79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.04.11 Справа№ 5015/57/11
За позовом: Відкритого акціонерного товариства “Квіти Львова”, м. Львів
до відповідача - 1: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів
до відповідача -2: Українсько-Великобританського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Нот”, м. Львів,
третя особа -1 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю “ЗахідАвтоЦентр”, м. Львів,
третя особа -2 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, м. Львів
про витребування майна
Суддя Н.Мороз
Представники:
Від позивача: Яцишин А.В.
Від відповідача - 1: ОСОБА_1
Від відповідача -2 -Дубас В.М., Гуцал Л.О.
Від третьої особи-1: Шимчишин І.С.
Суть спору:
Позов заявлено Відкритим акціонерним товариством “Квіти Львова” до відповідача - 1: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів, до відповідача -2: Українсько-Великобританського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Нот”, м. Львів, третя особа -1 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю “ЗахідАвтоЦентр”, м. Львів, третя особа -2 на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, м. Львів, про витребування майна -приміщення теплиці №17, що знаходиться в межах будівлі теплиці М-1 за адресою АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння -суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 на користь ВАТ “Квіти Львова”.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 11.01.2011р. порушено провадження у справі, справу призначено до розгляду на 08.02.2011р. В судовому засідання 08.02.2011 р. оголошено перерву до 22.02.2011 р. Розгляд
справи неодноразово відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 22.02.2011 р., 02.03.2011 р., 23.03.2011р., 05.04.2011р.
Представникам сторін роз'яснювались їх права згідно ст. 22 ГПК України. У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа слухається за наявними у ній матеріалами.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях. Ствердив, зокрема, що ВАТ “Квіти Львова” належало спірне приміщення. Під час провадження у справі про банкрутство №2/595-10/93 неуповноваженою особою -Шалевою Р.М. 01.07.2002 р. був укладений договір купівлі-продажу спірного приміщення на користь Українсько-великобританського спільного підприємства “Нот”, а останнє, на підставі договору купівлі-продажу від 08.10.2004 р. відчужило спірне приміщення фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 Хоча ОСОБА_1 і відчужив спірне приміщення на користь ТзОВ “ЗахідАвтоЦентр” на підставі договору купівлі-продажу від 19.10.2004 р., останнє не зареєструвало за собою право власності на спірне майно та відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України не набуло на нього права власності. Вважає договір купівлі-продажу від 01.07.2002 р. нікчемним, оскільки він не був нотаріально посвідчений, укладений всупереч процедурі, передбаченій Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та підписаний неуповноваженю особою, оскільки ухвалою господарського суду Львівської області від 14.06.2002 р. арбітражним керуючим був призначений Качур М.В. Про факт укладення зазначеного договору позивач довідався лише з рішення реєстратора від 19.11.2010 р. про відмову в державній реєстрації. Просить позов задовольнити.
В судовому засіданні 11.04.2011р. представником позивача подано клопотання про зупинення провадження у справі в порядку п.2 ч.2 ст.79 ГПК України та надіслати матеріали справи до слідчих органів.
В силу п.2 ч.2 ст.79 ГПК України, господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою, у випадках, зокрема, надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів. Однак, позивачем не наведено, а судом не встановлено достатніх та обґрунтованих підстав для надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів та відповідно зупинення провадження у справі.
Представник відповідача -1 позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві. Ствердив, зокрема, що спірне приміщення було відчужено ним на підставі договору купівлі-продажу від 28.10.2004 р. на користь ТзОВ “ЗахідАвтоЦентр” та передано йому по акту прийому-передачі від 19.10.2004 р.. Зобов'язання по договору купівлі-продажу, на підставі якого відповідач - 1 придбав спірне приміщення, припинились, на ці відносини сторін поширюються норми ЦК УРСР, який не передбачав підстав та наслідків нікчемності право чину, а вимагав нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу лише житлових будинків. Посилається на сплив позовної давності, яку просить застосувати. Крім того, незважаючи на те, що ухвалою господарського
суду Львівської області від 14.06.2002 р. арбітражним керуючим був призначений Качур М.В., ухвала суду виготовлюється впродовж п'ятиденного
строку і лише 20.08.2002 р. на виконання такої ухвали Шалева Р.М. підписав із Качуром М.В. акт приймання-передавання документів позивача. Відтак, фактично лише у цю дату Шалева Р.М. припинив виконання обов'язків голови ліквідаційної комісії позивача. Посилається на добросовісність набування. Просить у позові відмовити.
Представник відповідача -2 позов заперечив з аналогічних мотивів, зазначених у запереченні.
Представник третьої особи-1 в судове засідання 11.04.2011р. з”явився, дав пояснення по суті спору та надав копію витягу про реєстрацію права власності за ТзОВ „Захід Авто Центр” на спірне нерухоме майно від 29.10.2004р.
Третя особа-2 вимог ухвали суду не виконала, пояснень по справі не надала, участь уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши зібрані та наявні в матеріалах справи докази судом встановлено наступне.
Як вбачається в дублікату витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, позивач був власником будівлі теплиці літ. М-1 загальною площею 3502 кв.м. (приміщення з 1 по 11, з 13 по 16, 18), розташованої за адресою АДРЕСА_1.
Постановою арбітражного суду Львівської області від 06.08.1999 р. у справі №2/595 відкрите акціонерне товариство “Квіти Львова” визнано банкрутом. Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.06.2002 р. у справі №2/595-10/93 до провадження по справі про банкрутство позивача було застосовано положення Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” щодо ліквідаційної процедури, чим спростовуються посилання відповідачів на те, що до відносин щодо реалізації майна банкрута повинні застосовуватись положення закону України “Про банкрутство”. Крім цього, вказаною ухвалою ліквідатором банкрута було призначено арбітражного керуючого Качура М.В. замість Шалеви Р.М.
Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи -банкрута. Як вбачається з матеріалів справи, лише 20.08.2002 р. між головою ліквідаційної комісії Шалевою Р.М. та ліквідатором Качуром М.В. був підписаний акт приймання-передавання документів. Однак, зазначене не впливає на визначену ч. 21 ст. 25 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дату набуття ліквідатором повноважень по розпорядженню майном банкрута.
Твердження відповідачів про зворотнє не ґрунтуються на законодавстві, яке не пов'язує дату набуття ліквідатором повноважень із датою отримання ухвали суду чи датою отримання документів організації банкрута. Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження як, зокрема, реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим законом. Водночас, зі змісту протоколу ліквідаційної комісії №12 від 22.05.2002 р. вбачається надання Шалеві Р.М. повноважень укласти від імені позивача договір купівлі-продажу спірного приміщення на користь Українсько-великобританського спільного підприємства “Нот”. Ухвалою суду від 22.04.2005 р. у справі №2/595-10/93 провадження у справі про банкрутство позивача було припинено.
01.07.2002 р. між позивачем (продавець) в особі Шалеви Р.М. як голови ліквідаційної комісії, який діяв на підставі протоколу ліквідаційної комісії №12 від 22.05.2002 р. та Українсько-великобританським спільним підприємством “Нот” (покупець) був підписаний договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1.1 якого відповідач -2 придбав приміщення теплиці (оранжереї) площею 2107,8 кв.м., позначене літ. М-1 у АДРЕСА_1 за 6025 грн. (п. 1.4.). Згідно із п. 3.1. договору, перехід права власності на об'єкт продажу до покупця відбувається в момент підписання сторонами акта передачі-приймання. Такий акт був підписаний тими ж сторонами у липні 2002 р. (без зазначення дня). Зазначений договір був переданий Шалевою Р.М. Качуру М.В. за актом приймання-передавання від 23.10.2002 р. (п. 4).
08.10.2004 р. між Українсько - великобританським спільним підприємством “Нот” (продавець) та суб”єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу не- житлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за №5772, згідно із яким покупець купив спірне нежитлове приміщення за 10000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5 від 20.10.2004р.
19.10.2004 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та ТзОВ “ЗахідАвтоЦентр” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за №5771, згідно із яким покупець купив спірне нежитлове приміщення за 20000 грн.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно- приміщення теплиці (оранжереї) літ. „М-1” площею 2107,8 кв.м. підтверджується реєстрація права власності за ТзОВ „ЗахідАвтоЦентр”, чим спростовується посилання позивача, що зазначене товариство не набуло права власності на спірне майно.
Представник третьої особи- ТзОВ „ЗахідАвтоЦентр” в судовому засіданні ствердив про відчуження спірного майна, проте доказів не надав. Як вбачається з довідки ОКП „БТІ та ЕО №1/1901 від 25.03.2011р., згідно інвентаризаційної справи та Єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно та речові права приміщення №17, що знаходиться в межах будівлі літ. «М-1»площею 2107,8 кв.м. по АДРЕСА_1 реконструйовано. Зареєстрована за літ. «М-2»загальна площа якого становить 1081,2кв.м. за ОСОБА_10 згідно договору купівлі-продажу посвідченого ОСОБА_11, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 28.01.2011 р. в Р.№ 210 площа 511,8 кв.м.; за ОСОБА_12 згідно договору про поділ нежитлового приміщення, посвідченого ОСОБА_13, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 29.12.2009р. в Р № 8331 площею 569,4 кв.м.
Посилання позивача на нікчемність договору купівлі-продажу від 01.07.2002 р., не заслуговують на увагу, враховуючи, що згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978р. №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Законодавство, яке діяло на дату укладення зазначеного договору не передбачало положень щодо нікчемності угод та її наслідків. З урахуванням наведеного, положення п. 5 вказаної постанови, згідно із яким якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача, на спірні відносини, що є предметом розгляду по даній справі, не поширюється. Вимог про визнання зазначеного договору недійсним позивач не заявляв.
Крім цього, згідно ст. 47 ЦК УРСР, який діяв на дату укладення зазначеного договору, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього кодексу. Згідно ст. 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Однак, як вбачається з матеріалів справи, за вказаним договором було відчужено нежитлове приміщення і сторонами вказаного договору були юридичні особи.
Згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7). Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Належних доказів незаконності набуття права власності на спірне майно його власником, суду не надано.
Відповідачі просять застосувати до спірних відносин позовну давність, посилаючись на те, що позивачу було відомо про факт укладення зазначеного договору у 2002 р. У той же час, позивач посилається на те, що про порушення його права йому стало відомо лише з рішення реєстратора у 2010 р. Однак, як вбачається з матеріалів справи, договір від 01.07.2002 р. був переданий ліквідатору Качуру М.В. 23.10.2002 р.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до п. 4 ст. 258 ЦК України позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Вимог про визнання недійсним договору позивач не заявляв, вимагаючи лише застосування наслідків недійсного правочину. З урахуванням наведеного, заява відповідачів про застосування позовної давності до спірних відносин не підлягає задоволенню.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права або інтересу, але лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Однак, належних доказів наявності у позивача права власності на спірне майно та наявності підстав для його витребування, суду не надано.
Окрім цього, згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Доказів недобросовісності володіння суду надано не було.
Виходячи із змісту наведених норм, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 32, 33, 43, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Суддя
Рішення складено 15.04.2011р.