01 квітня 2011 року 10:28 Справа № 2а-0870/1216/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калашник Ю.В.
при секретарі судового засідання Баланчук І.М.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 від 08.10.1998);
представника відповідача - Мостової І.В. (довіреність від 17.01.2011 №203/01)
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя
про скасування вимоги про сплату боргу
У березні 2011 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду (далі-суд) із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя (далі - УПФУ в Ленінському районі, відповідач), у якому просить скасувати вимогу про сплату боргу від 01.11.2010 №Ф-1368 (далі - вимога).
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зокрема вказує, що є платником фіксованого податку, а тому, у відповідності до приписів чинного законодавства, не є платником страхових внесків до Пенсійного фонду України. Вважає, що при формуванні спірної вимоги відповідач вийшов за межі наданої йому компетенції, фактично ввів додатковий збір та збільшив податкове навантаження на позивача, що є порушення законних прав, свобод та інтересів останнього. Крім того зазначила, що відповідачем порушено права позивача під час узгодження спірної вимоги шляхом листування з органами Пенсійного фонду України. Також зауважила, що спірна вимога прийнята відповідачем у листопаді 2010 року, а отримана позивачем лише у грудні 2010 року. З урахуванням викладеного просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив та зазначив, що спірна вимога є правомірною, а позов необґрунтованим. Пояснив, що страхові внески не включаються до складу податків та інших обов'язкових платежів, податкове законодавство на них не поширюється. Суб'єкти господарювання повинні сплачувати страхові внески в установлений строк. Пояснив, що оскільки позивачем не сплачені страхові внески у встановлений строк, відповідачем прийнята та надіслана позивачу вимога. Просить відмовити у задоволені позову.
На підставі ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), судом у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення сторін, судом установлені наступні обставини.
ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) є фізичною особою-підприємцем та зареєстрована Відділом реєстрації та єдиного реєстру Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради 07.04.2003. Позивач обрала особливий спосіб оподаткування та є платником фіксованого податку (патент від 14.01.2010 НОМЕР_3).
19.10.2010 позивач надала до УПФУ в Ленінському районі скаргу на вимогу про сплату пенсійних внесків, у якій просила звільнити її від сплати пенсійного податку. Листом від 22.10.2010 №3 відповідач повідомив позивача про необхідність сплачувати страхові внески не пізніше 20 числа кожного місяця, що настає за звітним. Не погодившись із указаним листом позивач звернулась зі скаргою на нього до Головного УФПУ Запорізькій області, у якій просить скасувати вимогу про сплату недоїмки від 22.10.2010 №3. Указана скарга залишена без розгляду, у зв'язку із тим, що вимога від 22.10.2010 №3 УПФУ в Ленінському районі не формувалась та на адресу позивача не надсилалась (рішення Головного УПФУ в Запорізькій області від 27.12.2010 №9948/05 про повернення скарги без розгляду).
Тобто, позивачем помилково здійснювалось оскарження неіснуючої вимоги.
01.11.2010 відповідачем прийнятий повідомлення-розрахунок №1368, відповідно до якого позивач поінформована про необхідність доплатити мінімальний страховий внесок за ІІІ квартал 2010 року у розмірі 858,66грн. (липень - 286,22грн., серпень - 286,22грн., вересень - 286,22грн.) та 01.11.2010 УПФУ в Ленінському районі прийнято вимоги про сплату боргу №Ф-1368, у якій визначена сума недоїмки зі страхових внесків у сумі 858,66грн. Указана вимога надіслана позивачу 27.12.2010, про що свідчить печатка відділення поштового зв'язку на копії конверту, який міститься у матеріалах справи.
Не погодившись із прийнятою вимогою позивач оскаржив її до Пенсійного фонду України, проте рішенням указаного органу від 16.02.2011 №2904/09-10 скарга позивача залишена без задоволення, оскільки порушений порядок адміністративного оскарження вимоги.
Вважаючи спірну вимогу протиправною позивач звернулась до суду із позовом про її скасування.
Ураховуючи пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058 (далі - Закон № 1058) регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст.5 Закону №1058).
У відповідності до ст. 1 Закону №1058, страховими внесками є кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Частинами 3,4 ст.18 Закону №1058 встановлено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.
Позивач скористалась наданим їм правом та є платником фіксованого податку, у відповідності до приписів Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98. Позивач вважає, що оскільки вона є платником фіксованого податку, то, у відповідності до приписів цього Указу звільнена від сплати внесків до Пенсійного фонду України. Проте, цей Указ регулює безпосередньо оподаткування суб'єктів малого підприємництва, а ст.18 Закону №1058 встановлено, що на страхові внески податкове законодавство не поширюється.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що сплата страхових внесків є обов'язковою, у тому числі і для осіб, які обрали особливий спосіб оподаткування.
Пунктом 3 ст.11 Закону №1058 визначено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до п.5 ст.14 Закону №1058 страхувальниками є застраховані особи, зазначені, зокрема, в пункті 3 ст.11 Закону №1058.
