ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 32/302-6/59210.03.11
За позовом 1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
До Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс»
Про визнання договорів поруки № 51МКК-Р1 та № 51МКК-Р2 від 01.06.2009 р. недійсними
Суддя Ковтун С.А..
Представники сторін:
від позивача-1 ОСОБА_1; ОСОБА_3 (за дов.)
від позивача-2 ОСОБА_1
від відповідача Сироватська О.М. (за дов.)
від третьої особи не з'явились
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 та фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк», перейменованого у публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»та нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договорів поруки № 51МКК-Р1 та № 51МКК-Р2 від 01.06.2009 р. недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні договори були укладені під впливом обману з боку відповідача, який навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, пов'язаних з транспортними засобами (арешт, розшук).
За твердженням позивачів, метою укладення оспорюваних договорів поруки з відповідачем, за якими позивачі поручились відповідати за борговими зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс»перед відповідачем, була подальша заміна заставодавця та боржника за договорами застави та кредитними договорами з товариства з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс»на позивачів, яка, за переконаннями відповідача, мала відбутись після надання відповідної згоди правлінням ВАТ «ВТБ Банк». Однак, заміна заставодавця стала неможлива у зв'язку з арештом транспортних засобів (далі -ТЗ), які є предметом застави. Про існування арешту на час укладення договорів поруки було відомо відповідачу, однак останній приховав від позивача даний факт. Позивачі посилаються на те, що у випадку обізнаності про наявність арешту на ТЗ договори поруки ними не були б укладенні.
Факт, який за твердженням позивачів, свідчить про обізнаність відповідача станом на час укладення спірних договорів про арешт майна, є звернення відповідача 29.05.2009 р. до міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції з заявою про зняття арешту з транспортних засобів.
Ухвалою суду від 02.06.2010 р. порушено провадження у справі № 32/302.
Відповідач у наданому суду відзиві проти позову заперечив, зазначивши що позивачі без згоди банку отримали довіреності на управління та розпорядження транспортними засобами, що є предметом застави, та добровільно виступили поручителями боржника. Транспортні засоби були арештовані за борги позичальника перед третіми особами, про які банку не було відомо, а тому підстави вважати, що позивачів було введено в оману, відсутні.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.06.2010 р. провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Висновок суду ґрунтувався на тому, що договори укладені позивачами як фізичними особами.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 р. вказану ухвалу скасовано в частині припинення провадження щодо позовних вимог до відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк»та передано справу в цій частині на розгляд до господарського суду міста Києва. В частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 ухвалу залишено без змін.
Скасовуючи ухвалу господарського суду апеляційний суд зазначив, що позивачі є фізичними особами-підприємцями, спір має господарський характер і оскаржуваними договором порушено право позивачів як підприємців.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2010 р. постанову апеляційної інстанції від 07.09.2010 р. залишено без змін.
Ухвалою суду від 17.12.2010 р. присвоєно справі № 32/302-6/592, розгляд останньої призначено на 20.01.2011 р..
Ухвалою суду від 20.01.2011 р. залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс».
Представник товариства з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс»(директор) в судовому засіданні 10.02.2011 р. пояснив, що не вів жодних перемовин з позивачами щодо надання ними поруки, укладення оскаржуваних договорів з ними мало місце з ініціативи відповідача, саме за проханням якого товариство з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс»29.05.2009 р. видало довіреності на користь позивачів на управління та розпорядження транспортними засобами. Вказані дії відповідачем були здійснені у зв'язку з неможливістю товариством з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс»погасити отриманий кредит, у зв'язку з чим банк за заявою позичальника розпочав роботу з пошуку покупця заставлених ТЗ.
Під час розгляду справи суд витребував від міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції докази, необхідних для вирішення спору по суті.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
05.03.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «ШАГ Мегатранс»(позичальником) та відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк»(банком) було укладено кредитний договір № 51 МКК (далі -кредитний договір).
Відповідно до умов кредитного договору позичальник отримав кредит в сумі 470000,00 грн. зі строком користування по 05.03.2012 р., плата за користування кредитом становить 17 % річних.
