ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/26428.03.11
За позовом ОСОБА_1
До Товариства з обмеженою відповідальністю “Клініка сучасної медицини”
Про виділення частки майна в натурі, що є у спільній власності, та визнання
права власності на виділене майно
Суддя О.В. Гумега
Представники:
від позивача ОСОБА_2., довіреність № б/н від 31.08.2010 р.
від відповідача Бербен Т.В., довіреність № б/н від 22.09.2010 р.
17.09.2010 р. Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю “Клініка сучасної медицини” (відповідача) про виділення їй частки майна в натурі (згідно переліку, наведеного в п. 2 прохальної частини позовної заяви) та про визнання права власності за ОСОБА_1 на майно, визначене в п. 2 прохальної частини позовної заяви, права власності на решту майна, згідно Переліку майна, переданого у господарське відання, за ОСОБА_3.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як учасник ТОВ “Клініка сучасної медицини” (розмір внеску якого в статутний капітал Товариства становить 214500,00 грн., що дорівнює 50% статутного капіталу Товариства), у зв»язку з припиненням діяльності Товариства як медичного закладу та наявністю кредитних боргових зобов»язань як фізичної особи ОСОБА_3, який також є учасником ТОВ “Клініка сучасної медицини” (розмір внеску якого в статутний капітал Товариства - 214500,00 грн., що дорівнює 50% статутного капіталу Товариства), має право на захист своїх прав та інтересів шляхом виділення частки майна в натурі, що є у спільній власності, та визнання права власності на виділене майно, а на решту майна, що є у спільній власності, слід визнати право власності за ОСОБА_3.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2010 р. № 05-5-39/11273 позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 і додані до неї документи були повернуті позивачеві без розгляду на підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 р. № 05-5-39/11273 (колегія суддів: Баранець О.М. (головуючий), Рєпіна Л.О. (доповідач), Чорна Л.В.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2010 р. № 05-5-39/11273 скасовано, а матеріали справи № 23.09.2010 р. № 05-5-39/11273 повернуті до Господарського суду міста Києва для розгляду.
За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва справу № 05-5-39/11273 передано на розгляд судді Гумезі О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2010 р., на підставі ст. 86 ГПК України, позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 39/264, розгляд справи призначено на 13.12.2010 р. о 09:50 год.
09.12.2010 р. відповідач через відділ діловодства суду подав відзив, відповідно до якого вказав на відсутність підстав для задоволення позову, оскільки Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ніколи не була учасником ТОВ “Клініка сучасної медицини”, позивач не довів факту порушення його прав та інтересів, як фізичної особи -підприємця, з боку відповідача; спосіб захисту прав та інтересів, обраний позивачем, не відповідає способам захисту прав та інтересів, передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
13.12.2010 р. позивач через відділ діловодства суду подав пояснення на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.11.2010 р. по справі № 39/264. Зокрема, позивач зазначив, що його права як учасника ТОВ “Клініка сучасної медицини” (в частині одержання прибутку, одержання інформації про діяльність товариства, участі в управлінні справами товариства) порушені діями іншого учасника даного товариства - ОСОБА_3, який є директором ТОВ “Клініка сучасної медицини”, у зв»язку з чим позивач у якості способу захисту своїх порушених прав обрав примусове виконання обов»язку в натурі. Також, позивач вказав, що у прохальній частині позовної заяви наявна технічна помилка, а тому просить визнати спірне право власності за ОСОБА_1. Щодо грошової вартості майна, яке позивач просить виділити йому в натурі, та місцезнаходження цього майна, позивач вказав на неможливість визначення вартості майна на момент вирішення спору та знаходження майна ТОВ “Клініка сучасної медицини” у обох співзасновників цього товариства.
