ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 57/5422.03.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ Груп-Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"
про визнання недійсним договору
Суддя Гулевець О.В.
Представники сторін:
Від позивача: Куріцина Г.А. (Дов.)
Від відповідача: Лекарь А.С. (Дов.)
У судовому засіданні 22.03.2011р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АРМ Груп-Україна" звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" про визнання недійсним договору фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 від 06.09.2007р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 від 06.09.2007р. містить ознаки договору приєднання та договору кредиту. Крім того, положення п.п. 5.2., 5.6., 6.1.6. договору (оренди) фінансового лізингу № L1062-09/07 від 06.09.2007р., що укладений між позивачем та відповідачем, та п.п. 6.1-6.2., 8.4.8. 10.2.1., 10.2.2. додатку № 4 до нього, не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є підстави для визнання договору фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 від 06.09.2007р. недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2011р. порушено провадження у справі № 57/54 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.03.2011р.
В зв'язку з відрядженням судді Гулевець О.В. розгляд справи № 57/54, призначений на 15.03.2011р., ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2011р. перенесено на 22.03.2011р.
16.03.2011р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" надійшов відзив на позовну заяву.
22.03.2011р. в судовому засіданні представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМ Груп-Україна" підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представників сторін, суд
06 вересня 2007 року між Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "АРМ Груп-Україна" та Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" був укладений договір фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1., 1.2. Договору Лізингодавець (Відповідач) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації (Додаток № 2 до Договору) (далі - Предмет лізингу), а Лізингоодержувач (Позивач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. Строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (додаток № 1 до цього договору), та не може бути менше одного року.
Загальна вартість Предмету лізингу зазначена у п. 3.1. Договору та Специфікації (невід'ємний додаток № 2 до Договору згідно п. 9.3.) і складає 226200,00 гривень (в тому числі ПДВ 20%).
Пунктами 4.1., 4.2., 4.3., 4.4. Договору передбачено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та комісію лізингодавця. Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в Графіку. Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі 20% від вартості предмета лізингу. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду.
Цей Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати Лізингоодержувачем авансового лізингового платежу і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим Договором. (п. 8.1. Договору).
Між сторонами укладено додаток № 1 до договору, яким було погоджено графік платежів від 06.09.2007р.
Додатком № 2 до Договору (специфікація) сторонами погоджено найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість предмета лізингу.
На виконання умов Договору Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв у користування визначений Договором Предмет лізингу, що не заперечується сторонами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що договір фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 від 06.09.2007р. містить ознаки договору приєднання та договору кредиту. Крім того, на думку позивача, положення п.п. 5.2., 5.6., 6.1.6. договору (оренди) фінансового лізингу № L1062-09/07 від 06.09.2007р., що укладений між позивачем та відповідачем, та п.п. 6.1-6.2., 8.4.8. 10.2.1., 10.2.2. додатку № 4 до нього, не відповідають вимогам чинного законодавства.
За таких обставин Позивач вважає, що оспорюваний правочин відповідно до ст. 207 ГК України має бути визнаний недійсним.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
В обґрунтування своїх вимог, викладених у позовні заяві, Позивач посилався на те, що договір фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 від 06.09.2007р. укладений з визначенням його змісту на основі стандартної форми, а саме загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що були підписані сторонами разом з договором лізингу. Позивач не мав можливості запропонувати інші умови договору або внести зміни до загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу. На підставі наведеного Позивач вважає, що договір фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 від 06.09.2007р. містить ознаки договору приєднання.
Проте, дане твердження Позивача не відповідає дійсності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд зауважує, що умови договору фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 від 06.09.2007р. не встановлені у формулярах та інших стандартних формах. Позивач сам звернувся до Відповідача з заявою про отримання на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату предмет лізингу. Крім того, Позивач після ознайомлення з умовами Договору не був позбавлений можливості запропонувати свої умови договору. Після ознайомлення з умовами договору Позивачем самостійно було прийнято рішення укласти договір на визначених в ньому умовах.
Таким чином, при укладенні договору фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 від 06.09.2007р. було дотримано принципу свободи договору: Позивачем було самостійно обрано контрагента договору, визначено умови договору, прийнято рішення про укладення договору на визначених умовах.
Також в обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу (оренди) № L1062-09/07 від 06.09.2007р. містить ознаки договору кредиту.
Відповідно до пункту "в" частини 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати компенсацію відсотків за кредитом. Таким чином, на думку Позивача зміна розмірів лізингових платежів пов'язана із зміною процентів за кредит, що входять до складу лізингового платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, або іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.
На підставі викладеного Позивач вважає, що умови Договору та Додатку № 4 до нього (Загальні умови фінансового лізингу) щодо зміни розміру платежів Лізингодавцем в односторонньому порядку суперечать чинному законодавству, в тому числі ч. 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України.