З метою забезпечення основного зобов'язання, згідно з договором застави № 51 МКК, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_4 05.03.2008 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 395, позичальник передав в заставу банку транспортні засоби: сідловий тягач-Е, марки Renault, моделі Magnum, 2001 р.в., червоного кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1, реєстраційний №НОМЕР_2; сідловий тягач-Е, марки Renault, моделі Рremium 420 DСІ, 2002 р.в., білого кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3, реєстраційний №НОМЕР_4; н/причіп бортовий-Е, марки Koegel. моделі SNCO 24, 1997 р.в., синього кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5, реєстраційний №НОМЕР_6; н/причіп бортовий-Е, марки Мeusburger, моделі МРS 3, 1997 р.в., зеленого кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_7, реєстраційний № НОМЕР_8 (далі -майно).
Оскільки позичальником належним чином не виконувалися умови кредитного договору, банк за заявою позичальника розпочав добровільну реалізацію заставного майна, для чого розмістив інформацію щодо переліку майна, яке підлягає реалізації. Вказані обставини підтверджуються поясненнями директора ТОВ ««ШАГ Мегатранс», озвученими в судовому засіданні 10.02.2011 р.. ТОВ «ШАГ Мегатранс»не є пов'язаною особою з позивачами, а навпаки, факт наявності договорів поруки є обставиною, яка може бути підставою для покладення на поручителів, а не на боржника, відповідальності за кредитним договором перед банком. Отже, ТОВ «ШАГ Мегатранс»не є зацікавленою особою щодо позивачів, а тому пояснення її керівника суд вважає достовірними, які, в силу ст. 32 ГПК України, є доказами у справі.
За твердженням позивачів, ознайомившись із відомостями, розміщеними на сайті відповідача, вони звернулися до банку з пропозицією придбати майно, що реалізується, та прибули у квітні 2009 р. у м. Ужгород.
Для подальшого придбання майна банком було запропоновано позивачам погасити заборгованість за кредитним договором та виступити заставодавцем майна.
Оскільки кредитний договір було укладено від імені відповідача його Ужгородською філією, для заміни застоводавця за договором застави № 51 МКК потрібна була згода кредитного комітету відповідача. Дану обставину відповідач не заперечує та визнає, про що міститься посилання у його листі від 13.10.2009 р. № 1524/1600-08-2.
Як стверджують позивачі, у зв'язку з цим відповідач запропонував до отримання згоди кредитного комітету підписати договори поруки, надавши позивачам довіреності на керування та розпорядження транспортними засобами, а в подальшому, після отримання відповідного дозволу, здійснити заміну застоводаця за договором застави № 51 МКК.
29.05.2009 р. приватним нотаріусом Ужгородського міського округу ОСОБА_5 було посвідчено довіреності № 768 та № 769, якими ТОВ «ШАГ Мегатранс»було надано позивачам права на управління та розпорядження транспортними засобами (майном).
Наведені позивачами обставини про те, що саме відповідач виступив ініціатором надання довіреностей та займався організацією здійснення вказаних дій узгоджуються з поясненнями керівника ТОВ «ШАГ Мегатранс», та підтверджуються ним. Як зазначено судом вище, ТОВ «ШАГ Мегатранс»жодним чином не є зацікавленою особою щодо позивачів, а тому, оцінюючи у сукупності дані факти, суд вважає їх достовірними.
01.06.2009 р. між банком та ОСОБА_2 (поручителем) було укладено договір поруки № 51МКК-Р1. Також 01.06.2009 р. між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 51МКК-Р2 (далі -договори поруки).
Відповідно до п. 1.2 договорів поруки поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед банком відповідати по боргових зобов'язаннях боржника, які виникають з умов кредитного договору, а саме: повернути кредит в розмірі 470000,00 грн., сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.
Згідно з п. 2.1 договорів поруки у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі боргових зобов'язань боржника по кредитному договору включаючи повернення суми кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісійної винагороди, неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків, пов'язаних з неналежним виконанням зобов'язань боржником.
В силу п. 2.3 Договору поручитель, після повного виконання взятих зобов'язань по цьому договору та повного погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до ст. 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав банку по кредитному договору та договорах, що забезпечують його виконання.
