справа № 2а-6356/10/0670
категорія 5.2
10 лютого 2011 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Черняхович І.Е. ,
при секретарі - Карасюк Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баранівський фарфоровий завод" до Житомирської митниці про скасування податкових повідомлень - рішень,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Баранівський фарфоровий завод" звернулося до суду з позовом до Житомирської митниці про скасування податкових повідомлень-рішень. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Житомирською митницею за результатами позапланової перевірки винесено податкові повідомлення-рішення, а саме: № 24 від 04 червня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій: штраф 200% за несплачене ввізне мито при відчуженні майна у сумі 1814268,12 грн. та податкове повідомлення-рішення № 25 від 04 червня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з товарів, увезених на територія України суб'єктами підприємницької діяльності у сумі 1683697,04 грн., з яких за основним платежем - 1122464,69 грн., за штрафними санкціями - 561232,35 грн. Вважає вказані податкові повідомлення-рішення незаконними, оскільки третя особа ОСОБА_1 сплатив за ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" державне мито. Вважає, що призначення платежу "державне мито", яке сплатив ОСОБА_1 і ввізне мито, яке повинно бути сплачено, е тотожними поняттями. Крім того позивач вважає, що відповідачем невірно розрахована штрафна санкція, яка була нарахована митним органом.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення. Вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Баранівський фарфоровий завод" повинно було самостійно сплатити ввізне мито за ввезений на територію України товар, а не державне мито, яке сплатила за позивача третя особа ОСОБА_1
В ході розгляду справи з метою захисту економічних інтересів держави та відповідно до ст.60 КАС України в справу для представництва інтересів відповідача вступив прокурор, який в задоволенні позову просив відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що на виконання наказу Житомирської митниці від 22 березня 2010 року № 141, посадовими особами відповідача проведено позапланову перевірку дотримання законодавства про інвестиційну діяльність суб'єктом підприємницької діяльності - Товариством з обмеженою відповідальність "Баранівський фарфоровий завод" в частині своєчасності та повноти сплати митних платежів при відчуженні майна, внесеного до статутного фонду підприємства іноземним інвестором та оформленого в митному відношенні у секторі митного оформлення "Баранівка" митного поста "Новоград-Волинський" Житомирської митниці протягом 2008-2010 років.
За результатами проведеної перевірки 05 травня 2010 року посадовими особами Житомирської митниці складено Акт № 6/0/101000000/05502812 "Про результати позапланової перевірки дотримання законодавства про інвестиційну діяльність суб'єктом підприємницької діяльності ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" (далі - Акт перевірки).
На підставі Акту перевірки 04 червня 2010 року Житомирською митницею винесені повідомлення рішення форми "Р" № 24, яким визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій: штраф 200% за несплачене ввізне мито при відчуженні майна у сумі 1814268,12 грн. та податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 25 від 04 червня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності у сумі 1683697,04 грн., а саме: за основним платежем - 1122464,69 грн., за штрафними санкціями - 561232,35 грн.
Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" оскаржило їх до Житомирської митниці (а.с. 117-125). Проте скарга залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін. (а.с. 127-129).
1. Щодо податкового повідомлення-рішення форми "Р" № 24 від 04 червня 2010 року.
Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення № 24 від 04 червня 2010 року виставлене йому безпідставно та в порушення вимог чинного законодавства, оскільки:
- ввізне мито при відчуженні майна, внесеного до статутного фонду підприємства іноземним інвестором, було сплачене в повному обсязі, а тому у митниці не було підстав для застосування штрафу у розмірі 200% від суми платежу;
- ввізне мито було сплачено за позивача третьою особою - громадянином ОСОБА_1, що не суперечить вимогам Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки з вказаного Закону не вбачається обов'язку сплачувати ввізне мито саме ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" як платником податків;
- за прострочку платежу товариство самостійно сплатило на рахунок митниці пеню в розмірі 0,2% від суми недоїмки за кожний день прострочення у відповідності до ст.25 Закону України "Про Єдиний митний тариф", яким і слід було керуватися, а не Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Представник митниці вважає, що позивачем як підприємством з іноземними інвестиціями в зв'язку з відчуженням майна в якості внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, не виконано вимоги п.15 "Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 серпня 1996 року № 937 та вимоги ст. 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування". Вказаними нормативними актами передбачено сплату ввізного мита не пізніше дня відчуження іноземної інвестиції, виходячи з митної вартості цього майна, перерахованого у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна, якщо таке відчуження здійснюється протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємcтва з іноземними інвестиціями.
З доводами представника позивача суд не погоджується з наступних підстав.
Встановлено, що 25 лютого 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мануфактура Піркенхамер І.С. Оригінал Порцелян Фабрик Бржезова" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баранівський фарфоровий завод" (Покупець) укладено договір уступки частки в статутному капіталі шляхом купівлі-продажу (а.с. 40-62). За умовами вказаного договору продавець зобов'язується відступити шляхом купівлі-продажу і передати у власність покупця частку у статутному капіталі ТОВ "Баранівський фарфоровий завод", яка становить 26,14% статутного капіталу ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" і у номінальному вартісному вигляді становить 21666490,01 грн. Відповідно до п. 6.3 вказаного договору, право власності на майно згідно додатку № 1 до договору у продавця виникає з моменту підписання акту прийому-передачі цього майна. Акт прийому передачі майна сторонами був підписаний 10 березня 2010 року (а.с. 63-82). Саме на цю дату позивач повинен був сплатити на рахунок митниці ввізне мито в сумі 907134,06 грн. В судовому засіданні з'ясовано, що між сторонами відсутній спір щодо дати та суми сплати ввізного мита.
