91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
11.04.11 Справа № 6/45пд/2011
позовом
Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ
до Відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство 10911”, м. Красний Луч Луганської області
про розгляд розбіжностей
Суддя Василенко Т.А.
за участю представників сторін:
від позивача - Бочаров Д.М., дов. № 1/1-13 від 10.01.2011;
від відповідача - не прибув;
Обставини справи: позивачем заявлені вимоги: про врегулювання розбіжностей, що виникли між сторонами при укладенні Договору №22/1 від 01.01.2011року.
Відповідач явку свого повноважного та компетентного представника в дане судове засідання не забезпечив, але представник відповідач вже був присутній на засіданнях суду та надав до суду заперечення та відзив на позовну заяву, за якими проти позову заперечує та зокрема зазначає, що у позивача не виникло право звернення до суду із даним позовом, оскільки між сторонами вже існує договір з аналогічним предметом. Крім цього, відповідач вказує на те, що розбіжності виникли внаслідок ненадання позивачем необхідних документів в підтвердження власної редакції спірних пунктів договору.
Позивач з доводами відповідача не погодився та надав відповідні заперечення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, суд
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.
ВАТ «Автотранспортне підприємство 10911»є суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює перевезення пасажирів міжобласним автобусними маршрутами загального користування.
Між сторонами у справі було укладено договір № 7/1 від 01.07.09 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області».
Відповідно до норм діючого законодавства позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення нового договору № 22/1 від 01.01.11 та направив відповідачу два примірника вказаного договору. Відповідач підписав договір з протоколом розбіжностей, а саме між сторонами виник спір щодо тексту наступних пунктів договору; 2.2.4, 2.3.12, 2.4.3, 3.3, 9.1, 9.2, 9.3.
Оскільки між сторонами не було досягнуто згоди щодо вказаних пунктів договору № 22/1 від 01.01.11 позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідач з позовними вимогами не погодився та надав відповідні заперечення.
Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка отримала проект договору, при згоді з його умовами оформлює договір відповідно до вимог діючого законодавства і повертає один екземпляр іншій стороні. При наявності окремих заперечень за договором сторона, що отримала проект договору складає протокол розбіжностей, про що зазначає у договорі і у 20-ти денний строк направляє іншій стороні 2 екземпляри протоколу розбіжностей.
У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано договір, вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Публічне акціонерне товариство “Луганське регіональне управління автобусних станцій” (згідно проекту договору -Товариство), позивач у справі, є суб'єктом підприємництва, який володіє автостанціями, розташованими на території Луганської області, та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.
Згідно п.3.2 статуту товариство предметом своєї діяльності обрало (у тому числі) діяльність автомобільного регулярного транспорту; функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту та ін.
Отже, діючи в порядку, визначеному ст.ст. 181, 188 ГК України позивач підписав договір № 22/1 від 01.01.11 про надання послуг автостанцією перевізникові.
Із наданих позивачем документів вбачається, що останній займає монопольне становище на ринку Луганської області з надання послуг автостанцій, в тому числі і рішення Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.06 року № 01-29/3 по справі № 391 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу”.
Тобто, укладення спірного договору між сторонами за позовом є обов'язковим.
За своєю правовою природою договір № 22/1 від 01.01.11 є договором про надання послуг. Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язує за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»та п.114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ 18.02.1997р. за № 176 (далі - Правила) правовідносини, які виникають між перевізником та автостанцією регулюються договором, яким визначаються перелік, обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Згідно з п.7.1.1. Типового технологічного процесу надання послуг автостанцій та автовокзалів затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001р. за договором перевізник здійснює перевезення пасажирів, а автостанція надає йому певний обсяг послуг і продає квитки протягом всього терміну до відправлення автобуса в рейс. Частка підприємства автостанцій у виторгу від продажу квитків, у разі укладення цього договору, складає певний відсоток, який обумовлюється цим договором.
В даному випадку між сторонами виникли розбіжності при укладанні зазначеного договору.
Так, пункт 2.2.4 договору в редакції позивача викладено таким чином:
„За дорученням Перевізника здійснювати обов'язкове особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті, які придбали квитки в касах автостанцій Власника ”.
В обґрунтування вказаної редакції позивач зазначає, що страхування пасажирів є обов'язковим, страхування повинен здійснювати перевізник, але останній може доручити страхування пасажирів здійснювати іншим особам, в тому числі і власнику.