Проте, суд зауважує, що вказаний договір є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т. ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, до даних правовідносин застосовуються положення про найм (оренду) та про купівлю-продаж, а тому посилання Позивача на ст. 1056-1 Цивільного кодексу України є безпідставними та не підлягають застосуванню до регулювання відносин, які виникають на підставі оспорюваного Договору.
Крім того, на думку Позивача умови пункту 6.1.6. договору (оренди) фінансового лізингу № L1062-09/07 від 06.09.2007р., що укладений між позивачем та відповідачем, та п.п. 6.1-6.2., 8.4.8. 10.2.1., 10.2.2. додатку № 4, якими передбачено право Відповідача розірвати Договір та змінювати розмір платежів в односторонньому порядку, не відповідають вимогам чинного законодавства.
Проте, згідно ч. 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
З аналізу вказаних Позивачем пунктів Договору суд дійшов висновку, що вони не суперечать нормам чинного законодавства.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від Лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Також, ч. 4. п. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлює, що Лізингодавець вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частинами 2 та 3 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Із змісту умов Договору (в т.ч. п. 8.1.) Договір вважається виконаним після виконання сторонами своїх обов'язків за Договором, тобто після сплати Позивачем всіх лізингових платежів. Доказів на підтвердження виконання Договору сторонами не надано, а оспорюванні умови Договору встановлюють погоджений сторонами порядок зміни (корегування) розміру лізингових платежів - тобто застосовується в процесі виконання Договору, до його виконання.
Приписи частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України передбачають можливість зміни ціни Договору в порядку, визначеному умовами Договору.
Відповідно до частини 1 ст. 651 Цивільного кодексу України допускається зміна умов договору за згодою сторін.
При цьому, цивільне законодавство не забороняє сторонам передбачити в Договорі порядок (механізм) зміни розміру сплати лізингових платежів в залежності від зміни певної обставини.
В такому випадку, зміна умов Договору відбувається не в односторонньому порядку, а за волею обох сторін, оскільки така воля виражена у положеннях підписаного сторонами Договору.
Щодо посилань Позивача на те, що умови пункту 5.2. Договору суперечать чинному законодавству, зокрема ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, оскільки ними передбачається сплата штрафних санкцій Лізингоодержувачем Лізингодавцю у розмірі фіксованої суми незалежно від розміру порушеного зобов'язання, судом встановлено наступне.
Відповідно до п. 5.2. Договору у випадку втрати будь-якого документа або приналежності, переданої Лізингодавцем Лізингоотримувачу (реєстраційне свідоцтво, талон про проходження державного технічного огляду, державні номери, сервісна книжка, ключів, пульта охоронної сигналізація та інше) Лізингоодержувач зобов'язується відшкодувати Лізингодавцю витрати по відновленню втраченого документа (приналежності). Лізингодавець також мас право вимагати сплати Лізингоодержувачем штрафу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень, а Лізингоодержувач зобов'язується сплатити такий штраф на першу вимогу Лізингодавця.
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ст. 231 Господарського кодексу України).
Частиною 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Отже, сторони договору на підставі ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України вправі встановити розмір штрафних санкцій у вигляді фіксованої суми незалежно від розміру порушеного зобов'язання.
З огляду на викладене, умови п. 5.2. Договору щодо стягнення штрафу у вигляді фіксованої суми є такими, що відповідають нормам матеріального права - ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України.
Крім того, як вбачається з позовної заяви підставою для визнання недійсним Договору Позивач вказує також невідповідність пункту 5.6. Договору ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України. Проте, дослідивши умови Договору, судом встановлено, що в оспорюваному договорі відсутній зазначений пункт.
Суд бере до уваги, що сторони при укладанні Договору добровільно погодили вказані умови оспорюваного договору, що відповідає принципу диспозитивності та за взаємною згодою визначили умови, підстави та випадки відмови Лізингодавця від Договору та правові наслідки такої відмови, а також умови зміни Лізингодавцем розміру платежів та розмір штрафних санкцій. В свою чергу, підстави вважати, що при укладенні Договору та додатків до нього волевиявлення Позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі - відсутні.
Отже підписавши Договір та погодившись з його умовами, Позивач безпідставно та необґрунтовано посилається на невідповідність положень Договору вимогам чинного законодавства.
Таким чином обставини, на які в обґрунтування своїх позовних вимог посилається Позивач в контексті ст. 207 ГК України не є такими, які б тягнули за собою правові наслідки у вигляді наявності підстав для визнання укладеного між сторонами договору про надання послуг недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 33, 34 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Разом з тим, Позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність заявлених позовних вимог щодо визнання оспорюваного Договору недійсним саме з підстав зазначених в позовній заяві.
Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Витрати за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 44 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.В. Гулевець
Дата підписання рішення: 28.03.2011р.