодитись не можна.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Судом не з'ясовано які порушення закону були допущені під час видачі ОСОБА_4 державних актів по право власності на земельні ділянки та чи є ці порушення визначеною законом підставою для визнання цих актів недійсними. Фактично такою підставою суд визначив порушення відповідачем межових знаків.
Рішення суду, яким сторони зобов'язано перенести межові знаки згідно з проектними даними в розмірах земельної ділянки, яка виділялася їм у користування, є неконкретним, оскільки не зазначено які саме межові знаки та на яку відстань підлягають перенесенню.
Апеляційний суд у порушення вимог статті 303 ЦПК України не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги і залишив рішення суду без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.
Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Вінницького районного суду від 8 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: М.І. Балюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін