91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
14.04.11 Справа № 8/27пд/2011.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаврилівка Трейд", м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларедо-Інреал", м. Луганськ, -
про визнання договору поставки недійсним.
Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,
при секретарі судового засідання Качановській О.А.,
в присутності представників сторін:
від позивача -представник не з'явився;
від відповідача -ОСОБА_1. -адвокат, - довіреність №б/н від 10.03.11 року, -
розглянувши матеріали справи, -
суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору поставки №3 від 22.01.2008 року, укладеного між сторонами у простій письмовій формі 22.01.08 року, з посиланням на те, що при його укладенні вони не визначили строки поставок товару з метою забезпечення їх ритмічності та безперебійності.
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 10.03.11 року до 24.03.11 року та з 24.03.11 року до 07.04.11 року - у зв'язку з неявкою представників сторін та невиконанням вимог суду в частині подання витребуваних документів.
У судовому засіданні 07.04.11 року позивач подав заяву про зміну предмету позову (вих. №б/н від 28.03.11 року), згідно якій, не змінюючи підстави позову, змінив його предмет, а саме: просить визнати вищезгаданий договір нікчемним.
Враховуючи, що станом на 07.04.11 року розгляд справи по суті не розпочато, суд при розгляді цієї заяви керується приписами частини 4 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої до початку розгляду спору по суті позивач має право змінити підставу або предмет позову шляхом подання письмової заяви, - та приймає останню.
На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні було оголошено перерву з 07.04.11 року до 14.04.11 року -з метою надання відповідачеві можливості надати до справи додаткові докази.
До судового засідання, призначеного на 14.04.11 року, позивач не з'явився, подавши клопотання про розгляд справи по суті за його відсутності (вих. №б/н від 14.04.11 року).
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що сторони у спірному договорі визначили усі істотні його умови, у т.ч. і строки поставок (розділ 4), а тому договір відповідає вимогам закону; крім того, сторони впродовж дії договору здійснювали дії, які свідчать про його визнання та виконання (відзив на позов без дати та без номера, наданий до справи 07.04.11 року), - на підтвердження чого він надав до справи документальні докази (реєстр платежів за договором у період з 01.01.08 року по 30.06.09 року; реєстр виданих видаткових накладних за період з 25.01.08 року по 10.06.09 року; видаткові накладні за період з 21.01.09 року по 10.06.09 року).
Відповідач не заперечив проти задоволення вищезгаданого клопотання позивача.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, суд, керуючись ст.юст.4-3,32-34,43 та 75 ГПК України, вважає за можливе розглянути цей спір у даному судовому засіданні за відсутності позивача, - на підставі наявних у справі доказів.
І.Заслухавши відповідача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.
22.01.08 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) у простій письмовій формі укладено договір поставки №3, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець -прийняти його у власність та сплатити обумовлену витратною накладною грошову суму (п.1.1).
Товар повинен бути поставлений в асортименті, погодженому сторонами, у порядку, визначеному розділом 4 договору (п.2.1).
Кількість товару визначається на підставі замовлення покупця, поданого відповідно до розділу 4 цього договору (п.2.4).
З розділу 4 договору ("Строки та умови поставки товару") вбачається, що сторони домовилися про те, що:
поставка товару здійснюється за рахунок постачальника, окремими партіями, протягом дії цього договору на підставі письмового замовлення покупця. У замовленні покупець визначає асортимент (номенклатуру), кількість товару та пункти поставки (п.4.1);
замовлення передається через факс, поштою або через представника постачальника (п.4.2);
замовлений товар повинен бути поставлений покупцю у строк не більше 3-х календарних днів з моменту підтвердження замовлення постачальником (п.4.4).
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.08 року (п.9.1), з можливістю пролонгування його дії у порядку, встановленому п.9.2 договору.
Зі змісту договору вбачається, що сторони досягли згоди щодо усіх інших його умов (а.с.7-8).
Вони уклали дві додаткових угоди до нього, у т.ч. 03.01.09 року - додаткову угоду №1, якою термін дії останнього продовжили до 31.12.09 року (а.с.9).
Як сказано вище у цьому рішенні, обидві сторони вчинили дії, спрямовані на реальне виконання договору, що відповідач документально підтвердив.
Як вбачається з позовної заяви (а.с.2-3) та заяви про зміну предмету позову, підставою для звернення позивача з цим позовом до суду стало те, що, на його думку, при укладенні спірного договору порушено вимоги статтей 266 та 267 Господарського кодексу України (далі -ГКУ), а саме:
сторони не підписували специфікації до договору, а сам договір та додаткові угоди до нього не містять жодних відомостей щодо будь-якого співвідношення товарів, що є істотною умовою договору відповідно до ст. 266 ГКУ;
окрім строку дії та загального строку поставки товарів у договорі обов'язково має бути визначено строк, з якого вбачається факт врахування сторонами необхідності ритмічного та безперебійного постачання товару;
спірний договір містить лише положення про загальний строк відвантаження товарів, який визначається певним періодом з моменту отримання замовлення, але у договорі відсутні будь-які умови, з яких би вбачалося врахування сторонами необхідності ритмічного та безперебійного постачання таких товарів, з чого вбачається відсутність у договорі істотної умови, передбаченої ст. 267 ГКУ.
