79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
29.03.11 Справа № 31/46
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Зварич О.В.
суддів Юрченко Я.О.
Якімець Г.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2.) б/н від 14.12.2010р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 08.12.2010р.
у справі № 31/46 (31/210)
за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Львів
до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі ФОП ОСОБА_3), м. Львів
до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі ФОП ОСОБА_4.), м. Львів
до відповідача-3: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (надалі ФОП ОСОБА_5), м. Львів
з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_6, м. Львів
про стягнення 450 000,00 грн.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: не з'явився;
від третьої особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 -представник (довіреність б/н від 11.11.2008р.),
Рішенням господарського суду Львівської області від 08.12.2010р. у справі № 31/46 (31/210) (головуючий суддя Артимович В.М., судді Довга О.І., Цікало А.І.) позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 150 000,00 грн. припинено на підставі п.1-1 ч1 ст.80 ГПК України. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість в сумі 300 000,00 грн., сплачене державне мито в сумі 3 000,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,67 грн.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідачів солідарного обов'язку повернути позивачу позику в сумі 300 000,00 грн. відповідно до вимог ст.ст.543, 1049 ЦК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову на суму 150 000,00 грн. просить скасувати, позов задоволити повністю.
Сторони не забезпечили явки в судове засідання уповноважених представників, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень від 25.01.2011р. та реєстри вихідної кореспонденції Львівського апеляційного господарського суду від 11.02.2011р. та від 04.03.2011р.
29.03.2011р. до суду поступило клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи у зв'язку із його участю в іншому судовому засіданні.
Колегія суддів, порадившись, ухвалила вищезазначене клопотання відхилити з огляду на те, що таке є немотивованим. Як вбачається із клопотання, відповідачу-1 було відомо про те, що розгляд апеляційної скарги призначено на 29.03.2011р. і він міг забезпечити явку в судове засідання уповноваженого представника, оскільки діюче законодавство не вимагає особистої участі в судовому засіданні, а тому неможливість особистої явки не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, ухвалами апеляційного господарського суду від 24.01.2011р., 08.02.2011р. та 01.03.2011р. сторони попереджені про те, що у разі відсутності уповноважених представників справа розглядатиметься за наявними у ній матеріалами.
Третя особа та його представник в усних поясненнях наголосили, що сторони у даній справі навмисно затягують судовий процес, переслідуючи мету утримувати під арештом приміщення майнового комплексу (магазину) за адресою: АДРЕСА_1, єдиним законним власником якого є ОСОБА_6, що підтверджується ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2008р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.08.2008р., які додані до матеріалів згідно заяви про вступ у справу в якості третьої особи.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення третьої особи та його представника, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2010р. у справі № 31/46 (31/210) з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, між СПД ФО ОСОБА_2 (позикодавець) та ФОП ОСОБА_3 (позичальник-1), ФОП ОСОБА_4 (позичальник-2) та ФОП ОСОБА_5 (позичальник-3) укладено договір позики б/н від 23.08.2007р., згідно умов якого позикодавець передає позичальникам у власність грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. (п. 1. договору, а.с.12).
Відповідно до пп.2,3 договору позика передається позикодавцем позичальникам безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою та є безпроцентною.
В п. 4 договору сторони обумовили обов'язок позичальників повернути позикодавцю позику в строк, який встановлюється датою 31 грудня 2007 року.
Позичальники або будь-хто з позичальників окремо має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути позику, при цьому позикодавець зобов'язаний прийняти таке дострокове виконання та надати розписку про одержання відповідної суми (п. 5. договору).
Згідно п.6 договору позики підписання його позичальниками підтверджує факт одержання ними від позикодавця позики. Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей позикодавцем позичальникам.
Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами (п.11. договору).
З матеріалів справи вбачається, що 01 жовтня 2007 року між сторонами у справі укладено додаткову угоду до договору позики від 23 серпня 2007р., відповідно до умов якої сума грошових коштів, передаданих у власність позичальникам, становить 550 000,00 грн.
Крім цього, сторонами змінено також і строк повернення позики - 01 квітня 2008 року, всі інші умови договору залишені без змін.
Договір позики та додаткова угода до нього підписані позивачем та відповідачами, що свідчить про погодження сторонами всіх їхніх умов.
В позовній заяві позивач стверджує, що станом на 01 квітня 2008 року відповідачі повернули йому під розписку частину боргу в сумі 100 000,00 грн. (а.с. 3).
З наявної в матеріалах справи ксерокопії розписки від 01.05.2008 р. вбачається, що позивач отримав від відповідача-1 суму 150 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості 450 000,00 грн. (а.с. 93).
При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:
Згідно зі ч. 2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
У відповідності із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, станом на 01.04.2008р. позичальники повернули йому під розписку грошові кошти в сумі 100 000,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, станом на 01.04.2008р. загальна сума боргу відповідачів перед позивачем складала 450 000,00 грн.
У відповідності до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
В матеріалах справи міститься ксерокопія розписки про те, що 01 травня 2008 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 150 000,00 грн. у рахунок погашення заборгованості 450 000,00 грн.
Дана обставина не спростована позивачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в процесі апеляційного провадження.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що відповідає положенням законодавства України і умовам договору позики, висновок місцевого господарського суду про наявність у відповідачів солідарного зобов'язання перед позивачем щодо повернення останньому коштів в сумі 300 000,00 грн.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт часткового повернення відповідачем-1 позивачу позики на суму 150 000,00 грн., тому суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.
Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Всупереч вимог ст.33 ГПК України позивач не надав доказів, які б спростували висновки, наведені в оскаржуваному рішенні суду.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2010р. у справі № 31/46 (31/210) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.
3. Справу повернути в господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя Зварич О.В.
судді Юрченко Я.О.
Якімець Г.Г.