ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 42/9029.03.11
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Запорізької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” м. Києва
про визнання кредитного договору недійсним
Суддя Паламар П.І.
Представники:
від позивача Ошеров Є.М.
від відповідача Тарасенко Н.В.
у березні 2011 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з указаним позовом.
Позивач зазначав, що 29 липня 2008 р. між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 57/КВ-08, згідно з яким відповідач зобов'язався надати їй кредит у розмірі 80000 доларів США на строк до 28 липня 2018 р. для придбання основних засобів, поповнення обігових коштів, а вона -повернути кредит та сплатити за його користування відсотки.
Посилаючись на те, що указаний договір укладений без дотримання вимог Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України за відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а також те, що після укладення договору істотно змінилися обставини, позивач просив задовольнити позов та визнати цей договір недійсним.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, та його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, відповідність спірного договору вимогам чинного законодавства, оскільки він на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мав право здійснювати операції з надання кредиту в іноземній валюті на підставі спірного договору.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що у позові слід відмовити з таких підстав.
Судом встановлено, що 29 липня 2008 р. між сторонами у справі було укладено кредитний договір № 57/КВ-08 за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 80 000 доларів США на строк до 28 липня 2018 р. для придбання основних засобів, поповнення обігових коштів, а останній -повернути кредит та сплатити за його користування відсотки.
Пунктом 1.1 договору визначено валютою кредиту долари США.
Вказані обставини підтверджуються поясненнями сторін, наявною у матеріалах справи копією згаданого договору.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як на підставу своїх вимог позивач посилається на укладення спірного договору з порушенням вимог Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, що забороняє укладати договори в валюті, відмінній від національної валюти України.
Відповідно до вимог ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст. 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України “Про Національний банк України”, статей 2, 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 1, 4, 34 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст.ст. 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Як убачається з матеріалів справи 13 грудня 2001 р. відповідачу Національним банком України видана банківська ліцензія № 67, згідно з якою йому надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, дозвіл № 67-6 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2, ч. 4 ст. 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” з додатком до нього, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з якими відповідач набув право здійснювати, зокрема, операції із залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Таким чином, укладаючи спірний договір про надання кредиту в іноземній валюті відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.
Доказів невідповідності спірного договору іншим вимогам чинного законодавства суду не надано.
За таких обставин у задоволенні позову відповідно до вимог ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України слід відмовити.
Наступна після укладення спірного договору зміна обставин в силу вимог чинного законодавства не дає підстав для визнання його недійсним, тому доводи позивача з цього приводу безпідставні.
Оскільки у позові відмовлено, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Запорізької області відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.
Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар