79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
22.03.11 Справа № 13/181 (2010)
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючої-судді Дубник О.П.
суддів Скрипчук О.С.
Процика Т.С.
при секретарі судового засідання Матулі В.Ю.
розглянув апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»від 30.12.2010 року №39-1239
на рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2010 року
у справі №13/181(2010)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Іскра», м. Львів
до відповідача Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»,
м. Львів
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічного акціонерного товариства «Львівгаз», м. Львів
про зобов'язання укласти договір про відшкодування витрат на технічне обслуговування
зовнішніх газопроводів і споруд
Представники сторін:
від позивача: Морочинський А.М. -представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: Негря Г.Ю. -представник (довіреність в матеріалах справи);
від третьої особи: Білий Н.Ю. -представник (довіреність в матеріалах справи).
Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Заяв про відвід суддям та про здійснення технічної фіксації судового процесу не поступало.
Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що є докази в справі.
Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалах суду від 24.02.2011 року та від 09.03.2011 року.
Суду апеляційної інстанції третьою особою подано докази зміни найменування на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз».
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.12.2010 року у справі № 13/181(2010) (суддя Станько Л.Л.) позов ВАТ «Іскра»задоволено повністю, зобов'язано Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенернго» укласти з ВАТ «Іскра»договір про відшкодування витрат на технічне обслуговування зовнішніх газопроводів і споруд 01.02.2010 року на умовах договору № 011184/5107 від 30.09.2008 року про відшкодування витрат на технічне обслуговування зовнішніх газопроводів і споруд підприємств та організацій з викладенням п. 6.1 договору в наступній редакції : «Даний договір діє з 01.02.2010 року до закінчення терміну дії договору про технічне обслуговування зовнішніх газопроводів і споруд підприємств і організацій №2/2007 від 16.01.2007 року, укладеного між власником і ВАТ «Львівгаз». Договір слід вважати чинним з 01.02.2010 року.
Судове рішення мотивоване ст.ст. 8, 11, 202 ЦК України, ч.1 ст. 67, ГК України, Правилами користування електричною енергією, затвердженими Постановою НКРЕ України № 28 від 31.07.1996 року, на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок, що відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору і продовжують існувати після спливу строку його дії. Жодна із сторін не поставила вимоги про їх припинення. Тому, для приведення у відповідність фактичних господарських відносин між сторонами, надання цим відносинам юридичної форми, слід зобов'язати відповідача укласти договір про відшкодування витрат на технічне обслуговування зовнішніх газопроводів і споруд.
З підстав, зазначених в апеляційній скарзі, ЛМКП «Львівтеплоенерго»оскаржило рішення суду, як прийняте з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням матеріального права, за неповного і невірного з'ясування обставин справи.
Скаржник стверджує, що висновок суду першої інстанції про те, що обов'язок укласти договір виникає у відповідача відповідно до листа № 06-2534 від 03.09.2008 року, невірний, оскільки, згідно даного листа вже був укладений договір № 011184/5107 від 30.09.2008 року, строк дії якого закінчився 31.01.2010 року. Всі договірні зобов'язання за цим договором підприємством було виконано. Обов'язок переукладати договір в ньому не передбачався, як і його пролонгація.
Також вказує не те, що позивачем жодного разу не було поставлено питання про переукладення договору чи його пролонгацію до закінчення дії попереднього договору, чи безпосередньо після закінчення його дії. Проект договору було надіслано підприємству аж у квітні 2010 року вже під час судового розгляду справи у грудні 2010 року.
Також апелянт посилається на ч.3 ст. 179 ГК України, яка чітко передбачає, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Тобто, в даному випадку, не можу йти мови про зобов'язання укласти договір за аналогією з нормативно-правовим актом, що регулює інші правовідносини між іншими суб'єктами. В даній ситуації необхідно керуватися прямою вказівкою Закону.
На підставі вищевикладеного, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2010 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені позовних вимог ВАТ «Іскра».
У відзиві на апеляційну скаргу ВАТ «Іскра»не погоджується з доводами апелянта та просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення з тих же підстав, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, суд встановив наступне:
ВАТ «Іскра»на праві приватної власності належить розподільний газопровід високого тиску «ГРС «Винники». 16.01.2007 року між ВАТ «Іскра»та ВАТ «Львівгаз»укладено договір № 2/2007 про технічне обслуговування зовнішніх газопроводів і споруд підприємств і організацій, на підставі цього договору позивач несе витрати технічного обслуговування газопроводу, яке проводить ВАТ «Львівгаз». Згідно договору оренди газопроводу № 160177/5104 від 16.01.2007 року, позивач передав газопровід в оренду ВАТ «Львівгаз», однак, відповідно до умов договору, це не знімає з нього обов'язку проводити оплату за технічне обслуговування, тобто утримання майна продовжує нести власник (пп. 4.2.5, 5.3 договору).
Як стверджує позивач, до нього звернувся відповідач з проханням погодити запуск котельні відповідача по вул. Надійній, 2 у м. Львові та підписати договір про відшкодування витрат на технічне обслуговування зовнішніх газопроводів і споруд. Згоду на приєднання до своїх зовнішніх газових мереж позивач надав, зокрема, між сторонами 30.09.2008 року був укладений договір № 011184/5107 про відшкодування витрат на технічне обслуговування зовнішніх газопроводів і споруд підприємств та організацій.
Договір припинив свою дію 31.01.2010 року.
