79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.04.11 Справа № 5015/152/11
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я., за участю представника позивача Мотрука М.Ю., представника третьої особи Гнатковської М.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна”, м. Київ до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівської міської ради про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 2086 грн. 94 коп.
Приватне акціонерне товариство “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна”, м. Київ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 2086 грн. 94 коп.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 14.01.2011р. призначив розгляд справи на 31.01.2011р. Ухвалами суду розгляд справи відкладався на 17.02.2011р., 03.03.2011р., 05.04.2011р. За клопотанням представників сторін строк вирішення спору був продовжений.
Ухвалою від 17.02.2011р. суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівську міську раду.
В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту. Об'єктом даного договору є майнові інтереси ОСОБА_1, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом. Відповідно до умов даного договору, позивач зобов'язувався відшкодувати шкоду, завдану застрахованому автомобілю внаслідок страхового випадку. 21.11.2007р. ОСОБА_1, на вул. Боберського у м. Львові, керуючи транспортним засобом, у зв'язку з неналежним станом дорожнього покриття, в'їхав у вибоїну на проїжджій частині дороги. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу ОСОБА_1 було спричинено механічні пошкодження. У зв'язку з даним ДТП, ВДАІ з ОАТ Пустомитівського району та АТІ при ГУ МВС України у Львівській області було притягнено до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, як посадову особу відповідальну за стан дорожнього покриття. Станом на момент вищевказаної ДТП ОСОБА_2 працював у Франківській районній адміністрації. Дорога, на якій сталося ДТП, перебувала на балансі відповідача. Вартість відновлювального ремонту після вказаного ДТП склала 2086 грн. 94 коп., яку позивач виплатив як суму страхового відшкодування. У зв'язку з цим, відповідно до ст. 1187, 1191, 1194 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, просив стягнути з відповідача 2086 грн. 94 коп. матеріальної шкоди в порядку регресу.
В судових засіданнях представники відповідача та третьої особи проти позову заперечили. В своїх запереченнях зазначили, що ДТП, яка сталася 21.11.2007р. по вул. Боберського у м. Львові підтверджена довідкою відділу Державної автомобільної інспекції від 27.12.2007р., тобто більш ніж через місяць після настання ДТП. Протокол про адміністративне правопорушення також не був оформлений в день ДТП (складений лише 27.12.2007р.). Представники Франківської районної адміністрації на місце події 21.11.2007р. не викликались. Зазначили, що позивачем не доведено вини відповідача у завданій шкоді. Таким чином, вимоги позивача є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
В судовому засіданні 05.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2011р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив наступне.
15 грудня 2006р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування засобів наземного транспорту №640505161.
Об'єктом страхування за цим договором є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядження транспортним засобом FORD Focus, державний номер НОМЕР_1.
Згідно довідки від 27.12.2007р. вих. №36/5919, 21.11.2007р. ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом FORD Focus, державний номер НОМЕР_1, на вул. Боберського у м. Львові здійснив наїзд на льодяну впадину, яка знаходилась на проїжджій частині дороги.
Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу ОСОБА_1 було спричинено механічні пошкодження.
23 листопада 2007р. ОСОБА_1 повідомив позивача про страхову подію, яка мала місце 21.11.2007р.
Відповідно до рахунку №СФ-0001369 від 28.11.2007р., наряду-замовлення 15572-0108 від 24.01.2008р., наданих ТзОВ “Велет Авто”, вартість деталей та ремонтних робіт для FORD Focus, державний номер НОМЕР_1 становить 2086 грн. 94 коп.
27 грудня 2007р. працівником ІОДР ВДАЙ м. Львова складено протокол серії ЛВ №172522 про адміністративне правопорушення, в якому зафіксовано, що ОСОБА_2, 21.11.2007р. у м. Львові по вул. Боберського, 21 являючись посадовою особою, не забезпечив належного утримання проїзної частини вулиці (ямковість), вчасно не вжив заходів по усуненню ямковості, що спричинило пошкодження транспортного засобу, а саме ДТП.
11 січня 2008р. страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.
14 січня 2008р. позивач згідно страхового акту №775 від 11.01.2008р. сплатив страхове відшкодування у розмірі 2086 грн. 94 коп. (платіжне доручення №29 від 14.01.2008р.).
Постановою начальника ВДАІ з ОАТ Пустомитівського району та АТІ при ГУ МВС України у Львівській області від 30.01.2008р. ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 140 КУпАП.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б однієї із цих умов є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення шкоди.
Статтею 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно ст. 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідальним за такий збиток позивач вважає Франківську районну адміністрацію, оскільки випадок стався на її адміністративній території та через неналежне виконання працівником адміністрації своїх повноважень щодо належного утримання вулиць, в т.ч. вул. Боберського у м. Львові, де сталася подія, позивачу завдано збитків на загальну суму 2086 грн. 94 коп., яку позивач просить стягнути в регресному порядку з відповідача.
