06 квітня 2011 р. № 6/177(6/69)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., -головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
розглянувши касаційну скаргуУправління пенсійного фонду України в Мукачівському районі Закарпатської області
на постанову
та постанову від 31.01.2011 р. Львівського апеляційного господарського суду
від 22.11.2010 р. господарського суду Закарпатської області
у справі№ 6/69 господарського суду Закарпатської області
за заявоюУправління пенсійного фонду України в Мукачівському районі, м. Мукачево Закарпатської області
дотовариства з обмеженою відповідальністю "Мірада", м. Мукачево Закарпатської області
провизнання банкрутом
ліквідаторУправління пенсійного фонду України в Мукачівському районі, м. Мукачево Закарпатської області, арбітражний керуючий Воронцов Ю.М.
в судовому засіданні взяли участь представники:
Управління пенсійного фонду України в Мукачівському районі Закарпатської областіМаковський О.Ф., довір.,
ліквідаторарбітражний керуючий Воронцов Ю.М.,
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 27.04.2007 року порушено провадження у справі № 6/69 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Мірада" (далі - Боржник, Товариство) за заявою Управління пенсійного фонду України в Мукачівському районі (далі - Кредитор, ПФУ) в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Закарпатської області від 07.05.2007 року Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено ініціюючого кредитора в особі головного спеціаліста -юрисконсульта Маковського О.Ф.
Постановою господарського суду Закарпатської області від 22.11.2010 року (суддя - Івашкович І.В.) задоволено заяву Товариства про перегляд за нововиявленими обставинами постанови господарського суду Закарпатської області від 07.05.2007 року та скасовано постанову господарського суду Закарпатської області від 07.05.2007 року.
Не погодившись з цією постановою суду першої інстанції, Управління пенсійного фонду України в Мукачівському районі звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Закарпатської області від 22.11.2010 року, а постанову (в скарзі помилково зазначено "ухвалу") господарського суду Закарпатської області від 07.05.2007 року залишити в силі.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 року (головуючий суддя -Мирутенко О.Л., судді: Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Закарпатської області від 22.11.2010 року -без змін.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами судів попередніх інстанцій, Управління пенсійного фонду України в Мукачівському районі звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Закарпатської області від 22.11.2010 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 року скасувати та ухвалити нове рішення про залишення в силі постанови господарського суду Закарпатської області від 07.05.2007 року.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 52 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що провадження у справі про банкрутство Товариства здійснювалось та останнє було визнано банкрутом в порядку норм ст. 52 закону про банкрутство. Також, суди встановили, що Боржник має іншу фактичну адресу, а державним реєстратором не вживались заходи щодо перевірки відомостей про юридичну особу Боржника -про відсутність за місцезнаходженням, а тому Боржник не міг повідомити про здійснення підприємницької діяльності за іншою адресою. За цих підстав заява про перегляд постанови про визнання Боржника банкрутом в порядку вимог ст. 52 Закону про банкрутство була задоволена, а вказана постанова скасована.
Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із цими висновками, оскільки вони викладені та зроблені без врахування підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
Враховуючи, що заява Боржником про перегляд за нововиявленими обставинами постанови про визнання банкрутом була подана до внесення змін в ГПК України (розділ ХІІІ -перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами) Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року, при розгляді цієї заяви слід застосовувати вказані положення ГПК України в редакції, що діяла станом на день подання Боржником заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови про визнання банкрутом.
Так, нормами ст. 112 ГПК України (у вказаній редакції) передбачено, що господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідною ознакою нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (п. 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" № 04-5/563 від 21.05.2002 р.).
Нововиявлені обставини за своєю суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення (п.1.2 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" № 04-5/563 від 21.05.2002р.).
Виходячи з викладених положень ГПК України та враховуючи норми ст.ст. 32-36 ГПК України (щодо обов'язку сторони довести шляхом надання господарському суду належних доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) на особу, що звернулася із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами покладається обов'язок довести, зокрема, що обставини, за яких судове рішення має бути переглянуто, мають істотне значення для справи та не могли (за об'єктивних, незалежних від нього причин) бути відомі заявникові).
Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, в своїй заяві Боржник у якості нововиявлених обставин для перегляду постанови про визнання його банкрутом зазначив, що:
- він про здійснення щодо нього провадження у справі про банкрутство дізнався лише у вересні -листопаді 2009 року, а копія постанови про визнання банкрутом була отримана ним 02.11.2009 року від Коопінвестбанку;
- його не було повідомлено про судові засідання у справі;
- Боржник має фактичну адресу, що є відмінною від юридичної -згідно реєстраційних документів та зазначеної ініціюючим кредитором у справі;
- Боржник фактично є успішно працюючим підприємством.
Встановлюючи вказані обставини під час здійснення провадження у справі з перегляду за нововиявленими обставинами та надаючи ним правову оцінку в контексті положень ст.ст. 112, 113 ГПК України, суди попередніх інстанцій невірно застосували положення вказаних статей, а також інші норми законодавства.