Позивач стверджує, що після припинення дії договору від 30.09.2008 року відповідач ухиляється від підписання нового договору, через що позивач сплачує третій особі -ПАТ «Львівгаз»кошти за технічне обслуговування зовнішніх газових мереж.
Відтак, позивач звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою 08.11.2010 року просив суд зобов'язати відповідача укласти із позивачем договір про відшкодування витрат на технічне обслуговування зовнішніх газопроводів і споруд із 01.02.2010 року на умовах договору № 011184/5107 від 30.09.2008 року, який припинив свою дію та не був переукладений, та з викладенням п. 6.1 договору в наступній редакції : «Даний договір діє з 01.02.2010 року до закінчення терміну дії договору про технічне обслуговування зовнішніх газопроводів і споруд підприємств і організацій № 2/2007 від 16.01.2007 року, укладеного між власником і ВАТ «Львівгаз».
З вище наведеним, відповідач не погоджується, зокрема посилається на те, що умови п. 6.1 нового договору ставлять підприємство в незручне становище, оскільки передбачає, що закінчення терміну дії договору прямо залежить від волі третьої особи -ВАТ «Львівгаз», також зазначає, що договір сторонами вже неодноразово переукладався, до того ж, якщо сторони раптово вирішать розірвати договірні відносини, то ЛМКП «Львівтеплоенерго», незалежно від його волі може бути створено перешкоди у здійсненні безпосередньої господарської діяльності, зокрема і раптовим припиненням подачі газу.
Місцевий господарський суд приймаючи рішення по справі посилається на ч.1 ст. 67 ГК України, відповідно до якої, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Виходячи із змісту цієї норми, не може бути господарських відносин без договору, якщо тільки підставою їх виникнення не є інші юридичні факти (акти органів влади, заподіяння шкоди тощо).
Зазначає, відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору і продовжують існувати після спливу строку його дії. Жодна із сторін не поставила вимоги про їх припинення. Тому, для приведення у відповідність фактичних господарських відносин між сторонами вимозі зазначеної норми, надання цим відносинам юридичної форми, позов слід задоволити.
Згідно, ч.1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Суд першої інстанції вважає, що обов'язок відповідача укласти договір випливає з його листа № 06-2534 від 03.09.2008 року.
Однак, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вищенаведеним та вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано ч.1 ст. 67 ГК України та ч.1 ст. 8 ЦК України, які містять поняття аналогії закону.
Твердження суду про те, що після закінчення строку дії договору жодна з його сторін не поставила питання про припинення господарських відносин, тому у відповідача виникає обов'язок переукласти договір, не відповідає нормам законодавства та прямо не передбачено нормами ЦК України та ГК України.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 187 ГК України встановлено, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Зокрема, ч.3 ст. 179 ГК України передбачає, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Колегія судів апеляційної інстанції, зазначає, що у договорі укладеному між позивачем та відповідачем чітко передбачено строк дії договору, зокрема, п. 6.1 встановлено, що даний договір діє з 01.10.2008 року до 31.01.2010 року, закінчення терміну дії договору звільняє споживача (відповідача) від проведення розрахунків за цим договором. Тобто, сторонами чітко визначений строк дії договору, та не передбачено його пролонгації, відтак, є неправомірною вимога позивача про викладення в іншій редакції (що є нічим іншим, як внесення змін у договір, що припинив свою дію) пункту 6.1 договору від 30.09.2008 року.
Суд першої інстанції, мотивуючи рішення про задоволення позову вважав, що ст. 179, ст. 187 ГК України, ч.2 ст. 14 ЦК України не відповідають суті відносин, що склалися між сторонами, однак при постановлені його, в резолютивній частині керувався як ст. 179, так і ст. 187 ГК України, про що справедливо зазначає і апелянт.
Відповідно до п. 1.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ 31.07.1996 року, в редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 року № 910 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 02.08.1996 року № 417/1442), ці правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на розбірному ринку електричної енергії).
Загальний порядок укладення господарських договорів визначений ст. 181 ГК України, що в даному випадку не було дотримано позивачем.
Між тим, згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору.
Згідно із ч.ч. 3, 6 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування; суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
Згідно із ч.1 ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Отже, за законом можливе спонукання до укладення договору за рішенням суду за умови виникнення переддоговірного спору з таких підстав: укладення договору необхідно у сфері державних закупівель; обов'язковість укладення договору прямо передбачена законом; укладення договору випливає з попереднього договору; укладення договору передбачене будь-яким іншим договором; укладення договору випливає з умов мирової угоди, затвердженої судом.
В позовній заяві позивач посилається на Правила безпеки системи газопостачання України, затверджені наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 254 від 01.10.1997 року, які встановлюють вимоги до проектування, будівництва і експлуатації системи газопостачання.
Між тим, під укладенням договору за рішенням суду на підставі закону розуміється імперативна вказівка про це в законі.
Згідно із ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Відтак, юридична особа має право обирати укладати правочин чи ні, право вибору контрагента та визначення умов договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню.
Керуючись ст.ст. 103, 104, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу задоволити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2010 року у цій справі скасувати. В позові відмовити.
Стягнути з ВАТ «Іскра» на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» 42, 50 грн. державного мита за розгляд справи в апеляційному порядку, про що місцевому господарському суду видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки передбачені ст.ст. 109-110 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий - суддя Дубник О.П.
Судді Скрипчук О.В.
Процик Т.С.
Повне рішення складено
07.04.2011 року