Розгляд справи призначений на 13.12.2010 р. не відбувся у зв"язку із поданням Товариством з обмеженою відповідальністю “Клініка сучасної медицини” касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 р. № 05-5-39/11273 та направлення матеріалів справи до Київського апеляційного господарського суду для передачі до Вищого господарського суду України.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 р. № 05-5-39/11273 залишено без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2011 р. розгляд справи призначено на 14.03.11 о 12:00 год.
14.03.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої на підставі ч. 4 ст. 12, ст. 22 ГПК України вніс уточнення до позовної заяви стосовно позивача, зокрема, просив вважати позивачем, замість Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, фізичну особу ОСОБА_1.
14.03.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про витребування доказів на підставі ст. 38 ГПК України.
Також, 14.03.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про залучення до матеріалів документів на виконання вимог ухвали суду від 01.03.2011 р., а саме: пояснень позивача, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (серія НОМЕР_1) стосовно ТОВ “Клініка сучасної медицини” станом на 09.03.2011 р., Статуту ТОВ “Клініка сучасної медицини”.
Представник відповідача в судовому засіданні 14.03.2011 р. подав письмові пояснення, відповідно до яких не визнає позов з огляду на його безпідставність та вважає його таким, що поданий позивачем з метою уникнення кримінальної відповідальності. Зокрема, відповідач зазначив, що майно, яке позивач просить виділити в натурі та визнати право власності позивача на виділене майно, фактично у відповідача відсутнє. Крім того, оскільки позивач не є представником ОСОБА_3, то у нього відсутні підстави та право на звернення до суду з вимогою щодо визнання права власності на решту майна, згідно Переліку майна, переданого у господарське відання, за ОСОБА_3.
В судовому засіданні 14.03.2011 р. суд задовольнив заяву позивача про уточнення позовних вимог, з урахуванням ч. 4 ст. 12, ст. 22 ГПК України позивачем по справі визначив фізичну особу ОСОБА_1 замість Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.
В судовому засіданні 14.03.2011 р. суд також задовольнив клопотання позивача про залучення до матеріалів документів на виконання вимог ухвали суду від 01.03.2011 р.
В судовому засіданні 14.03.2011 р., на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 28.03.2011 р. о 11:10 год.
Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2011 р. підтримав подане ним суду 14.03.2011 р. клопотання про витребування доказів на підставі ст. 38 ГПК України. Наведене клопотання судом відхилене, оскільки позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження неможливості самостійно надати зазначені ним докази, не вказано обставин, що перешкоджають їх наданню, тоді як згідно п. 3.3.4 Статуту ТОВ “Клініка сучасної медицини” учасники Товариства мають право одержувати інформацію стосовно діяльності Товариства, стану його майна, фінансового положення, прибутків та збитків, на вимогу учасника Товариство зобов»язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти Товариства про його діяльність, протоколи Зборів учасників. При цьому суд звертає увагу, що обов»язок доказування і подання доказів у відповідності до ст. 33 ГПК України покладається саме на сторони в судовому процесі.
Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2011 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні 28.03.2011 р. проти задоволення позовних вимог заперечував.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.03.2011 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
Відповідно до статті 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Зокрема, згідно п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, в т.ч. примусове виконання обов»язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю “Клініка сучасної медицини” (відповідача) про виділення їй частки майна в натурі (згідно переліку, наведеного в п. 2 прохальної частини позовної заяви) та про визнання права власності за ОСОБА_1 на майно, визначене в п. 2 прохальної частини позовної заяви, про визнання права власності на решту майна, згідно Переліку майна, переданого у господарське відання, за ОСОБА_3.
Відповідно до п. 1.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Клініка сучасної медицини”, затвердженого Загальними зборами учасників, протокол № 3 від 26.12.2007 р. та зареєстрованого 28.12.2007 р. державним реєстратором Печерської районної у місті Києві державної адміністрації (надалі -Статут), Товариство з обмеженою відповідальністю “Клініка сучасної медицини” (надалі -Товариство) створене на підставі чинного законодавства України шляхом об»єднання матеріальних та фінансових ресурсів учасників з метою здійснення спільної господарської діяльності.