За протоколом розбіжностей, вказаний пункт в редакції відповідача виключений.
Виходячи з норм діючого законодавства обов'язок страхування пасажирів покладений на перевізника, і останній має право доручити здійснювати це власнику. Але вказане є правом перевізника, у зв'язку з чим п. 2.2.4 слід виключити з договору.
Пункт 2.3.12 в редакції позивача викладений за таким текстом:
„В разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно, згідно з п. 2.4.3, оплатити у касу Власника частину автостанційного збору та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, відповідно до п. 3.3 цього Договору, до моменту відправлення автобусу в рейс”.
Відповідно до ч. 3 п. 115 Правил продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу самостійно в разі відсутності у населеному пункті автостанції, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.
У разі продажу квитків перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.
Пункт 2.3.12 у редакції Позивача зобов'язує Перевізника здійснити оплату частини автостанційного збору та частину плати за надання послуг, що не суперечить предмету договору та діючому законодавству.
Виходячи з наведеного, пункт 2.3.12 слід викласти в редакції позивача.
Пункт 2.4.3 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:
„Здійснювати поточний продаж квитків через водія Перевізника на території автостанції Власника після закриття квитково-касової відомості”.
В редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином:
„Здійснювати продаж квитків самостійно чи за допомогою агента, а також через каси автостанції (автовокзалу), згідно з договором про продаж квитків, а також через водія перевізника після закриття квитково -касової відомості”.
Як вбачається, редакція п. 2.4.3 за текстом відповідача дає право останньому здійснюватися продаж квитків за допомогою агента, але в даному випадку між сторонами підписаний двосторонній договорів, а редакція відповідача буде стосуватися і прав і обов'язків інших осіб.
Пунктом 2.3.4 Договору № 22/1 від 01.01.2011р. регламентуються правовідносини, які виникають лише між Власником та Перевізником (без встановлення правовідносин між Власником та агентами), а саме надається право перевізника продавати квитки через водія після закриття квитково-касової відомості, як і передбачено ч. 3 п. 115 Правил.
Тобто, п. 2.4.3 слід викласти в редакції позивача.
Пункт 3.3 в редакції позивача викладений за таким текстом:
„У разі продажу квитків водієм Перевізника на території автостанції самостійно, відповідно до п. 2.4.3 цього Договору, Перевізник сплачує у касу Власника за кожний квиток частину автостанційного збору у розмірі 7,5% (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, у розмірі 7,5% (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом з отриманням касового чеку на всю суму, до моменту відправлення відповідного автобусу в рейс”.
За протоколом розбіжностей, в редакції відповідача п . 3.3 відсутній.
Частина автостанційного збору, яку повинен сплачувати Відповідач при самостійному продажу квитків, відповідно до розрахунку становить 10,07% від вартості за тарифом.
Однак, з урахуванням інтересів перевізників Позивачем встановлено плату у розмірі
7,5 % від вартості за тарифом.
Рішенням Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України № 01-29/13 04 серпня 2006р. визнано, що ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»займає монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках обов'язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.
Відповідно до ч. З ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна»та ч.2 ст. 108 Цивільного кодексу України ПАТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»є правонаступником усіх прав та зобов'язань в тому числі і майнових ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій».
Дії позивача щодо укладення (всупереч діючому законодавству) різних за переліком та вартістю обов'язкових автостанційних послуг договорів з перевізниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що кваліфікується за п.2 ст. 50, ч.2. ст. ІЗ Закону України «Про захист економічної конкуренції»як суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до обмеження конкуренції, які були б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.
Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції»суб'єкти господарювання зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Таким чином, оскільки власник займає монопольне становище на ринку надання автостанційних послуг, він не може змінювати суттєві умови для кожного окремо перевізника.
Крім того, до матеріалів справи позивачем долучено висновок Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області (арк. справи 22-24) по розрахунку витрат з обслуговування перевізників на автостанціях Луганської області, а також сам розрахунок витрат з обслуговування перевізників в цілому по ПАТ “ЛРУАС”.
В той же час, між позивачем та іншими суб'єктами господарювання -перевізниками на 2011 рік укладені договори, аналогічні договору, щодо якого заявлено позовні вимоги за якими частина автостанційного збору становить 7,5 % від вартості за тарифом.
Крім цього, відповідачем розрахунку витрат за пунктом 3.3 договору надано не було та не було обґрунтовано власну позицію.
За таких обставин пункт 3.3 слід викласти в редакції позивача.
