79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
14.09.06 Справа№ 5/2086-13/212А
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л., при секретарі Щигельській О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: ДПІ у Галицькому районі м.Львова, м.Львів
до відповідача-1: ПП “Будпостачоб»єкт», м.Львів
до відповідача-2: ТзОВ “Оілмаш», м.Київ
про визнання недійсним договору про виконання робіт від.05.03.2005р. № 00039 на суму 24 052,07 грн. та застосування наслідків визнання недійсним господарського зобов»язання, передбачених ст.208 ГК України.
За участю представників сторін:
Від позивача: Демидюк В.В. - гол.держ.податк.інсп.юр.відділу.
Від відповідача-1: не з»явився
Від відповдача-2: не з»явився
Відкрито провадження у справі за позовом ДПІ у Галицькому районі м.Львова, м.Львів до відповідача-1: ПП “Будпостачоб»єкт», м.Львів до відповідача-2: ТзОВ “Оілмаш», м.Київ про визнання недійсним договору про виконання робіт від.05.03.2005р. № 00039 на суму 24 052,07 грн. та застосування наслідків визнання недійсним господарського зобов»язання, передбачених ст.208 ГК України
З»ясовано:
в процесі проведення перевірки ПП “Будпостачоб»єкт» встановлено, що ним укладено договір про виконання робіт від 05.03.2005р. № 00039 на суму 24 052,07 грн. Згідно договору одна сторона ТзОВ “Оілмаш» зобов»язується надати послуги по пошуку клієнтів, експедиційні послуги, елеткротехнічні послуги, прибирання територій, а ПП “Будпостачоб»єкт» зобов»язується прийняти і оплатити іх відповідно до договору. Факт виконання договору підтверджується актом виконаних робіт від 31.07.2005р. та податковою накладною від 31.07.2005р. за № 217.
Згідно накладної було надано платних послуг на загальну суму 24 052,07 грн.
На ПП “Будпостачоб»єкт» ДПІ у Галицькому районі м.Львова направлено запит щодо надання інформації по взаєморозрахунках з ПП “Лемар» за липень 2005р. згідно податкової накладної № 7310000006 від 31.07.2005р. на загальну суму 24 172 грн. 93 коп. ПП “Будпостачоб»єкт» взаєморозрахунки з ПП “Лемар» підтверджено та заначено, що ПП “Будпостачоб»єкт» є посередником, постачальником наданих послуг є ТзОВ “Оілмаш» згідно податкової накладної № 217 від 31.07.2005р. на загальну суму 24 052,07 грн.
ТзОВ “Оілмаш»не звітує з травня 2005р., що підтверджується інформаційною довідкою ДПІ у Голосіївському районі м.Києва, крім того ТзОВ “Оілмаш» не знаходиться за юридичною адресою.
Позивачем вважається, що створення і реєстрація на підставну особу приватного підприємства із статусом юридичної особи, на яке законодавством покладені конкретні обов'язки у сфері оподаткування, є підставою вважати, що стороння особа вчиняла вказані дії умисно з тим, щоб не здійснювати господарську діяльність і приховувати прибутки, одержані на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва.
Тому угоди, укладені від імені цих підприємств їх засновниками, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Укладаючи угоду ТзОВ “Оілмаш» та ПП “Будпостачоб»єкт» мали на меті не сплачувати податки та незаконно відшкодувати з державного бюджету суми податку на додану вартість, що і було зроблено.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд відзначає наступне:
як поінформовано п.11 роз»яснення президії ВАС України від 12.03.99р. №02-5/111 (із змінами) “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов»язаних з визнанням угод недійсними» до угод, що підпадають під ознаки ст.49 ЦК України, що рівнозначна ст.ст.207,208 ГК України, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування підприємствами, установа ми, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), -шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
Ст.173 ГК України визначає поняття "господарського зобов'язння": господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст.174 ГК України є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Враховуючи викладене, господарське зобов'язання між відповідачами, виникнення та існування якого підтверджується вказаними документами, є таким, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених ст.207 Господарського кодексу України. Оскільки, на відповідачів покладено обов'язок згідно законодавства нараховувати та сплачувати податки, то при не вчиненні таких дій, у зв'язку із фіктивністю одного з контрагентів, посадові особи відповідачів усвідомлюють протиправну поведінку, а отже діють умисно.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року, передбачено право та підстави визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме - якщо господарське зобов'язання вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то таке зобов'язання на вимогу відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.
В даному випадку, завідомо суперечна інтересам держави та суспільства мета полягає в укладенні господарських зобов'язань не підкріплених реальними фінансово-господарськими взаємовідносинами та в ухиленні від оподаткування у встановленому законом порядку.
Згідно з п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними. Підставою виникнення господарського зобов'язання, у відповідності до ст. 174 ГК України, є господарський договір та інша угода.
Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" від 25.07.2002 року № 1056 до угод, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів - в даному випадку такий приховано ПП “Будпостачоб»єкт».
Відповідно до ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнане недійсним як таке, що вчинене з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Умисел як форма вини є в тому випадку, якщо особа усвідомлювала неправомірність своєї поведінки, передбачала її наслідки і бажала або свідомо допускала їх настання. Відповідачі свідомо оформляли дані операції і подавали відповідну податкову звітність з метою заявлення до відшкодування сум податкового кредиту, тобто мали беззаперечний умисел на вчинення неправомірних дій
Позивачем, на вимогу ухвали суду від 14.07.06р., не подано доказів надання експедиційних послуг (договори, акти прийому-передачі, платіжні доручення іт. Інше), розрахунок шкоди, рахунки-фактури),без чого спір в частині застосування наслідків визнання недійсним господарського зобов»язання, передбачених ст.208 ГК України, вирішенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.122-124,127,130,135,143,151-154,п.7 ст.155, 160,161,163,164,167 КАС України, суд, -
постановив:
1.Адміністративний позов задоволити частково.
2.Визнати недійсним договір № 00039 від 05.03.05р., укладений між ПП “Будпостачоб»єкт», м.Львів та ТзОВ “Оілмаш», м.Київ.
3.В частині позовних вимог про застосування наслідків визнання недійсним господарського зобов»язання, передбачених ст.208 ГК України - позов залишити без розгляду.
4.Строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження здійснюються згідно вимог ст.ст.186 та 254 КАСУ.
Суддя Станько Л.Л.