Позивач, згідно із приписами ст.ст.11, 14 Закону № 1058 є страхувальником.
Як свідчать приписи п.п.4, 6 ст. 17 указаного Закону, cтрахувальник зобов'язаний, зокрема подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Частиною 6 ст.18 Закону №1058 встановлено, що законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Згідно із приписами абз.1 пп.4 п.8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески (абз.2 пп.4 п.8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058).
Мінімальний страхових внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (ст.1 Закону №1058).
Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману працю та перебувають на спрощеній системі оподаткування починаючи з липня 2010 року щомісяця сплачувати до органів Пенсійного фонду України страхові внески, у розмірі не меншому 294,82грн. - за липень-вересень 2010 року, 301,12грн. - за жовтень-листопад 2010 року, 306,10грн. - за грудень 2010 року.
Згідно із приписами ч.ч.2, 3 ст.106 Закону №1058 суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Оскільки позивач у встановлені строки не сплатила страхові внески, відповідачем на виконання приписів Закону №1058 прийнято та надіслано на адресу позивача оскаржувану вимогу.
Ураховуючи вище викладені норми законодавства України суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога є правомірною, а доводи позивача щодо її протиправності є недоведеними та необґрунтованими.
Щодо посилання позивача на втрату чинності з 01.01.2011 ч.1-9 Закону №1058, то суд вважає таке твердження помилковим. Так, п.7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості. Оскільки заборгованість позивача виникла у 2010 році, то її стягення проводиться у відповідності до приписів Закону №1058 .
Крім того, у судовому засіданні позивач зазначив про протиправність дій відповідача під час «узгодження вимоги».
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що оскаржувана вимога від 01.11.2010 №Ф-1368 отримана позивачем лише у грудні 2010 року.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до органів Пенсійного фонду зі скаргами (від 19.10.2010, 15.11.2010, 20.12.2010) на вимогу про сплату боргу від 22.10.2010 №3, при цьому вимога від 22.10.2010 №3 відповідачем взагалі не приймалась. Єдина прийнята відповідачем щодо позивача вимога винесена 01.11.2010 за № Ф-1368. Із скаргою на вимогу від 01.11.2010 № Ф-1368 позивач до УПФУ в Ленінському районі не зверталась.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1 затверджений Порядок розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок №21-1).
Порядок визначає процедуру подання та розгляду органами Пенсійного фонду України скарг страхувальників при узгодженні ними вимог про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - вимога про сплату недоїмки), оскарженні рішень про нарахування пені та накладення фінансових санкцій, передбачених частиною 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон); скарг банків на рішення про накладення фінансових санкцій, передбачених частиною 10 статті 106 Закону, та організацій, які здійснюють виплату і доставку пенсій, на рішення про накладення штрафів, передбачених частиною 11 статті 106 Закону (пп. 1.1 Порядку №21-1)
Згідно із пп. 2.1 Порядку №21-1 у разі коли страхувальник вважає, що орган Пенсійного фонду в районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган Пенсійного фонду) невірно визначив суму недоїмки, такий страхувальник має право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду, вимога про сплату недоїмки якого оскаржується, з заявою про узгодження вимоги, яка подається у письмовій формі та супроводжується документами (розрахунками, копіями платіжних доручень тощо), що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі. Заява повинна бути подана до територіального органу Пенсійного фонду протягом десяти робочих днів, наступних за днем отримання страхувальником вимоги про сплату недоїмки (пп.2.2 Порядку №21-1).
Підпунктом 3.1 Порядку №21-1 встановлено, що у разі коли страхувальник, банк, організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, вважає, що орган Пенсійного фонду прийняв рішення, що суперечить законодавству про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий страхувальник, банк, організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити у вищому органі Пенсійного фонду таке рішення. Скарга на рішення територіальних органів Пенсійного фонду подається відповідно до головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні органи Пенсійного фонду) у письмовій формі та супроводжується документами, що свідчать про неправильність рішення (пп.3.2 Порядку №21-1).
Як встановлено у пп.4.1 Порядку №21-1 у разі коли регіональний орган Пенсійного фонду надсилає страхувальнику, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий страхувальник, банк, організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право звернутися протягом десяти робочих днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до Пенсійного фонду України.
Із матеріалів справи вбачається, що вимога від 01.11.2010 №Ф-1368 оскаржена позивачем одразу до Пенсійного фонду України, а не до територіального органу Пенсійного фонду. При цьому, територіальним органом Пенсійного фонду скарга позивач саме на вимогу від 01.11.2010 №3 не розглядалась, рішення з цього приводу не виносилось. Тобто, позивачем порушений порядок оскарження вимоги про сплату боргу, встановлений Порядком №21-1. Тобто, жодних протиправних дій, як на це вказує позивач, під час листування між сторонами відповідачем не допущено.
Аналізуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога є такою, що прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, у межах наданих відповідачу повноважень, а позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2 ст.68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вище викладене, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, спірна вимога є правомірною, а отже заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст.161-163, 167 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 05.04.2011.
Суддя (підпис) Ю.В.Калашник