ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 2/2324.03.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Текстиль-
Полімер”
до Публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії”
треті особи 1) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ОСОБА_1
2) Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім
“Макротрейд”
про визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню
(напис № 8578)
Суддя Домнічева І.О.
Представники:
Від позивача не з'явився
Від відповідача Шило Н.Є.
Від третіх осіб не з'явився
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Текстиль-Полімер” до Публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії” про визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню (напис № 8578).
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.11р. порушено провадження у справі та залучено до участі у розгляді справи третіх осіб - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Макротрейд”.
В судовому засіданні 25.01.2011р. представником позивача було подано заяву про забезпечення позову. Судом в задоволенні даної заяви про забезпечення позову було відмовлено.
На підставі клопотання позивача судом продовжувався строк вирішення спору на 15 днів у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам та третім особам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Сторони та треті особи були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.
Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представники Відповідача у судових засіданнях підтримували викладені у відзиві та інших письмових запереченнях обставини, та просили в позові відмовити повністю.
Від третьої особи-1 надійшло письмове заперечення на позов, відповідно до якого позовні вимоги відхиляються в повному обсязі та висловлено клопотання розглядати справу за відсутності повноважного представника третьої особи-1.
Представники третьої особи-2 у всі судові засідання не з'являлися, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило. Про поважні причини неявки в судові засідання їх повноважних представників суд не повідомлений. Витребуваних судом пояснень та документів від третьої особи-2 не надходило.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами і третьою особою-1 письмові пояснення, заслухавши усні пояснення присутніх представників сторін, оглянувши надані оригінали документів, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд -
24.09.2010 головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Ципліцьким Дмитром Олеговичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 21906351.
Зазначена постанова винесена на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (третя особа -1) від 31.08.2010 № 8578 (тут і надалі - оскаржуваний виконавчий напис) про звернення стягнення на нерухоме майно - нежитлові будівлі літ. М-2 загальною площею 1079,70 м2, В/2-1 м2 загальною площею 74,50 м2, літ. Щ-2 загальною площею 690,90 м2, літ. Э-1 загальною площею 123,60 м2, що знаходяться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Шевченка, 24, що належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Текстиль-Полімер»(Позивач), яке є майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Макротрейд»(третя особа -2).
Вказаним виконавчим написом нотаріус запропонувала Публічному акціонерному товариству «Дочірній банк Сбербанку Росії»(Відповідач) задовольнити свої вимоги за рахунок коштів, отриманих від реалізації нежитлової будівлі у розмірі 3032100,00 грн., що становить частину загальної суми заборгованості за кредитом, а також плату за вчинення нотаріального напису в розмірі 1700,00 грн.
Позивач вважає, що зазначені вище дії Відповідача, а також нотаріуса (третьої сооби-1) суперечать нормам чинного законодавства, і є такими, що порушують права та законні інтереси Позивача.
Позивач посилається на те, що згідно норм чинного законодавства вчинення виконавчого напису нотаріуса можливе лише за наявності документів, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а також за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше одного року.
Однак вчиняючи виконавчий напис, на думку позивача, нотаріус (третя особа-1) порушила норми, закріплені в ст. 88 Закону України «Про нотаріат», абзаці 3 п. 284, п. 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки не перевірила і як результаті не врахувала наявність спору щодо вказаної заборгованості, і тому Позивач просить суд визнати цей нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню (напис № 8578).
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
08 серпня 2008 року між Третьою сообою-2 та Відповідачем було укладено кредитний договір № 109-Н/08 (тут і надалі -Кредитний договір), відповідно до якого Відповідач надав Третій особі-2 кошти в сумі 69 840 000,00 грн., а Третя особа-2 взяла на себе зобов'язання своєчасно та у повному обсязі виплачувати Відповідачу відсотки за користування кредитом, використати його за цільовим призначенням і своєчасно повернути кредит Відповідачу.
Позивач є майновим поручителем Третьої особи-2 на підставі Іпотечного договору, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 02.11.2009р. та зареєстрованого за №15991.
Оскаржуваним виконавчим написом нотаріус запропонувала Відповідачу задовольнити свої вимоги за рахунок коштів, отриманих від реалізації нежитлової будівлі (переданої в іпотеку згідно Іпотечного договору від 02.11.2009р., зареєстрованого за №15991) у розмірі 3 032 100 грн., що становить частину загальної суми заборгованості за Кредитним договором за період з 08.08.2008р. по 31.08.2010р., а також плату за вчинення нотаріального напису в розмірі 1700,00 грн.
Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат»нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (надалі - Інструкція), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із Переліком документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172, стягнення заборгованості у безспірному порядку зокрема провадиться за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
У пункті 2 ст. 284 Інструкції прямо передбачено наступне: заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Оскаржуваний виконавчий напис вчинено на іпотечному договорі - нотаріально посвідченому договорі, що передбачає право звернення стягнення на заставлене майно, що, як зазначено вище є документом, що передбачений Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.
Позивач зазначає, що між сторонами в даному випадку відсутня передбачена п. 2 ст. 284 Інструкції «безспірність заборгованості», оскільки існують судові процеси в Оболонському районному суді м. Києва та в Господарському суді Харківської області.