Пункт 9.1 в редакції позивача викладено таким чином:
„Термін дії договору встановлюється з 01 січня 2011р. до 25 квітня 2015р.”.
Відповідачем вказаний пунктом викладений за таким текстом:
„Термін дії встановлюється з 01 січня 2011р. до 01 квітня 2011р.”
Відповідно до п. 5.4 Порядку регулювання діяльності автостанцій строк, на який укладається договір про надання послуг автостанціями, не може бути меншим, ніж строк обслуговування перевізником маршруту (рейсу), визначений договором про організацію перевезень з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією чи дозволом Державтотрансадміністрації на перевезення пасажирів на маршруті загального користування.
Як вбачається з листа Центра «Автоінформ» відповідачу надані на самостійне виконання певні маршрути строком на п'ять років.
Тобто, редакція п. 9.1 позивача не суперечить положенням діючого законодавства та зібраним у праві доказам. В той же час, відповідач належним чином не обґрунтував власну редакцію зазначеного пункту, у зв'язку з чим, п. 9.1 слід викласти в редакції позивача.
Пункт 9.2 в редакції позивача викладений за таким текстом:
„В разі ненадання Перевізником будь-якого з документів, зазначених у п. 10.1 договору, цей Договір вважається не укладеним до моменту належного надання Перевізником відповідних документів Власнику, за виключенням випадків, передбачених п. 9.3 цього Договору”.
За протоколом розбіжностей, в редакції відповідача п . 9.2 відсутній.
Редакція зазначеного пункту за текстом позивача є необґрунтованою та такою, що суперечить діючому законодавству, у зв'язку з чим п.9.2 слід виключити з договору.
Пункт 9.3 в редакції позивача викладений таким чином:
„В разі надання Перевізником документів, зазначених у п. 10.1. цього Договору, не за всіма маршрутами, за якими він здійснює перевезення і які, відповідно до затвердженого розкладу руху проходять через автостанцію(ії) Власника, цей Договір вважається укладеним лише в частині виконання предмету Договору за маршрутами, по яким Перевізником надано Власнику всі документи згідно з п. 10.1 цього Договору”.
За протоколом розбіжностей, в редакції відповідача п . 9.3 відсутній.
Редакція зазначеного пункту за текстом позивача є необґрунтованою та такою, що суперечить діючому законодавству, у зв'язку з чим п.9.3 слід виключити з договору.
Згідно ч. 2 ст. 187 ЦК України визначено, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
В даному випадку зміни в договір про надання послуг автостанцією перевізникові вносяться з моменту набрання законної сили даним рішенням.
Виходячи з наведених вище обставин, позовні вимоги слід задовольнити частково.
Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати слід покласти на сторін в рівних частинах.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.4-3, 32-34, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Врегулювати розбіжності, що виникли при укладенні договору № 22/1 від 01.01.11 та пунктів 2.2.4, 2.3.12, 2.4.3, 3.3, 9.1, 9.2, 9.3 договору.
1. Пункт 2.3.12 викласти в редакції позивача:
„В разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно, згідно з п. 2.4.3, оплатити у касу Власника частину автостанційного збору та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, відповідно до п. 3.3 цього Договору, до моменту відправлення автобусу в рейс”.
2. Пункт 2.4.3 викласти в такій редакції позивача:
„Здійснювати поточний продаж квитків через водія Перевізника на території автостанції Власника після закриття квитково-касової відомості”.
3. Пункт 3.3 викласти в редакції позивача:
„У разі продажу квитків водієм Перевізника на території автостанції самостійно, відповідно до п. 2.4.3 цього Договору, Перевізник сплачує у касу Власника за кожний квиток частину автостанційного збору у розмірі 7,5% (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, у розмірі 7,5% (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом з отриманням касового чеку на всю суму, до моменту відправлення відповідного автобусу в рейс”.
4. Пункт 9.1 викласти в редакції позивача:
„Термін дії договору встановлюється з 01 січня 2011р. до 25 квітня 2015р.”.
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити та виключити з тексту договору № 22/1 від 01.01.11 пункти 2.2.4, 9.2, 9.3.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 10911», м. Красний Луч луганської області, вул. Антрацитівське шосе, 36, код 03113207, на користь:
- Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ, вул. Оборонна, буд. 101, код 33009052, витрати зі сплати державного мита у розмірі 42 грн. 50 коп., а також витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.
Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 14.04.2011.
Суддя Т.А.Василенко