Так, та обставина, що Боржник не знав про прийняття постанови про визнання його банкрутом не може вважатись нововиявленою обставиною у розумінні ст. 112 ГПК України, оскільки факт прийняття цієї постанови взагалі не є обставиною, що була або могла бути покладена в основу прийняття цієї ж постанови. Несвоєчасне ж отримання Боржником відомостей про прийняття щодо нього постанови про визнання банкрутом в порядку вимог ст. 52 Закону про банкрутство, може бути, відповідно до вимог ст. 53 ГПК України, розглянуте у якості підстави для відновлення строку на апеляційне або касаційне оскарження цієї постанови.
Що ж до розташування Боржника за фактичним місцезнаходженням, яке відрізняється від його юридичної адреси, суд касаційної інстанції зазначає про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство відсутність за місцезнаходженням керівних органів боржника є однією із особливих ознак відсутнього боржника та є підставою для порушення справи про банкрутство та визнання цього боржника банкрутом саме в порядку ст. 52 вказаного закону.
Між тим, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що про обставини щодо фактичного місцезнаходження за іншою адресою (м. Мукачево, вул. Пряшівська бічна), ніж зареєстроване підприємство Боржника (м. Мукачево, вул. Крилова, 103) Боржнику було відомо (у тому числі до і на момент прийняття оскаржуваної постанови), оскільки Товариство змінило своє місцезнаходження за власною ініціативою, а про іншу адресу місцезнаходження зазначає в своїй заяві про перегляд постанови за нововиявленими обставинами (справа 6/177 а.с. 1).
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу та враховує, що відповідно до норм частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" статус відомостей, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру та були внесені до нього, носить достовірний характер і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо ж відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Нормами ж ч. 11 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (на норми цієї статті посилалися суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень) саме на юридичну особу, (а не на реєстраційні органи, а тим більше не на органи Пенсійного фонду України) покладається обов'язок подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу. Відповідно до норм ч. 10 цієї статті відомості про зміну місцезнаходження юридичної особи є відомостями про юридичну особу, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру.
Отже, відповідно до викладених норм, у разі невнесення або несвоєчасного внесення юридичною особою відомостей про зміну свого місцезнаходження, відомості щодо фактичного місцезнаходження юридичної особи не можуть бути використані в спорі з третьою особою (у даному випадку по справі про банкрутство Товариства за заявою ПФУ), крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Згідно п. 1.3 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" № 04-5/563 від 21.05.2002р., не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами. У разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами розділу XIII ГПК України господарський суд має прийняти ухвалу про залишення судового рішення без зміни.
Отже, несвоєчасно долучені заявником до матеріалів справи докази щодо зміни фактичного місцезнаходження Боржника, які подані останнім суду тільки в процесі перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, у зв'язку з чим, останній був позбавлений можливості прийняти участь у судових засіданнях та, зокрема у судовому засіданні 07.05.2007 року, в якому судом була винесена постанова про визнання Товариства банкрутом, не можуть вважатися нововиявленими обставинами у розумінні ст. 112 ГПК України.
До викладеного також слід додати, що в заяві Боржником у якості нововиявленої обставини визначена категорія "успішне працююче підприємство", яке судами попередніх інстанцій було розтлумачено та визначено, як фактична обставина - ведення Боржником господарської діяльності, за відсутністю та без посилання судами на будь-які докази у справі на підтвердження цих фактів. У зв'язку з цим суд касаційної інстанції також не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про підтвердженність доказами у справі ведення Боржником господарської діяльності, як нововиявленої обставини відповідно до вимог ст. 112 ГПК України.
На підставі вищевикладеного, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дали невірну правову оцінку, відповідно до ст. 112 ГПК України, визначеним Боржником в заяві у якості нововиявлених обставинам, у зв'язку з чим висновки цих судів про наявність нововиявлених обставин для перегляду постанови про визнання Товариства банкрутом в порядку ст. 52 Закону про банкрутство та обґрунтованість поданої Боржником відповідної заяви є такими, що не відповідають обставинам справи, наявним у справі доказам та викладені з невірним застосуванням норм ст. 112 ГПК України.
За таких обставин, оскаржувані постанови судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, як незаконні, з прийняттям нового рішення (ухвали), яким у задоволенні заяви Товариства про перегляд за нововиявленими обставинами постанови про визнання його банкрутом слід відмовити за відсутністю нововиявлених, відповідно до норм ст. 112 ГПК України, обставин. Дійшовши викладеного висновку, касаційні вимоги про залишення без змін постанови про визнання Товариства банкрутом за нововиявленими обставинами задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та ст.ст. 32-36, 1115, 1117, 1119 -11111, 11113, 112, 113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Мукачівському районі Закарпатської області задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 р. та постанову господарського суду Закарпатської області від 22.11.2010 р. у справі № 6/69 скасувати.
3. Прийняти нове рішення (ухвалу), яким у задоволенні заяви ТОВ "Мірада" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови господарського суду Закарпатської області від 07.05.2007 року відмовити.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
О.Є. Короткевич
Постанова виготовлена та підписана 07.04.2011 року.