Згідно з п. 1.2. Статуту Учасниками Товариства є громадяни України:
Братина Микола Вікторович, який проживає за адресою: м. Київ, вул. Заньковецької, 6, кв. 18, ідентифікаційний номер 3103319912,
ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2.
У п. 2.1. Статуту зазначено, що Товариство створюється з метою комерційної, виробничо-господарської, консультативної, наукової та іншої діяльності, спрямованої на надання послуг, виробництво товарів народного споживання, їх реалізації, а також здійснення зовнішньоекономічної діяльності й одержання прибутку. Предметом діяльності Товариства, зокрема, визначена діяльність у сфері охорони здоров»я (п. 2.2.1 Статуту).
Відповідно до пунктів 7.1., 7.2. Статуту для забезпечення діяльності Товариства за рахунок внесків Учасників створено Статутний капітал у розмірі 429000,00 грн. Розмір внеску кожного Учасника становить 214500,00 грн. та дорівнює 50% Статутного капіталу.
Позивач стверджує, що діяльність Товариства як медичного закладу припинена, права позивача як Учасника Товариства порушуються з боку іншого Учасника -ОСОБА_3, який усунув позивача з посади Директора та прийняв одноособове рішення про призначення себе Директором Товариства, позивач не отримує дивідендів від здійснення Товариством господарської діяльності, також, позивач вказує на наявність кредитних боргових зобов»язань ОСОБА_3 як фізичної особи (а.с. 18-19, 51-54). У зв»язку з наведеним, позивач вважає, що має право на захист своїх порушених прав та інтересів шляхом виділення йому частки майна в натурі (згідно переліку, наведеного в п. 2 прохальної частини позовної заяви), визнання права власності за ОСОБА_1 на майно, визначене в п. 2 прохальної частини позовної заяви, а на решту майна, згідно Переліку майна, переданого у господарське відання, слід визнати право власності за ОСОБА_3.
На підтвердження наявності майна, яке позивач просить виділити йому в натурі, у господарське відання відповідача, позивач посилається на «Перелік майна, переданого ТОВ “Клініка сучасної медицини” у господарське відання»(а.с. 45-50), а на підтвердження грошової вартості спірного майна позивач залучив до матеріалів справи «Оборотно-сальдову відомість (період 01.01.2006-27.04.2010) Деталізація по субрахункам. Основні засоби»(а.с. 42-44).
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про виділення частки майна в натурі (згідно переліку, наведеного в п. 2 прохальної частини позовної заяви) та про визнання права власності за ОСОБА_1 на майно, визначене в п. 2 прохальної частини позовної заяви, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Предметом доказування у даному спорі є наявність підстав для виділення в натурі частки майна, належної Учаснику Товариства - ОСОБА_1, а рівно суду слід з'ясувати, чи були порушені корпоративні права останньої внаслідок недотримання Товариством норм законодавства або вимог установчих документів.
Відповідно до п. 3.2 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»(надалі - Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14) носіями корпоративних прав у товариствах з обмеженою відповідальністю, товариствах з додатковою відповідальністю, командитних та повних товариствах є учасники цих товариств.
Стаття 116 ЦК України передбачає право учасника господарського товариства здійснити відчуження належної йому частки у статутному (складеному) капіталі товариства. Порядок відчуження частки у статутному капіталі залежить від виду господарського товариства.
У відповідності до п. 1.1. Статуту відповідач є товариством з обмеженою відповідальністю.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.
Приписами ч. 1 ст. 144 ЦК України визначено, що статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників (ч. 1 ст. 145 ЦК України).
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства (ч. 2 ст. 145 ЦК України).
Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства (ч. 3 ст. 145 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 145 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, створення та відкликання виконавчого органу товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; виключення учасника із товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.