Разом з тим при розгляді даної справи судом встановлено, що станом на дату вчинення оскаржуваного виконавчого напису, спір відносно предмету іпотеки за Іпотечним договором, дійсності Кредитного договору або Іпотечного договору був відсутній; сторонами, і в першу чергу позивачем, не доведено суду протилежного.
Також, предметом стягнення на підставі оскаржуваного виконавчого напису є частина заборгованості за Кредитним договором, що відмінна від предметів стягнення, що заявлялись у відповідних позовних заявах поданих до Оболонського районного суду м. Києва та Господарського суду Харківської області, на які посилається позивач (належним чином засвідчені копії процесуальних документів за результатами розгляду та вирішення вищенаведених справ в Оболонському районному суді м. Києва та Господарському суду Харківської області долучені до справи).
Оскаржуваний виконавчий напис вчинявся на відповідну частину загальної заборгованості (тіла кредиту) відповідно до вартості майна, в той час, коли предметом спору у Оболонському районному суді м. Києва є частина заборгованості по сплаті прострочених процентів та нарахованої пені, а предметом спору у Господарському суді Харківської області - частина нарахованої пені, що прямо вбачається з належним чином засвідчених копій процесуальних документів за результатами розгляду та вирішення вищенаведених справ в Оболонському районному суді м. Києва та Господарському суду Харківської області.
Також, на підтвердження наявності такої заборгованості (по тілу кредиту) в розмірі 3 032 100 грн. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису нотаріусу було пред'явлено виписку по рахунку Основного боржника (Третьої сооби-2), що посвідчує факт видачі останньому кредитних коштів.
Щодо твердження Позивача про те, що йому не було відомо про наявність заборгованості за Кредитним договором, за яким вчинений оскаржуваний виконавчий напис, то дані твердження не відповідають дійсності, оскільки 30 червня 2010 року на адресу в тому числі і Позивача надіслано повідомлення-вимогу №1840/4/06-2-2 щодо повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором.
У вказаній вимозі Відповідач повідомляє Позивача про наявність простроченої заборгованості Третьої особи -2 перед банком та вимагає сплатити вказану заборгованість згідно з умовами іпотечних договорів, укладених між Відповідачем та Позивачем в забезпечення належного виконання Третьою особою-2 умов Кредитного договору.
Крім того, у вказаній вимозі було вказано, що у випадку невиконання Третьою особою-2 взятих на себе зобов'язань, Відповідач залишає за собою право на примусове звернення стягнення на заставлене майно, в тому числі і шляхом вчинення виконавчих написів нотаріуса на договорах іпотеки.
Позивач отримав вказану вимогу 12 липня 2010 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення із відповідною відміткою.
26 липня 2010р. Відповідачем отримано лист від Позивача (датований 19.07.2010 р.) у якому Позивач визнає факт отримання повідомлення-вимоги про повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором та просить не вживати заходів стягнення на заставлене майно до 25 вересня 2010 року, оскільки володіє інформацією про те, що Третя особа-2 погасить заборгованість за Кредитним договором перед Відповідачем протягом вересня 2010 року.
Отже, твердження Позивача про те, що він не був повідомлений про наявність заборгованості не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.
Щодо суми заборгованості за Кредитним договором, суд зазначає наступне.
Як зазначалось вище, оскаржуваний виконавчий напис вчинений на відповідну частину загальної суми заборгованості за Кредитом (тілом кредиту).
Наявність та безпосередня сума заборгованості Основного боржника по основному боргу (тілу кредиту) підтверджується випискою по рахунку Основного боржника -Третьої особи-2 та наданим Відповідачем розрахунком заборгованості.
Позивачем натомість не надано жодних доказів на підтвердження власних тверджень, що сума заборгованості, що стягується за оскаржуваним виконавчим написом є завищеною.
Судом не приймаються також заперечення Відповідача, що не відповідає реальній заборгованості сума нарахованих відсотків та пені за Кредитним договором, оскільки це не є предметом спору по даній справі - сума боргу, що підлягає стягненню за Оскаржуваним виконавчим написом є частина основної суми боргу (тіла кредиту), а не нараховані проценти чи пеня.
Статтею 89 «Про нотаріат»встановлено вимоги до змісту виконавчого напису. Зокрема, у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса. Аналогічні приписи містять пункти 287, 288 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 03.03.2004 за №283/8882.
Як вбачається з матеріалів справи, подані Відповідачем для вчинення оскаржуваного виконавчого напису документи повністю відповідають переліку, встановленому п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.99 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а вчинений оскаржуваний виконавчий напис відповідає ст. 89 «Про нотаріат»та п. 287, 288 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 03.03.2004 за №283/8882.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений з додержанням всіх вимог чинного законодавства, та є законним і обґрунтованим, зважаючи на що у суду відсутні підстави задовольняти позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Текстиль-Полімер” та визнавати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню (напис № 8578).
Щодо посилань Відповідача на невідповідність обраного Позивачем способу захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакцій, чинній на момент розгляду спору судами першої та апеляційної інстанції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина 2 статті 16 Кодексу).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Отже, під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Відповідно до статті 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.
Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Враховуючи викладене, судом відхиляються заперечення Відповідача щодо невідповідності обраного Позивачем способу захисту вимогам закону (аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України постанові №38/4 від 19.10.2010р.).
Відповідно ст. 49 ГПК України, на користь Позивача відносяться та йому не відшкодовуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя І.О.Домнічева
Повне рішення складено 01.04.11р.