ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 34/4723.03.11
За позовомДержавного підприємства «Київський ремонтно-механічний завод»
доЗакритого акціонерного товариства «Укрбронекомплект»
провизнання недійсним договору оренди №1-09 від 05.01.2009
за участюВійськової прокуратури Дарницького гарнізону
СуддяСташків Р.Б.
Представники:
від позивача -Горобчишин І.О. (довіреність №232 від 21.02.2011);
Клименко А.Р. (довіреність №208 від 16.02.2011);
Попічко Р.Р. (довіреність №151 від 02.02.2011);
Діцуленко С.Г. (виконуючий обов'язки директора згідно з наказом №40 від 26.02.2011);
від відповідача -Очеретюк О.О. (довіреність від 01.01.2011);
від прокуратури -Корнійчук А.Г. (довіреність від 11.01.2011).
У лютому 2011 року Державне підприємство «Київський ремонтно-механічний завод»(далі -позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Укрбронекомплект»(далі -відповідач) про визнання недійсним договору оренди №1-09 від 05.01.2009, укладеного між сторонами, (далі -Договір оренди) недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Позовні вимоги мотивовані тим, що в момент укладення Договору оренди сторонами не було додержано вимоги встановлені частиною 1 статті 203 ЦК України, оскільки при укладенні Договору оренди сторонами не було дотримано норм статей 9, 10 та 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі -Закон) щодо порядку укладення договорів оренди. Всупереч ст. 10 Закону Договір оренди не містить всіх істотних умов договору оренди, а саме: вартості майна з урахуванням її індексації, порядку здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, умов страхування орендарем взятого ним в оренду майна. В статті 11 Закону передбачено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за Методикою, затвердженою постановою Кабінетом Міністрів України від 10 серпня 1995 року № 629 «Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди». Дія вказаної Методика, згідно з п. 1, поширюється також на устаткування, що виділяються у самостійний об'єкт оренди згідно з законодавством. Однак, відповідачем, як орендодавцем не було проведено дій щодо здійснення оцінки орендного ману у відповідності до вимог законодавства. Крім того, узгоджена сторонами сума орендної плати за Договором оренди не відповідає вимогам передбаченим у постанові Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 «Про Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна».
Відповідач позов не визнав, свої заперечення проти нього мотивував тим, що Договір оренди був укладений із дотриманням приписів чинного законодавства.
За клопотаннями сторін розгляд справи неодноразово відкладався.
21.02.2011 до участі у справі було залучено військову прокуратуру Дарницького гарнізону (далі -Прокуратура).
21.02.2011 Прокуратурою було подано заяву про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерство оборони України, оскільки воно є суб'єктом управління майном (грошовими коштами), що перебуває у господарському віданні позивача та відчужується за спірним Договором оренди.
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.
В той же час, оскільки судом не розглядається спору щодо відчуження майна позивача, то суд не вбачає за необхідне підстав для залученням до участі у справі Міністерства оборони України
23.03.2011 позивачем було подано клопотання про витребування додаткових доказів по справі, а саме: докази права власності або інші майнові права на об'єкт оренди. В задоволенні зазначено клопотання судом було відмовлено, оскільки витребувані докази не є доказами недійсності Договору оренди за вказаними позивачем підставами.
Крім того, позивачем було подано клопотання про призначення судової експертизи, згідно з яким він просив поставити на розгляд судового експерта питання яка була дійсна (реальна) вартість обладнання, зазначеного в Специфікації до Договору оренди, з врахуванням його зносу станом на 05.01.2009. Оскільки підставо визнання Договору оренди недійсним є не проведення оцінки об'єкта оренди, а не правильність зазначеної у договорі вартості об'єкта, то суд відмовив у задоволення клопотання про проведення експертизи.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали поданих документів та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
05 січня 2009 року між відповідачем (Орендодавець) та позивачем (орендар) укладений договір оренди № 1-09 (далі -Договір оренди), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар бере в тимчасове платне користування технологічну лінію для виробництва (траків) методом лиття із сталі Гатфілда та розроблену технологію -документ, що встановлює технологічний процес виготовлення виробів методом лиття із сталі Гатфілда, який дозволяє виробляти траки, якість яких відповідає всім технічним вимогам.
Відповідно до п. 4.1 Договору оренди, цей договір набирає чинність з моменту його підписання сторонами та діє до 05.01.2024.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України (далі -ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Орендар є державним підприємством, таким чином, відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі -Закон), правовідносини між сторонами щодо Договору оренди регулюються зазначеним Законом.
Відповідно до ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Позивач посилаючись на вказану норми вважає, що Договір оренди підлягає визнанню недійсним на підставі частин 1 статей 203 та 215 ЦК України, оскільки у Договорі оренди не містяться положення щодо вартості майна з урахуванням її індексації, порядку здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, умов страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Проте, відсутність у Договорі оренди вказаних положень не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.
Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положення (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.
Умови про страхування орендарем взятого ним в оренду майна передбачені Законом. Так, відповідно до ст. 24 Закону орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.
Пунктом 2.9 Договору оренди передбачено, що Орендодавець має право контролювати стан устаткування. Частиною 2 ст. 32 Закону встановлено, що контроль за використанням іншого окремого індивідуально визначеного майна, переданого в оренду, здійснюють органи, уповноважені управляти підприємством, яке є орендодавцем цього майна.
Оскільки законодавством не визначено об'єму деталізації порядку здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, то погодженням сторонами мінімального порядки здійснення контролю не суперечить вимоги ст. 10 Закону. Крім того, судом враховано, що протягом дії Договору оренди (з 05.01.2009) у сторін не виникало спорів щодо порядку здійснення контролю.
Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. Тому визнавати Договір оренди недійсним на тих підставах, що він не містить певних умов, зокрема, умов про страхування орендодавцем взятого ним в оренду майна, або порядку здійснення орендарем контролю за станом об'єкта оренди, не можна.
Відповідно до ст. 11 Закону оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.
Позивач посилається, що проведення оцінки вартості майна переданого в оренду згідно з Договором оренди повинно було здійснюватись відповідно до норм Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 №629 (далі -Методика №629 від 10.08.1995).
Статтею 1 Методики №629 від 10.08.1995 визначено, що відповідно до цієї Методики здійснюється оцінка майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, яке належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, що передається в оренду.
Судом встановлено, що Орендар не є підприємством на яке поширюється дія Методики №629 від 10.08.1995, а отже посилання позивача на обов'язковість застосування вказаної методики та відповідно порушення норм ст. 11 Закону є хибним.
Позивач також посилається на норму ч. 2 ст. 284 ГК України, як на підставу проведення оцінки вартості орендованого майна. Так, відповідно до вказаної норми оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
В той же час, ч. 2 ст. 284 ГК України не перешкоджає здійснення оцінки об'єкта оренди орендарем або сторонами договору оренди.
Згідно з п. 1.3 Договору оренди та Специфікації сторонами погоджено, що ринкова загальна вартість орендуного майна становить 23 280 661,98 грн., з розрахунку ринкової вартості об'єкта.
Виходячи з аналізу норм права та теорії права вбачається, що індексація - це засіб захисту від інфляції, прив'язка сум контрактів, кредитів, зарплат, пенсій вкладів, вартості майна тощо до споживчих цін. Індекси інфляції розраховуються Міністерством статистики України починаючи з 1991 року щомісячно та опубліковуються в пресі.
Таким чином, визначивши вартості об'єкта оренди з розрахунку ринкової вартості (споживчих цін) об'єкта є по суті визначення вартості майна з урахуванням її індексації.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на п. 8.3.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки дана норма не регулює спірні правовідносини.
Пунктом 3.1 Договору оренди сторони погодили, що сума орендної плати за користування устаткуванням складає 217 000 грн. за один місяць, що є еквівалентом 28 181,82 доларів США. У випадку зміни офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним Банком України, сума орендної плати за користування устаткуванням, підлягає відповідній зміні. У зв'язку з індексацією устаткування, сума орендної плати підлягає перегляду.
Таким чином, посилання позивача на погодження орендної плати без урахування індексації не може бути підставо для визнання Договору оренди таким, що суперечить нормам законодавства, оскільки індекси інфляції (а відповідно індексація) не поширюються на вартість визначену в іноземній валюті.
Крім того, 14.03.2011 сторонами підписано додаткову угоду до Договору оренди, згідно з якою змінено суму орендної плати.
Позивач також вважає, що Договір оренди підлягає визнанню недійсним на підставі частин 1 статей 203 та 215 ЦК України, оскільки у при укладенні Договорі оренди сторонами не було дотримано порядку укладення договору оренди.
Проте, оскільки ст. 9 Закону регулює порядок укладення договорів оренди щодо державного та комунального майна, орендодавцем якого є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, а об'єктом оренди за спірним Договором оренди є об'єктом права приватної власності та державне підприємство виступає у даних правовідносинах як орендар, то норми ст. 9 Закону не застосовуються.
Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.
Судом враховано, що відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони були вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Позивач мав можливість відмовитися від підписання Договору оренди, зважаючи на те, що у ньому на думку позивача відсутні положення щодо страхування об'єкта оренди, розгорнутого порядку здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, окремо визначеної індексації вартості об'єкта оренди та суми орендної плати. До того ж, позивачем виконувався Договір оренди.
Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Позивачем всупереч вказаної норми не доведено суду підстав для визнання недійсним Договору оренди.
Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним Договору оренди не підлягає задоволенню, оскільки немає підстав передбачених ЦК України, при наявності яких цей правочин може бути визнаний недійсним.
Судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
СуддяСташків Р.Б.
Повний текст рішення підписано 28.03.2011.