10 березня 2010 року ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" звернувся до ОСОБА_1 з проханням перерахувати кошти в оплату державного мита в сумі 907134,06 грн. (а.с. 97).
10 та 13 березня 2010 року на рахунок Житомирської митниці поступили кошти в сумі 918034,00 грн., які були перераховані за ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" громадянином ОСОБА_1. Факт перерахування цим громадянином коштів підтверджується копіями квитанцій та листом від 17 березня 2010 року № 102 (а.с. 97-102). Як вбачається з квитанцій № NОХЗЕ61827 та №NОХЗЕ42487, призначенням платежу є державне мито за ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" (а.с.98-99). На думку представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Баранівський фарфоровий завод", громадянин ОСОБА_1 мав право перераховувати кошти за позивача і саме ці кошти слід рахувати сплатою ввізного мита в зв'язку з відчуженням майна, внесеного до статутного фонду підприємства іноземним інвестором. Право ОСОБА_1 на перерахунок коштів позивач пояснює тим, що 10 березня 2010 року між ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" та ОСОБА_1 укладено попередній договір про відступлення шляхом купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Баранівський фарфоровий завод". За цим договором сторони зобов'язуються в майбутньому укласти договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" (а.с.96). Проте в судовому засіданні безспірно встановлено, що договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Баранівський фарфоровий завод" між позивачем та ОСОБА_1 так і не був укладений.
Згідно норм чинного законодавства платник податків зобов'язаний особисто погашати свої податкові зобов'язання перед бюджетом і не може передовіряти цей обов'язок третім особам. П.7.5 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" забороняється будь-яка уступка податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особами. Також обов'язок щодо особистої сплати ввізного мита покладається на позивача і відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 937 від 1996 року "Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна". Позивач не надав жодних доказів того, що ОСОБА_1 на підставі будь-якого договору має право погасити податкове зобов'язання позивача.
Крім того, ОСОБА_1 було сплачено за позивача не ввізне мито, як того вимагає закон, а державне мито. Державне мито та ввізне мито є різними видами обов'язкових платежів, порядок їх нарахування та сплати визначається різними нормативними актами. Зокрема, ввізне мито відносить до податків, податкове зобов'язання зі сплати ввізного мита не може бути прирівняне до господарських зобов'язань і сплачується безпосередньо самим платником.
Ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" та ст.ст. 6,8 Закону України "Про Єдиний митний тариф" зазначено, що ввізне мито віднесено до загальнодержавного податку, що нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України і стягується митними органами.
Згідно ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", платниками державного мита є фізичні та юридичні особи за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на це органами.
Із зазначеного випливає, що ввізне мито не є тотожнім державному миту, а тому, сплативши державне мито замість ввізного, позивач не виконав вимоги норм чинного законодавства щодо обов'язкової сплати ввізного мита при ввезенні обладнання на митну територію України.
Таким чином, суд вважає, що позивачем ввізне мито сплачено не було. Розмір ввізного мита у сумі 907134,06 грн. в судовому засіданні не оспорюється.
Відповідно до п.п. 17.1.9 п. 17.9 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в разі, якщо платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого відчуження або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Твердження позивача, що при нарахуванні штрафних санкцій за прострочу сплати ввізного мита слід керуватися Законом України "Про Єдиний митний тариф", а не Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", суд до уваги не приймає з наступних підстав.
Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Таким чином, норми ст. 25 Закону України "Про Єдиний митний тариф" в частині накладення штрафних санкцій в даному випадку не застосовується.
За таких обставин суд вважає, що податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 24 від 04 червня 2010 року винесено Житомирською митницею обґрунтовано, відповідно до вимог чинного законодавства, а тому не підлягає скасуванню.
2. Щодо повідомлення-рішення форми "Р" № 25 від 04 червня 2010 року.
Несплата позивачем ввізного мита у сумі 907134,06 грн. призвела до збільшення бази оподаткування податком на додану вартість та відповідно до п.п.3.1.3 п.3.1 ст. 3 та ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" - виникнення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1122464,69 грн. Щодо правильності нарахування відповідачем вказаної суми, то на момент винесення судового рішення - спір між сторонами відсутній. В судовому засіданні досліджено акт взаємозвірки нарахування ПДВ на відчужене майно. Вказаний акт підписаний представниками сторін, сума ПДВ у розмірі 1122464,69 підтверджена представником позивача (а.с. 164-165).
У разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом, в даному випадку - Житомирською митницею, відповідно до вимог п.п. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідачем нараховано штраф у розмірі 50% - у сумі 561232,35 грн.
Враховуючи викладене, суд вважає, що при винесенні податкового повідомлення-рішення форми "Р" № 25 від 04 червня 2010 року Житомирська митниця діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, а тому вказане повідомлення - рішення не підлягає скасуванню.
Керуючись Законами України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про Єдиний митний тариф", "Про режим іноземного інвестування", ст.ст. 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд
постановив:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Баранівський фарфоровий завод" до Житомирської митниці про скасування податкових повідомлень - рішень № № 24, 25 від 04 червня 2010 року - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
Уразі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: І.Е.Черняхович
Повний текст постанови виготовлено: 15 лютого 2011 р.