21.07.2009 р. банком було прийнято рішення про заміну заставодавця шляхом перереєстрації транспортних засобів, які перебувають в заставі банку, на позивачів.
У червні -серпні 2009 р. поручителі оплачували на користь банку по 20000 грн., а разом 60000 грн..
Станом на квітень 2009 року позивачі мали статус фізичних осіб-підприємців.
Оцінюючи характер правовідносин, які виникли між позивачами та відповідачем, мету, що ними переслідувалась -набуття у власність транспортних засобів, а також специфіку даних транспортних засобів -вантажні автомобілі та причепи до них, суд погоджується з доводами позивачів про господарський характер відносин, оскільки використання цих транспортних засобів пов'язано саме з підприємницькою діяльністю, а не з задоволенням особистих побутових інтересів.
За таких обставин, даний спір підлягає вирішенню господарським судом, оскільки позивачами за ним є фізичні особи-підприємці, а відповідачем - юридична особа (ст. 1 ГПК України).
При цьому, суд не пов'язаний висновками Києво-Святошинського районного суду від 09.12.2010 р., залишеного без змін апеляційним судом Київської області, про відомчу підсудність справи за позовом ПАТ «ВТБ Банк»до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з них коштів як з поручителів за вищевказаними договорами поруки. Відповідно до вказаних рішень, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали суду пояснення щодо укладення договорів з метою здійснення підприємницької діяльності, однак дана обставина не була предметом оцінки судом.
06.08.2009 р. банк повідомив поручителів про можливість переоформити на них право власності на майно.
Поручителі провели техогляд та комплексне дослідження майна, однак коли вони звернулися до Ужгородського МРВ УДАЇ УМВС України в Закарпатській області з метою зняття майна з обліку їм було відмовлено, оскільки воно перебуває під арештом.
На час розгляду справи спірне майно не звільнено від обтяження (арешту).
Арешти було накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.12.2008 р., винесеною державним виконавцем міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції на виконання ухвали господарського суду Закарпатської області № 9/122 від 25.11.2008 р., та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.03.2009 р., винесеною заступником начальника міського відділу ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції у зв'язку з виконанням наказу господарського суду Закарпатської області № 9/122 від 25.11.2008 р..
Станом на 01.06.2009 р. банку було відомо, що на майно боржника накладено арешт, що підтверджується наданим в матеріали справи листом банку на ім'я начальника МВ ДВС Ужгородського міжрайонного управління юстиції від 29.05.2009 р. № 961/1600-04-2 з проханням зняти арешт з майна.
Під час укладення договорів поруки банком, що ним не заперечується, не було повідомлено позивачів про те, що на заставне майно накладено арешт та заборону його відчуження.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
В силу ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Виходячи з того, що фактично укладення договорів поруки було здійснено у зв'язку з прийняттям відповідачем на себе зобов'язання забезпечити заміну заставодавця за договором застави та перехід прав на транспортні засоби на позивачів, що стало неможливим внаслідок арешту транспортних засобів, чинного на час укладення договорів поруки, дана обставина була відома відповідачу і замовчана, внаслідок чого позивачі помилялись щодо можливості виконання вказаного обов'язку відповідачем та набуття ними прав, у тому числі і права, передбаченого п. 2.3 договорів поруки, заміни заставодавця, суд вважає позовні вимоги обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.
Позивачем доведено, що договори поруки укладені позивачами внаслідок введення їх в оману, що є підставою для визнання правочину недійсним з моменту вчинення.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, оскільки порушення права сталося з його вини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним з моменту укладення договір поруки №51 МКК-Р1 від 01.06.2009 р., укладений між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк»(01004, м. Київ, б-р Т.Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, код 14359319) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_9).
Визнати недійсним з моменту укладення договір поруки №51 МКК-Р2 від 01.06.2009 р., укладений між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк»(01004, м. Київ, б-р Т.Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, код 14359319) та ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_10).
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк»(01004, м. Київ, б-р Т.Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, код 14359319) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_10) 85 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Суддя С. А. Ковтун
Рішення підписано 30.03.2011 р.