Відповідач позов не визнав.
ІІ.Заслухавши відповідача, оцінивши наявні докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як сказано у ст.11 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ), цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1-5 статті 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу ст.204 Цивільного кодексу правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він судом не визнаний недійсним.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання (ст.629 ЦКУ).
За загальним правилом, викладеним у ст. 6 Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Частиною 1 ст. 628 ЦКУ передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку (ч. 1 ст. 630 ЦКУ).
Як сказано у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З обставин справи та змісту спірного договору вбачається, що він є господарським та належить до різновиду договорів купівлі-продажу.
Статтею 655 ЦКУ встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 названого Кодексу за загальним правилом за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Господарським кодексом України як спеціальним законом врегульовано особливості укладення, зміст та істотні умови договору поставки.
Відповідно до частин 1-2 ст. 265 ГКУ за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
З розділу 2 спірного договору ("Асортимент, кількість та якість товару") вбачається, що його зміст кореспондується з приписами частини 1 ст. 266 Господарського кодексу, відповідно до якої предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на невідповідність спірного договору приписам частини 2 ст. 266 ГКУ, у якій сказано, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом, - але сторони її не складали та підписували.
Суд не погоджується з цим доводом, оскільки з обставин справи вбачається, що сторони, керуючись засадами свободи договору, вирішили ці питання у спосіб, визначений у пунктах 2.2-2.4 розділу 2 та п.4.1 розділу 4 спірного договору, що не суперечить чинному законодавству, у т.ч. вищецитованим приписам.
Позивач вважає, що при укладенні договору також порушено приписи ст.267 Господарського кодексу, згідно якій у договорі мають бути визначені строки поставки з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання. На його думку, окрім строку дії договору та загального строку поставки товарів, у договорі обов'язково має бути визначений строк, з якого б вбачався факт врахування сторонами договору необхідності ритмічного та безперебійного постачання товару, а спірний договір містить лише положення про загальний строк відвантаження товарів; у договорі відсутні будь-які умови, з яких вбачалось би врахування сторонами необхідності ритмічного та безперебійного постачання таких товарів, - тобто, на думку позивача, має місце відсутність у договорі істотної умови, передбаченої ст. 267 ГК України.
З цими доводами суд також не погоджується з огляду на наступне.
У п.4.1 договору сторони зафіксували домовленість про те, що поставка товару здійснюється на підставі письмового замовлення покупця, у якому останній визначає асортимент (номенклатуру), кількість товару та пункти поставок.
Тобто з цього пункту договору вбачається, що сторони, укладаючи його, враховували особливості виробничого процесу та потреб покупця у товарі (предметі договору), що не суперечить принципам свободи договору.
Перелік істотних умов господарського договору встановлено статтею 180 ГКУ.
У частині 2 названої статті сказано, що істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода, а відповідно до приписів ч. 3 цієї статті при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Зі змісту спірного договору (розділ 4) вбачається, що сторони, укладаючи його, керувалися приписами частини 2 ст. 267 ГКУ, відповідно до якої строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
При цьому частиною 4 названої статті Кодексу встановлено, що сторони можуть погодити у договорі також графік поставок (місяць, декада, доба тощо), - тобто дана законодавча норма не містить імперативного припису щодо обов'язкового врегулювання у договорі поставки графіку поставок, - визначення цієї умови договору залишено на розсуд сторін, - при цьому як у ст. 267, так і у параграфі 1 глави 30 Господарського кодексу не сказано, що наслідком недотримання цієї умови є недійсність або нікчемність договору поставки.
Системний аналіз вищецитованих норм чинного законодавства надає суду підстави дійти висновку, що поняття ритмічності та безперебійності поставок за договором поставки у кожному окремому випадку є справою факту та може враховуватися сторонами залежно від конкретних умов того чи іншого договору, а також потреб покупця як сторони за договором.
Вирішуючи цей спір, суд виходить з того, що кожна із сторін повністю виконала договір, що документально підтверджено, а термін його дії закінчився 31.12.09 року.
Як сказано у статті 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2). Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оцінивши обставини справи та наявні у ній докази, суд дійшов висновку, що докази недійсності або нікчемності спірного правочину -у ній відсутні, з огляду на що у суду немає правових та фактичних підстав для визнання його недійсним або нікчемним.
Таким чином, позивач не довів законність та обґрунтованість своїх позовних вимог.
За таких обставин позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.ст.44.47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,202,203,207-210,215,655,657,658,712 Цивільного кодексу України; ст.ст.180,265-267 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,ч.3 ст.22, ст.ст.32-34,43,44,47-1,49,75,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позову відмовити.
2.Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 14.04.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Рішення складено у повному обсязі та підписано - 15 квітня 2011 року.
Суддя А.П.Середа