ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 51/2004.04.11
За позовом Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система»
про визнання недійсною ковер-ноти № 05-24/000300-21
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Костанян А.М.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсною ковер-ноти № 05-24/000300-21 від 14.08.2009 р., укладеної між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовані настанням страхового випадку раніше укладення договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р., що має наслідком його недійсність відповідно до ст. 29 Закону України «Про страхування»та відповідно тягне за собою недійсність вищевказаної ковер-ноти. В обґрунтування своїх вимог позивач також посилається на експертні висновки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 2685/2 від 01.04.2009 р. та № 4501/2 від 30.05.2009 р, та долучені до них фотографії, у яких зафіксовано стан автомобіля «Range Rover», що є об'єктом договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р., та зазначає, що пошкодження автомобіля, отримані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 12.11.2009 р. та ушкодження, зафіксовані у вищевказаних висновках є ідентичними, що, на думку позивача, свідчить про страхування вже пошкодженого автомобіля,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.02.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов?язано надати суду певні документи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що правилами страхування передбачено лише обов'язковий огляд транспортного засобу та жодної потреби у фотографуванні автомобіля, на якому візуально не вивалено жодних пошкоджень, не було, а тому твердження позивача про страхування пошкодженого автомобіля є безпідставними, оскільки у протилежному випадку договір страхування не міг би бути укладений, оскільки автомобіль був прийнятий на страхування як неушкоджений. Крім того, відповідач зазначає, що докази, якими Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія»обґрунтовує свої вимоги, містять неточності щодо застрахованого автомобіля та не відповідають вимогам чинного законодавства України, яке регулює порядок їх складання та, відповідно, не можуть підтверджувати наявність чи відсутність наведених позивачем обставин.
Розгляд справи переносився через нез'явлення у судове засідання повноважного представника позивача та неналежне виконання сторонами вимог суду.
У даному судовому засіданні представник позивача подав письмові заперечення на відзив, у яких зазначає, що експертні висновки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області складено у відповідності до вимог, встановлених для оформлення відповідних документів.
Представник відповідача подав письмові пояснення, у яких зазначив, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували його вимоги, а обставини, якими він обґрунтовує свій позов фактично є лише припущеннями, що не підтверджують фактичних даних відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 04.04.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
15.06.2009 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарант-Система»та Бакрадзе Ніно Робертівною, на підставі Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 05.11.2007 р., укладено договір страхування наземного транспорту № 05-16/000300, за яким було застраховано транспортний засіб -легковий універсал чорного кольору «Range Rover»4,4 № кузову SALLMAM546A218115, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер АА1988ІС.
Положеннями договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р. передбачено, що вартість транспортного засобу становить 700 700, 00 грн.
10.02.2009 р. між Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія»та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарант-Система»укладено договір про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії № 06-21/016, за умовами якого кожна зі сторін договору на добровільній основі передає іншій стороні в страхування та приймає від іншої сторони в перестрахування страховий ризик на умовах чинного законодавства України, даного договору та конкретного договору перестрахування (ковер-ноти), який укладається на умовах, визначених в договорі.
14.08.2009 р. між Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія»та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарант-Система»укладено ковер-нот № 05-24/000300-21, за яким відповідачем було перестраховано частину своїх обов'язків перед Бакрадзе Ніно Робертівною згідно договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами 12.11.2009 р. на Новій кільцевій дорозі у місті Києві сталась порожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Range Rover»державний реєстраційний номер АА1988ІС.
У відповідності до рішення Подільського районного суду міста Києва від 11.05.2010 р. № 2-2778/2010 присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система»на користь Бакрадзе Ніно Робертівни страхове відшкодування у розмірі 576 654, 36 грн. на підставі договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р. у зв'язку з настанням страхового випадку.
При цьому, у зв'язку з перестрахуванням частини ризику за ковер-нотою № 05-24/000300-21 від 14.08.2009 р. у Приватному акціонерному товаристві «Українська транспортна страхова компанія», відповідач звернувся до позивача з вимогою про сплату страхового відшкодування у розмірі перестрахового ризику.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що страховий випадок за участю автомобіля «Range Rover»державний реєстраційний номер АА1988ІС настав раніше укладення договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р., що має наслідком його недійсність в силу положень ст. 29 Закону України «Про страхування»та відповідно тягне за собою недійсність ковер-ноти № 05-24/000300-21 від 14.08.2009 р.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування»страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про страхування»договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про страхування»добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.
