79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.04.11 Справа№ 5015/812/11
За позовом: регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів,
До відповідача: Брюховицької селищної ради, смт. Брюховичі, Львівська область,
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -відкрите акціонерне товариство “Брюховецький деревообробний комбінат”, смт. Брюховичі, Львівська область,
Про зобов'язання прийняти об'єкт права державної власності у комунальну власність територіальної громади смт. Брюховичі.
Суддя Костів Т.С.
При секретарі Щигельській О.І.
За участю представників сторін:
Від позивача -Жуган І.о.
Від відповідача -Кубай Т.Є.
Від третьої особи -Гордієнко О.Ю.
Суть спору: позовну заяву подано регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів, до Брюховицької селищної ради, смт. Брюховичі, Львівська область, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -відкрите акціонерне товариство “Брюховецький деревообробний комбінат”, смт. Брюховичі, Львівська область, про зобов'язання Брюховицької селищної ради прийняти з державної в комунальну власність територіальної громади смт. Брюховичі житлові будинки за адресами Львівська область, смт. Брюховичі, вул. Широка, 13 та 15.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.02.2011 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд на 15.03.2011 р.. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 15.03.2011 р. та 29.03.2011 р..
Представникам сторін роз'яснювались їх права згідно ст. 22 ГПК України.
У відповідності до ст. 75 ГПК України справа слухається за наявними у ній матеріалами.
В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що наказом РВ ФДМ України по Львівській області “Про приватизацію” №93 від 29.02.1994 р. було прийнято рішення про приватизацію підприємств з додатком до наказу, у т.ч. Брюховицького деревообробного комбінату об'єднання “Лівівдерев”. Наказом РВ ФДМ України по Львівській області №195 від 04.04.1994 р. прийнято рішення про приватизацію Брюховицького деревообробного комбінату шляхом створення відкритого акціонерного товариства. Ст. 3 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” в редакції, чинній на дату приватизації, проголошувала, що дія цього закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного житлового фонду, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються. Відповідно до п. 7 розділу 3 плану приватизації Брюховицького деревообробного комбінату, затвердженого наказом №486 від 28.06.1994 р., два житлові будинки на вул. Дитячій (Широка) балансовою вартістю по 75 тис. крб. зі зносом 100% не підлягали приватизації та не увійшли до статутного фонду ВАТ “Брюховицький деревообробний комбінат”. На підставі ч. 1 ст. 4 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, позивач звертався до відповідача прийняти вказані будинки, однак, відповідач відмовився, хоча законодавство не передбачає можливості у даному випадку прийняти рішення про відмову у прийнятті вказаних об'єктів у комунальну власність. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача позов заперечив за безпідставністю Посилається на те, що згідно із ст. 4 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється лише за згодою відповідних місцевих рад. Однак, такої згоди у порядку п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” відповідач не надавав, оскільки виключно на пленарних засіданнях сесії місцевої ради вирішуються питання надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність. Просить у позові відмовити.
Представник третьої особи позов підтримав з мотивів, зазначених у поясненнях.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.
Як вбачається з актів перевірки стану утримання, зберігання та використання державного майна, яке увійшло до статутного фонду господарського товариства ВАТ “Брюховецький деревообробний комбінат” в процесі приватизації, але перебуває на його балансі, на балансі у ВАТ “Брюховецький деревообробний комбінат” перебувають два будинки у смт. Брюховичі по вул. Широка, 13, 15, які не увійшли до статутного фонду товариства в процесі приватизації.
Наказом РВ ФДМ України по Львівській області “Про приватизацію” №93 від 29.02.1994 р. було прийнято рішення про приватизацію підприємств з додатком до наказу, у т.ч. Брюховицького деревообробного комбінату об'єднання “Лівівдерев”. Наказом РВ ФДМ України по Львівській області №195 від 04.04.1994 р. прийнято рішення про приватизацію Брюховицького деревообробного комбінату шляхом створення відкритого акціонерного товариства. Ст. 3 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” в редакції, чинній на дату приватизації, проголошувала, що дія цього закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного житлового фонду, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються. Відповідно до п. 7 розділу 3 плану приватизації Брюховицького деревообробного комбінату, затвердженого наказом №486 від 28.06.1994 р., два житлові будинки на вул. Дитячій (Широка) балансовою вартістю по 75 тис. крб. зі зносом 100% не підлягали приватизації та не увійшли до статутного фонду ВАТ “Брюховицький деревообробний комбінат”. Відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом ФДМ України та Міністерства економіки України №908/68 від 19.05.1999 р., позивач уповноважений управляти державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, зокрема, шляхом передачі майна у комунальну власність у порядку, визначеному Законом України “Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності” (п. 1.4.).
Згідно із ст. 1 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, цей закон регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Згідно із ст. 4 вказаного закону, передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п'ятому частини першої статті 2 цього закону; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених у абзацах четвертому та шостому частини першої статті 2 цього закону. Передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача щодо прийняття вказаних будинків у комунальну власність. Однак, рішенням Брюховецької селищної ради №246 від 07.06.2007 р. “Про передачу в комунальну власність виконкому об'єктів державного житлового фонду оперативного управління”, було вирішено відмовити РВ ФДМ України по Львівській області в прийнятті у комунальну власність територіальної громади смт. Брюховичі вказаних будинків. Зазначене рішення позивач не оскаржував, недійсним воно не визнавалось. Посилання позивача про те, що відповідач не має повноважень прийняти рішення про відмову від прийняття будинків у комунальну власність, не стосуються суті заявлених позовних вимог, оскільки вимог про визнання недійсним зазначеного рішення позивач не заявляв. Згідно із ч. 1 ст. 73 Закону України “про місцеве самоврядування в Україні”, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Таку ж позицію займає і Вищий господарський суд України, що вбачається, зокрема, з постанови від 17.11.2010 р. у справі №15/263(22/20), зазначивши, що таке державне майно підлягає передачі з державної до комунальної власності територіальних громад лише за наявності згоди відповідних місцевих рад, яка має бути надана, виходячи з п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, шляхом прийняття рішення.
Згідно із ч. 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Згідно із ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх прав, але лише у випадку їх порушення, невизнання або оспорювання. Враховуючи наведене, належних доказів наявності у даному випадку передбачених законом чи договором підстав для покладення обов'язку на відповідача вчинити зазначені у позовній заяві дії, суду не надано, вимог про спонукання до прийняття відповідного рішення позивач не заявляв.
Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 33, 35 43, 75, 82, 84 ГПК України, суд, -
вирішив:
у позові відмовити повністю.
Суддя Костів Т.С.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 84 ГПК України 12.04.2011 року.