ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 61/10825.03.11
За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Капітал»
До відповідача:Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»
Про: визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню (напис № 4500)
Суддя Івченко А.М.
Представники:
Позивача:Старіков А.В.-довіреність № б/н від 17.03.2011;
Відповідача:Маєвський А.В. -довіреність № 05-2/201 від 27.12.2010
У судовому засіданні 25.03.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Капітал»(надалі також -позивач, іпотекодавець) до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»(надалі також -відповідач, банк, іпотекодержатель) про визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню (напис № 4500).
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що при вчиненні спірного виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 не було перевірено факту безспірності заборгованості, а також, на думку позивача, вчинення виконавчого напису відбулося без направлення на адресу позивача письмової вимоги про усунення порушень, що є підставою для визнання вказаного напису таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2011 порушено провадження у справі № 61/108, розгляд справи призначено на 18.03.2011.
11.03.2011 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем подано відзив на позовну заяву, в яком відповідач зазначив, що 22.09.2010 направив позивачу повідомлення № 30-14/1464 про прострочення платежу боржником за кредитним договором. Стосовно того, що нотаріусом не здійснено перевірки питання безспірності заборгованості, то відповідач вважає, що безспірність вимог відповідача нотаріусом було встановлено та зазначено суму і період, за який стягується заборгованість безпосередньо у тексті виконавчого напису.
У судове засідання 18.03.2011 з'явились представники сторін, судом долучено до матеріалів справи документи, надані представником позивача на виконання вимог ухвали від 14.02.2011.
Представником позивача заявлено клопотання про залучення приватного нотаріуса в якості третьої особи без самостійних вимог. Розгляд клопотання відкладено на наступне судове засідання.
Представник відповідача проти позову заперечував та надав суду документи на виконання вимог ухвали від 14.02.2011, які долучені судом до матеріалів справи.
На підставі ст. 77 ГПК України, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 25.03.2011.
У судове засідання 25.03.2011 з'явились представники сторін, судом розглянуто клопотання позивача про залучення приватного нотаріуса в якості третьої особи без самостійних вимог, у задоволенні якого відмовлено з огляду на те, що рішення по даній справі не буде стосуватися прав, законних інтересів чи обов'язків приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, суд, -
21.07.2009 між Відкритим акціонерним товариством «БМ Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойл Трейдінг»(надалі також -позичальник, боржник) укладено договір № 2009-17/DC невідновлювальної кредитної лінії (надалі також -кредитний договір), відповідно до якого банком надано позичальнику кредитні кошти в сумі 86 000 000 грн. 00 коп., а позичальник взяв на себе зобов'язання своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, використати його за цільовим призначенням, виконати інші умови цього договору і своєчасно повернути кредит банку.
21.07.2009 між позивачем та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір № 17-2009/DC-2 іпотеки нерухомого майна (надалі також -договір іпотеки), відповідно до якого позивач, з метою забезпечення зобов'язань позичальника, що випливають із кредитного договору, передав відповідачу в іпотеку майно, визначене у п. 1.2. договору іпотеки, а саме нерухоме майно (29 земельних ділянок) з оціночною вартістю 21 194 330 грн. 00 коп.
Згідно з договором іпотеки встановлено, що у відповідності до цього договору забезпечуються іпотекою наступні зобов'язання позичальника, які випливають з основного договору: зобов'язання повернути відповідачу кредит, наданий за основним кредитним договором; сплатити відповідачу проценти за користування кредитом та інші зобов'язання.
Відповідно до п. 3.1.4 договору іпотеки іпотекодержатель (відповідач) за рахунок предмету іпотеки має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання за кредитним договором або іпотекодавцем за цим договором.
Згідно п. 6.1. договору іпотеки, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання строку платежу зобов'язання (його відповідну частину) не буде виконано. У разі порушення зобов'язання та прийняття відповідачем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідач зобов'язаний надіслати позивачу письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про його виконання протягом тридцяти календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 6.2. договору встановлено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі рішення суду чи на підставі виконавчого напису нотаріуса у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядку.
Судом встановлено, що 27.09.2010 відповідач звернувся до позивача з повідомленням від 22.09.2010 про прострочення платежу боржником згідно п. 6.1. Договору № 17-2009/DC-2 іпотеки нерухомого майна від 21.07.2009. Відповідно до поштового повідомлення, зазначене повідомлення було отримано представником позивача 01.10.2010.
Факт направлення повідомлення-вимоги на підставі п. 6.1. договору іпотеки надавало підстави для заявлення вимоги щодо повернення повної суми заборгованості. Крім того, відповідач запропонував позивачу протягом 30-денного строку усунути порушення кредитного договору та погасити повну суму заборгованості, що станом на 21.09.2010 складає 105 129 749 грн. 22 коп. В іншому випадку було попереджено, що відповідач залишає за собою право на звернення стягнення на заставлене майно, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Відповіді на вимогу-повідомлення від 22.09.2010 позивачем надано не було.
За заявою відповідача від 15.12.2010 № 14/05-2 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 20.12.2010 був вчинений виконавчий напис за реєстраційним № 4500, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно (29 земельних ділянок) та задовольнити таким чином вимоги відповідача в розмірі 10 000 000 грн. 00 коп.
06.01.2011 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Маєвською Д.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 23684495 про примусове виконання виконавчого напису № 4500, виданого 20.12.2010.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки рим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Згідно з ст. 50 Закону України «Про нотаріат», в редакції на час вирішення спору, нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Вказаними нормами матеріального права визначені способи захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання у вигляді визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності або визнання недійсними актів нотаріуса, проте на час вирішення даного спору не передбачено такого способу захисту прав, як визнання виконавчих написів (актів чи дій) нотаріуса такими, що не підлягають виконанню. При цьому ч. 3 ст. 15 ГПК України регулює виключно відносини територіального підсудності між господарськими судами України, та не регулює способи захисту прав та інтересів, які визначаються нормами матеріального, а не процесуального права.
За вказаних обставин суд вважає позовну вимогу позивача такою, що не ґрунтується на чинному законодавстві України, тому задоволенню не підлягає. Даний висновок підтверджується також постановою Вищого господарського суду України від 22.04.09 у справі 6/282/08.
Крім того, відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Як зазначалось, відповідачем виконано вимоги названої статті.
Проте, іпотекодавець не виконав вимогу банку у встановлений ст. 35 Закону України «Про іпотеку»строк.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -не більше одного року.
Отже, виконавчий напис за своєю правовою природою є документом, що підтверджує наявність у боржника заборгованості перед стягувачем, яка виникла на підставі зобов'язання.
Частиною 2 ст. 87 названого закону визначено, що перелік документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Так, згідно цього Переліку, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідачем додержано наведені вимоги щодо надання нотаріусу необхідних документів, які підтверджують безспірну заборгованість позичальника та право вимоги стягувача. Тим більше, що під час розгляду даної справи іпотекодавцем не спростовано факт порушення зобов'язання за кредитним договором.
Відповідно до ч. 4 ст. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.
Направлену відповідачем письмову вимогу було одержано іпотекодавцем 01.10.2010, а нотаріальний напис вчинено нотаріусом 20.12.2010, тобто з дотриманням вимог ч. 4 ст.283 Інструкції.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, суд вважає, що спірний виконавчий напис не суперечить чинному законодавству України, тому позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за позовом покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
СуддяА.М. Івченко
Дата підписання рішення: 29.03.2011