ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 36/7528.03.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»
до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»
про визнання кредитного договору №10/60/061009 від 06.10.2009р.
недійсним
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача не з»явився
Від відповідача Сіх онова А.В. -по дов. №04/2159 від 22.11.2010р.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»про визнання Кредитного договору №10/60/061009 від 06.10.2010р. недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2011р. порушено провадження у справі № 36/74, розгляд справи призначено на 02.03.2011р.
Позивач в судове засідання повноважних представників не направив. Через відділ діловодство Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що представник позивача зайнятий в іншому судовому процесі.
Представником відповідача в судовому засіданні наданий письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечує повністю.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Такими обставинами, зокрема є: нез'явлення в засідання представників сторін.
Оскільки представник позивача в судове засідання не з'явився та враховуючи його клопотання, суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 28.03.2011р.
Через відділ діловодство Господарського суду міста Києва 18.03.2011р. від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить:
визнати недійсним договір іпотеки №10/60/061009/1 від 06.10.2009р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк», з моменту його вчинення.
визнати недійсним договір іпотеки №1-0/60/061009/6 від 01.12.2009р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк», з моменту його вчинення.
визнати недійсним договір застави №1-0/60/061009/2 від 06.10.2009р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос» та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк», з моменту його вчинення.
Розглянувши дану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог суд приходить до висновку, що дана заява не може бути прийнята судом до розгляду виходячи з наступного:
Позивач, відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, вправі до початку розгляду справи по суті має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Як вбачається із змісту п. 3.7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.
Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Зміна позивачем підстав і предмету позову відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», з подальшими змінами, може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).
Оскільки позивачем в поданій заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем фактично заявлені нові позовні вимоги, отже одночасно змінено предмет та підставу позову, суд відмовляє в прийнятті зазначеної заяви про
визнання недійсним договір іпотеки №10/60/061009/1 від 06.10.2009р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк», з моменту його вчинення.
визнання недійсним договір іпотеки №1-0/60/061009/6 від 01.12.2009р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос» та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк», з моменту його вчинення.
визнання недійсним договір застави №1-0/60/061009/2 від 06.10.2009р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк», з моменту його вчинення.
Через відділ діловодство Господарського суду міста Києва 18.03.2011р. від позивача надійшло клопотання про передачу справи до Господарського суду Рівненської області, в задоволенні якого судом відмовлено, оскільки позивачем не надано доказів того, що відділення №10відповідач в м. Рівне є окремою юридичною особою або наділене повноваженням виступати стороною в суді від імені відповідача.
Представник позивача в судове засідання 28.03.2011р. не з»явився. Заяв, клопотань від позивача на адресу суду не надходило.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір вчинений під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, оскільки кінець 2008 року та 2009 рік позначені світовою кризою, що спричинила падіння обсягів виробництва, зменшення попиту на продукцію товариства, у зв'язку з неплатоспроможністю сільськогосподарських виробників, які є основними покупцями мінеральних добрив.
Представник відповідача надав відзив на позов, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач не надав доказів порушення його суб'єктивних цивільних прав; не зазначає тяжку для позивача обставину на момент вчинення правочину; не надав доказів щодо визначення умов договору як вкрай для нього невигідних. При цьому відповідач вважає спірний договір чинним та таким, що відповідає законодавству, а тому зазначає про відсутність підстав для визнання його недійсним.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
06 жовтня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос»позивачем (Позичальник) та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк», та відповідачем (Банк) було укладено Кредитний договір № 10/60/061009 (надалі -Кредитний договір, Договір, спірний договір), предметом якого є надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредит) в сумі 1 800 000, 00 грн. та сплатою процентів в розмірі 23 % річних за користування кредитом в порядку на умовах, визначених цим договором.
Виконуючи умови Договору відповідач своєчасно - 06 жовтня 2009 р. надав позивачу кредит в повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером №3092101 від 06.10.2009 р. (копія меморіального ордеру залучена до матеріалів справи).
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Під час вирішення спору господарський суд виходить із того, що під тяжкими обставинами розуміють скрутне майнове становище особи, яке виражається у відсутності коштів, необхідних для нормального існування людини, наприклад, для придбання предметів першої необхідності (продуктів харчування, ліків тощо) або нормального функціонування та ведення господарської діяльності юридичної особи. Поняття вкрай невигідних умов правочину охоплює два моменти: об'єктивний і суб'єктивний. Перший з них відображає нееквівалентність передання майна, другий -очевидність цієї обставини для сторін правочину.
У відповідності до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законодавством порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
Виходячи із норм ст. ст. 91, 30 ЦК України цивільною дієздатністю юридичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
У відповідності до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Як свідчать матеріали справи та підтверджується Довідкою АА № 143261 Головного управління статистики у Рівненській області, позивач є юридичною особою, яка діє в організаційно -правовій формі -товариство з обмеженою відповідальністю, а отже позивач здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку, яка є підприємництвом.
Згідно із ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У відповідності до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі: самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику та ін.
Таким чином, в разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власник ризик, а тому користуючись правом самостійного залучення фінансових ресурсів, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків укладення відповідних правочинів та самостійно нести власний комерційний ризик несприятливих наслідків, що можуть настати в результаті таких правочинів. Підприємець самостійно має розрахувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших його дій, та самостійно прийняти рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності підприємця є його власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків є правочином (ст. 202 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, позивач, як самостійний господарюючий суб'єкт, здійснюючи власну підприємницьку діяльність мав самостійно прийняти рішення про доцільність укладення спірного договору в економічно ризикованих умовах, самостійно оцінити власну платоспроможність для виконання зобов'язань за цим договором та ризики настання несприятливих для нього наслідків в результаті його укладення, в тому числі і в разі погіршення економічної ситуації в країніі. Уклавши спірний договір на умовах, які в ньому зазначені, позивач фактично погодився з тим, що в існуючих на час укладення договору умовах за результатами здійсненого ним комерційного розрахунку він буде мати можливість виконувати умови цього договору, а тому настання для позивача несприятливих наслідків за договором є власним комерційним ризиком позивача. Тому факти падіння обсягів виробництва мінеральних добрив в країні а також настання світової фінансової кризи не може бути визнано тяжкою обставиною, оскільки настання таких обставин є комерційним ризиком позивача. А настання вказаних обставин після укладення договору під час його виконання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Виходячи із змісту п. 1.2 спірного договору його укладення між сторонами здійснено з метою отримання коштів для оплати поточних витрат позивача по здійсненню його статутної діяльності, тому не може вважатися угодою укладеною на вкрай невигідних умовах, оскільки невигідність умов для позивача може стосуватися, зокрема, сплати відсотків за користування кредитними коштами банку, а не отриманням кредиту.
У відповідності до п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Позивачем не надано доказів того, що на момент укладення спірного договору він перебував у скрутному фінансовому становищі, яке б виражалося у відсутності коштів для нормального ведення господарської діяльності, чи для нього існувала загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти такий правочин.
Так, у відповідності до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” неплатоспроможністю суб'єкта підприємницької діяльності є його неспроможність виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Позивачем не надано доказів його неплатоспроможності на час укладення спірного договору та відповідне рішення суду про порушення справи про його банкрутство, яке б підтверджувало існування загрози банкрутства, а також доказів того, що укладення спірного договору відбулося саме для усунення такої загрози.
Також позивачем не доведено, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Позивачем не доведено обставин, які могли б слугувати підставами визнання недійсним Кредитного договору № 01-980-307 від 30.07.2007.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відносяться на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Т. Ю. Трофименко
Повний текст рішення складено
30.03.2011р.