Частиною 1 ст. 16 Закону України “Про автомобільні дороги” передбачено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.
Згідно рішення Львівської міської ради №304 від 18.09.2002р. відділам комунального господарства районних адміністрацій передано на баланс вулично-шляхове господарство, штучні споруди та всі об'єкти благоустрою, які розташовані у межах червоних ліній.
Однак, ні позивачем, ні на вимогу суду відповідачем не було представлено акту приймання-передачі відповідачу вулично-шляхового господарства відповідно до рішення Львівської міської ради №304 від 18.09.2002р., як не подано і інших доказів такої передачі. З огляду на наведені обставини, факт перебування на балансі саме відповідача вулично-шляхового господарства по вул. Боберського у м. Львові не підтверджено жодними доказами.
Згідно п. 2.10. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки; не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції; записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції; вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди. Якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди немає потерпілих та не завдано матеріальної шкоди третім особам, а транспортні засоби можуть безпечно рухатися, водії (за наявності взаємної згоди в оцінці обставин скоєного) можуть прибути до найближчого поста Державтоінспекції або в орган чи підрозділ міліції для оформлення відповідних матеріалів, попередньо склавши схему пригоди та поставивши підписи під нею (абз. 1 п. 2.11. Правил дорожнього руху).
Відповідно до абз. 3 п. 2.11. Правил дорожнього руху, у разі коли під час дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено лише застраховані транспортні засоби та немає загиблих і травмованих, допускається оформлення відповідних матеріалів представником страхової організації без участі працівника підрозділу Державтоінспекції за згодою учасників пригоди.
Проте, як встановлено судом, жодних матеріалів згідно абз. 3 п. 2.11. Правил дорожнього руху щодо ДТП страховою організацією (позивачем) не оформлялися. ОСОБА_1 звернувся до відділу Державтоінспекції лише 27.12.2007р., про що складено протокол про адміністративне правопорушення, в той час як дорожньо-транспортна пригода сталася 21.11.2007р., тобто більш ніж через місяць після ДТП. 27.12.2007р. видано і довідку за вих. №36/5919. Таким чином, в день настання події протокол не складався, представники Франківської районної адміністрації на місце події 21.11.2007р. не викликались.
В протоколі серії ЛВ №172522 від 27.12.2007р. про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_2 займає посаду заступника начальника відділу комунального господарства Франківського району, та являючись посадовою особою, не забезпечив належного утримання проїзної частини вулиці (ямковість), вчасно не вжив заходів по усуненню ямковості, що спричинило пошкодження транспортного засобу, а саме ДТП.
Як вбачається з поданого відповідачем витягу з трудової книжки ОСОБА_2, він, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди (21.11.2007р.) за участю застрахованого транспортного засобу, займав посаду головного спеціаліста відділу комунального господарства Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.
Однак, ні позивачем, ні на вимогу суду відповідачем не було представлено посадової інструкції головного спеціаліста відділу комунального господарства Франківської районної адміністрації Львівської міської ради. Інших доказів, які могли б однозначно підтвердити, що ОСОБА_2 є відповідальним за стан дорожнього господарства по вул. Боберського у м. Львові та на момент ДТП саме на нього було покладено відповідні обов'язки, сторонами не подано.
Таким чином, лише сам факт перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з відповідачем, не дає можливості суду зробити однозначний висновок про те, що шкода завдана ОСОБА_2 під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Слід також зазначити, що в протоколі серії ЛВ №172522 від 27.12.2007р. про адміністративне правопорушення зазначено, що відсутність утримання проїзної частини вулиці в належному стані спричинило пошкодження транспортного засобу, а саме ДТП. З наведеного формулювання неможливо однозначно встановити, чи має відношення дане правопорушення, зафіксоване протоколом ЛВ №172522 від 27.12.2007р., до події, яка сталася 21.11.2007р. за участю застрахованого транспортного засобу FORD Focus, державний номер НОМЕР_1.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Проте, належних доказів, які б підтверджували вину відповідача в заподіянні шкоди позивачем суду не надано. З матеріалів справи не вбачається, що неправомірність дій (бездіяльність) Франківської районної адміністрації є наслідком заподіяння шкоди іншій особі, а саме: вини відповідача, яка може полягати в умислі чи необережності та яка виражається через вину його службових осіб; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) адміністрації та завданою в результаті цього шкодою не доведена позивачем. Незаконними (неправомірними) визнаються дії, що порушують встановлений законом або іншими нормативно-правовими актами порядок і умови здійснення даним органом владних функцій або які виходять за межі його повноважень.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 16, 511, 993, 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя Мазовіта А.Б.