Частиною 1 ст. 148 ЦК України визначено право учасника товариства з обмеженою відповідальністю вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Згідно ч. 2 ст. 148 ЦК України, ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
У відповідності до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Клініка сучасної медицини” вбачається, що Учасниками Товариства є громадяни України: Братина Микола Вікторович та ОСОБА_1 (п. 1.2.).
Для забезпечення діяльності Товариства за рахунок внесків Учасників створено Статутний капітал у розмірі 429000,00 грн. Розмір внеску кожного Учасника становить 214500,00 грн. та дорівнює 50% Статутного капіталу (п.п. 7.1., 7.2. Статуту).
Згідно п. 3.5. Статуту внесення вкладу може проводитись у грошовій формі, а також шляхом передачі у власність Товариства, зокрема, будівель, споруд, обладнання, сировини та інших матеріальних цінностей. Як передбачено п. 10.6. Статуту, кожному Учаснику, після повного внесення вкладу, має бути видане свідоцтво Товариства, яке не відноситься до цінних паперів.
Натомість, в матеріалах справи фактично відсутнє свідоцтво Товариства, яке у відповідності до п. 10.6. Статуту повинно було бути видане ОСОБА_1 на підтвердження її внеску у Статутний капітал Товариства. В той же час, відповідач не заперечує факт внеску у розмірі 214500,00 грн. ОСОБА_1 у Статутний капітал Товариства.
Товариство є власником майна, наданого Учасниками, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності, отриманих доходів, а також іншого майна, придбаного ним з інших підстав, передбачених чинним законодавством (п. 10.1. Статуту).
Пунктом 10.7. Статуту визначено, що Учасники Товариства не мають відокремлених прав на окремі об»єкти та майно Товариства, у тому числі на об»єкти та майно, внесені Учасниками як вклад до Статутного капіталу.
У відповідності до п. 12.1. Статуту органами управління та контролю за Товариством є: Загальні збори Учасників; Директор; Ревізійна комісія.
Загальні збори Учасників є вищим органом управління Товариством, вони складаються з Учасників або призначених ними представників (п. 13.1. Статуту), перелік питань, які належать до їх компетенції наведений у п. 13.6. Статуту, в т.ч. виключення Учасника з Товариства (п.п. 13.16.5.), обрання та дострокове відкликання Директора та Ревізійної комісії, затвердження їх звітів та висновків, винесення питань про притягнення до відповідальності матеріально відповідальних осіб Товариства та посадових органів управління Товариства (п.п. 13.16.7.); рішення з питань про рух часток Учасників (п.п. 13.16.11.), рішення про відчуження майна Товариства, передачу майна під заставу, залучення Товариством кредитів (п.п. 13.16.17.)
Директор, при його відсутності заступник директора -виконавчий орган Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю згідно компетенції, та діє у відповідності з чинним законодавством (п. 14.1. Статуту).
Контроль за фінансовою та господарською діяльністю Директора здійснює Ревізійна комісія в складі трьох членів, яка відповідає за свою діяльність перед Зборами і представляє йому звіти про проведення ревізії, якщо за рішенням Загальних зборів Учасників функції контролю не передані аудиторській організації (п. 15.1. Статуту).
Пункт 3.3. Статуту містить перелік прав Учасників Товариства, серед яких, зокрема, право вийти в установленому порядку з Товариства (підпункт 3.3.7. пункту 3.3.).
Пункт 4.1. Статуту передбачає можливість виключення із Товариства Учасника, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов»язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей Товариства.
Як визначено п. 5.6. Статуту, будь-хто з Учасників має право в односторонньому порядку відмовитись від участі в цьому Товаристві, але не раніше двох тижнів (чотирнадцяти днів) з дати повідомлення всіх Учасників про свої наміри. При цьому порядок направлення повідомлень, що направляються у відповідності до даного Статуту, встановлений у п.п. 21.1., 21.2., 21.3. Статуту.