У відповідності до п. 3.3. правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 05.11.2007 р., затверджених Головою правління Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система», договір страхування укладається за умови обов'язкового огляду транспортного засобу та перевірки інформації, що внесена у заяву на страхування або надана страхувальником іншим чином.
Договір страхування, відповідно до п. 3.5. правил, укладається у письмовій формі. Факт укладання договору може посвідчуватися свідоцтвом (полісом, сертифікат), що є однією із форм договору страхування.
Згідно з пп. 9.2.1. п. 9.2. правил при укладання договору страхування страхувальник зобов'язаний надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
При цьому, страховик має право провести огляд транспортного засобу перед укладенням договору страхування, що передбачено пп. 9.3.5. п. 9.3. правил.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що при укладенні договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р. належний огляд та фотографування транспортного засобу «Range Rover»4,4 державний реєстраційний номер АА1988ІС, не проводився, що призвело до страхування суттєво пошкодженого автомобіля.
З приводу наведеного суд відзначає, що ані положеннями чинного законодавства, ані правилами добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 05.11.2007 р., затвердженими Головою правління Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система»не передбачено обов'язку страховика фотографування об'єкту страхування перед укладанням відповідного договору.
Що ж до тверджень позивача про відсутність огляду транспортного засобу безпосередньо перед укладанням договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р., суд відзначає, що Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія»не надано суду доказів на підтвердження вищевикладених обставин.
Також, в обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що автомобіль «Range Rover», державний реєстраційний номер АА1988ІС не міг бути застрахований як неушкоджений, оскільки за сім днів до укладання договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р. мав суттєві пошкодження.
При цьому, у якості доказів на підтвердження викладених обставин, позивач посилається на фотографії, долучені до експертних висновків Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 2685/2 від 01.04.2009 р. та № 4501/2 від 30.05.2009 р., які ніби то свідчать про наявність суттєвих ушкоджень автомобіля «Range Rover», державний реєстраційний номер АА1988ІС.
Положеннями ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Таким чином, фотодокументи не входять до предмету доказування у судовій справі та, відповідно, не підтверджують наявність чи відсутність певних обставин, а тому не приймаються судом до уваги.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про страхування»договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України. Відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його укладено після страхового випадку.
Тож, посилаючись на вищенаведену норму, позивач стверджує, що, оскільки на момент укладання договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р. настав страховий випадок, тобто, відповідачем було застраховано пошкоджений автомобіль, вказаний договір є недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом, а відтак - відповідно до пп. 11.3.3. п. 11.3. договору перестрахування, останній автоматично припиняє свою дію у випадку припинення або визнання недійсним договору страхування.
Суд відхиляє такі твердження позивача з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про страхування»перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Положеннями ст. 8 Закону України «Про страхування»визначено, що страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховий випадком - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Пунктом 4.3. правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 05.11.2007 р., затвердженими Головою правління Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система»визначено, що страховим випадком є подія, передбачена договором страхування, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику або іншій особі.
При цьому, пп. 11.1.7. правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 05.11.2007 р. встановлено, що документом, який посвідчує настання страхового випадку, зокрема, є довідка Державної автоінспекції про дорожньо-транспортну пригоду.
Однак, документально підтверджених відомостей щодо настання страхового випадку до укладання договору страхування № 05-16/000300 від 15.06.2009 р. позивачем суду не надано. А відтак відсутні підстави, передбачені ст. 29 Закону України «Про страхування», з якими закон пов'язує недійсність договору страхування.
Що ж до твердження позивача про страхування ушкодженого автомобіля, суд відзначає, що чинне законодавство України не містить положень про заборону страхування транспортних засобів, які станом на момент укладання відповідного договору мають недоліки чи пошкодження та не передбачено наслідків укладання такого договору.
За таких обставин, враховуючи, що у даному випадку відсутні обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд вважає вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Інших обґрунтувань свої вимог, ніж ті, що наведено у позовні заяві, позивачем суду не надано.
Підсумовуючи вищевикладене, суд відзначає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Пригунова А.Б.
Повне рішення складено: 11.04.2011 р.