91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
12.04.11 Справа № 23/23пд/2011.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування Інтер Кар Груп», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логрус-Кемікл», м. Рубіжне Луганської області
про визнання договору укладеним та визнання права власності
Суддя Воронько В.Д.
представники:
від позивача -не прибув;
від відповідача -не прибув.
11.03.2011 до господарського суду Луганської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування Інтер Кар Груп»з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логрус-Кемікл»про визнання укладеним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на це майно.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 27.08.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування Інтер Кар Груп»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логрус-Кемікл»було укладено договір № 27/08/09, згідно з яким продавець (Товариство з обмеженою відповідальністю «Логрус-Кемікл») зобов'язався передати, а покупець (Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування Інтер Кар Груп») відповідно прийняти та оплатити товар (основні засоби) згідно специфікації № ЛК-000066 від 30.09.2009 на загальну суму 52074 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 8679 грн. 00 коп. Договір було укладено у простій письмовій 30.09.2009 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою було визначено схему розташування автомобільних доріг та огорож, зазначених у Специфікації, та доповнено Договір положенням про те, що «враховуючи, що частину Товару, що підлягає продажу за Договором, складають об'єкти нерухомості (розташовані на земельних ділянках автомобільні дороги та огорожі, переміщення яких неможливо без їхнього знецінювання та зміни призначення), сторони узгодили протягом 30 календарних днів з дати підписання цієї угоди, керуючись ст.. 209 Цивільного кодексу України, нотаріально посвідчити Договір та додатки до нього».
Відповідно до умов Договору, майно було передано Відповідачем Позивачу за актом приймання-передачі від 30.09.2009.
На виконання умов п. 2.3 Договору, позивач здійснив оплату майна за договором платіжним дорученням № 27 від 13 жовтня 2009 року.
Враховуючи обов'язки сторін, встановлені п. 6.4 Договору, щодо його нотаріального посвідчення, позивач листом від 02.11.2009 № 254/09 звернувся до відповідача з вимогою про нотаріальне посвідчення Договору.
Однак, відповідач листом від 05.11.2009 № 05/11/09, повідомив позивача про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Логрус-Кемікл», як продавця товару, здійснювати нотаріальне посвідчення договору, відсутність грошових коштів для сплати витрат на його нотаріальне посвідчення та наголосив на достатність, на його думку, простої письмової форми для даного правочину.
Наступним листом від 12.11.2009 № 12/11/09 відповідач знову відмовився від нотаріального посвідчення договору, повідомив позивача про те, що вважає укладений договір розірваним та вимагав повернути майно.
Сторонами у справі у письмовій формі було узгоджено всі істотні умови договору купівлі-продажу, крім того, сторонами було фактично виконано умови даного договору, а саме: позивачем була сплачена вартість майна за договором у повному обсязі (платіжне доручення № 27 від 13.10.2009), а відповідачем -передано майно по акту приймання-передачі.
Відповідно до ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України, право чин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилялась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Відповідач відзивом від 28.03.2011 визнав позов в повному обсязі.
Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд приходить до наступного.
27.08.2009 між сторонами даного спору підписаний договір купівлі-продажу майна, серед якого є і нерухоме майно.
Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Статтею 658 Цивільного кодексу України передбачено, що право продажу товару належність власникові товару.
В даному випадку відповідач на вимогу суду не надав до справи документи, які б підтверджували право його власності на зазначене в договорі майно і як наслідок право розпорядження цим майном.
У справі відсутні документи щодо інвентаризації об'єктів, що не дає можливості визначити їх характеристики (розмір, площу) та взагалі їх наявність.
Відповідно до ч.ч. 3 та 4 статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»визначено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо право чинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких право чинів відповідно до ст.ст. 210 та 240 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Враховуючи викладене позов слід визнати необґрунтованим і його задоволені відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
У судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволені позову відмовити.
2.Судові витрати покласти на позивача.
3Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
4.Повне рішення складено і підписано - 15.04.2011.
Суддя В.Д.Воронько