Відповідно до п. 5.7. Статуту у випадку виходу Учасника зі складу Учасників Товариства, або виключення його зі складу Учасників, такий Учасник має право на повернення свого вкладу з Статутного капіталу в порядку та на умовах, визначених Зборами Учасників Товариства. На вимогу Учасника та за згодою Зборів Учасників, внесок такого учасника повністю або частково може бути повернений в натуральній формі. Вибуття із Товариства не звільняє Учасника від раніше прийнятих по відношенню до Товариства зобов»язань та не припиняє зобов»язань, що виникли раніше перед таким Учасником (п. 5.8. Статуту).
Згідно абз. 4 п. 3.4. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення - з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.
Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі та частину прибутку, одержаного товариством у відповідному році до виходу учасника. При цьому вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.
Також слід враховувати, що відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки, а у частині першій статті 66 та у статті 139 ГК України визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.
Отже, системний аналіз наведених правових норм та положень Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Клініка сучасної медицини” свідчить, що підставами для повернення Учаснику його вкладу з Статутного капіталу Товариства є вихід Учасника зі складу Учасників Товариства або виключення його зі складу Учасників Товариства. При цьому, питання про виключення Учасника з Товариства відноситься до виключної компетенції Загальних зборів Учасників (п. 13.16.5., п. 13.17. Статуту). Внесок такого Учасника повністю або частково може бути повернений в натуральній формі за умови вимоги про це Учасника та за згодою Загальних зборів Учасників.
З матеріалів справи не вбачається, а позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про відмову ОСОБА_1 в односторонньому порядку від участі в Товаристві та повідомлення всіх учасників Товариства про свої наміри, а також відсутні докази, які б свідчили про вихід ОСОБА_1 зі складу Учасників Товариства або про її виключення зі складу Учасників Товариства. Так, відповідні повідомлення про відмову від участі в Товаристві в порядку п.п. 21.1. -21.3. Статуту, протокол Загальних зборів Учасників на підтвердження прийнятого Загальними зборами Учасників рішення про вихід (виключення) ОСОБА_1 зі складу Учасників Товариства, а також про надання Загальними зборами Учасників згоди на повернення внеску даного Учасника повністю (або частково) в натуральній формі, позивачем не названі та до матеріалів справи не залучені.
Суд також приймає до уваги, що у відповідності до п. 17.1. Статуту сторони домовились, що всі розбіжності та спори між Учасниками, будуть вирішуватись шляхом переговорів та взаємних консультацій. Жодний з учасників не розпочинає судовий процес, якщо невирішене питання не було спочатку подано для мирного вирішення шляхом консультацій між Учасниками. Якщо така розбіжність або претензія не вирішується шляхом консультацій протягом 30 (тридцяти) днів після письмового прохання одного із Учасників стосовно мирного вирішення, тоді будь-який з Учасників може розпочати судовий процес стосовно такого питання.
Фактично матеріали справи не містять доказів мирного вирішення претензій стосовно розбіжностей та спорів між Учасниками шляхом консультацій між ними, в т.ч. і щодо порушення, на думку ОСОБА_1, її корпоративних прав з боку іншого Учасника Товариства -ОСОБА_3 (усунення позивача з посади Директора, прийняття одноособового рішення про призначення себе Директором Товариства, не отримання позивачем дивідендів від здійснення Товариством господарської діяльності, наявність кредитних боргових зобов»язань ОСОБА_3 як фізичної особи тощо). Адже, згідно п. 3.1. Статуту Учасники Товариства рівні в своїх правах та мають право, зокрема, брати участь в управлінні Товариством (п.п. 3.3.1. Статуту), брати участь у розподілу прибутку Товариства в обсязі та формах, передбачених Статутом (п.п. 3.3.2. Статуту), одержувати інформацію стосовно діяльності Товариства (п.п. 3.3.4. Статуту), вимагати проведення ревізії фінансово -господарської діяльності Товариства (п. 15.4. Статуту), вимагати проведення аудиторської перевірки річної фінансової діяльності Товариства із залученням професійного аудитора, не пов»язаного майновими інтересами з Товариством чи з його Учасниками (п. 15.8. Статуту) тощо. Згідно п. 3.4. Статуту на Учасників Товариства покладені зобов»язання, в т.ч. додержуватись установчих документів Товариства і виконувати рішення Зборів Учасників та інших органів управління Товариством (п. 3.4.2. Статуту), утримуватись від дій, які можуть заподіяти шкоду господарській діяльності або діловій репутації товариства та інших Учасників (п. 3.4.4. Статуту) тощо. Порядок реалізації прав та виконання зобов»язань Учасником Товариства безпосередньо визначений Статутом Товариства. Натомість, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження виконання ним дій, передбачених Статутом (зокрема, направлення запитів про одержання відповідної інформації, звернення з вимогою про проведення ревізії фінансово -господарської діяльності Товариства, з вимогою про проведення аудиторської перевірки річної фінансової діяльності Товариства, з вимогою про скликання позачергових зборів Учасників Товариства, протоколи Загальних зборів Учасників за результатами розгляду питань, визначених п. 13.16. Статуту, тощо), які б мали наслідком підтвердження факту порушення корпоративних прав позивача з боку іншого Учасника Товариства - ОСОБА_3.
З огляду на наведене, підстави для здійснення відчуження належної Учаснику Товариства - ОСОБА_1 частки у Статутному капіталі Товариства відсутні, а рівно матеріали справи не містять доказів того, що корпоративні права останньої були порушені внаслідок недотримання Товариством норм законодавства або вимог установчих документів.
При цьому судом встановлено, що матеріали справи взагалі не містять доказів на підтвердження належності на праві власності відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю “Клініка сучасної медицини” майна згідно переліку, наведеного в п. 2 прохальної частини позовної заяви, а також доказів на підтвердження перебування цього майна на момент розгляду спору саме у розпорядженні відповідача.
За наведених обставин, суд прийшов до висновку про відсутність у позивача належних та достатніх обґрунтувань вимог до відповідача про виділення частки майна в натурі (згідно переліку, наведеного в п. 2 прохальної частини позовної заяви) та про визнання права власності за ОСОБА_1 на майно, визначене в п. 2 прохальної частини позовної заяви, а тому, в задоволенні позову в цій частині належить відмовити повністю.
Крім того, суд прийшов до висновку, що провадження у справі в частині позовних вимог про визнання «права власності на решту майна, згідно Переліку майна, переданого у господарське відання, за ОСОБА_3»підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України з огляду на наступне:
Статтею 1 ГПК передбачено право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, також право державних та інших органів, громадян, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, на звернення до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 54 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином -суб»єктом підприємницької діяльності або його представником.
Згідно ч. 5 ст. 28 ГПК України визначено, що громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.
Фактично з позовом, який містить в т.ч. вимогу про визнання «права власності на решту майна, згідно Переліку майна, переданого у господарське відання, за ОСОБА_3», до суду звернулась ОСОБА_1, яка не є представником ОСОБА_3 та не має відповідних повноважень, які б підтверджувались нотаріально посвідченою довіреністю, виданою останнім. А отже, у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для звернення до суду з вищенаведеною вимогою, яка стосується прав іншої фізичної особи - ОСОБА_3, а предмет спору стосовно вимоги ОСОБА_1 про визнання «права власності на решту майна, згідно Переліку майна, переданого у господарське відання, за ОСОБА_3»відсутній.
Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.
На підставі ст. 49 ГПК України, при відмові в позові витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивачів за первісним та зустрічним позовами, витрати на проведення судової експертизи покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва
Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання «права власності на решту майна, згідно Переліку майна, переданого у господарське відання, за ОСОБА_3»у зв'язку з відсутністю предмету спору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Гумега О. В.
Дата підписання
повного рішення: 30.03.2011 р.