04 квітня 2011 р. № 40/259пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоКота О.В.
суддівШевчук С.Р. (доповідач)
Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргуПриватного малого підприємства "Мета"
на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 02.02.2011р.
у справі№40/259пд господарського суду Донецької області
за позовомПриватного малого підприємства "Мета"
до1.Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремполімер"
провизнання іпотечного договору недійсним
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: Сухаревська О.П. дов. від 03.01.2011р.
- відповідача-1: не з'явились
- відповідача-2: Степанов О.Л. дов. №02 від 03.01.2011р.
В жовтні 2010 року Приватне мале підприємство "Мета" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк", товариства з обмеженою відповідальністю "Кремполімер" про визнання недійсним іпотечного договору №20-І/01, який посвідчено 21.10.2005р. приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу ОСОБА_1 (з урахуванням уточнень позовних вимог).
Рішенням господарського суду Донецької області від 14.12.2010р. (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2011р. (у складі головуючого Волкова Р.В., суддів Калантай Н.В., Новікової Р.Г.) у справі №40/259пд у задоволенні позову приватного малого підприємства "Мета" до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача -відкритого акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк " Автокразбанк" та другого відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю "Кремполімер" щодо визнання недійсним іпотечного договору №20-І/01, укладеного між приватним малим підприємством "Мета", відкритим акціонерним товариством акціонерний комерційний банк "Автокразбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Кремполімер", що був посвідчений 21.10.10р. приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу ОСОБА_1 -відмовлено
Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. покладено на позивача у справі -приватне мале підприємство " Мета" .
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Приватне мале підприємство "Мета" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
У відзиві на касаційну скаргу, Відкрите акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк" не погоджується з доводами скаржника і просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремполімер" не скористались правом, наданим ст.1112 ГПК України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не переш коджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Відкрите акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 21.10.2005р. між приватним малим підприємством „Мета”, (далі - позивач, Іпотекодавець, майновий поручитель) , відкритим акціонерним товариством акціонерний комерційний банк „Автокразбанк”, (далі- відповідач-1, Іпотекодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю „Кремполімер” ( далі- відповідач-2, Позичальник) укладено іпотечний договір №20-І/01, який 21.10.2005р. посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу ОСОБА_1
Даний договір укладено в забезпечення зобов'язань Позичальника за договором про кредитну лінію № 20 від 22.11.2004р., за умовами якого Іпотекодерждатель надав Позичальнику кредит у вигляді відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом заборгованості у гривневому еквіваленті на суму 9 300 000 грн. строком до 22.11.2006р., іпотекою належного Іпотекодавцю -майновому поручителю на праві власності нерухомого майна -будівлі, загальною площею 583.1 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Куйбишева, 172 „а”.
Звертаючись до господарського суду за судовим захистом, приватне мале підприємство „Мета” просить визнати недійсним іпотечний договір №20-І/01, посвідчений 21.10.2005р. приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу ОСОБА_1, як такий, що не відповідає вимогам закону.
При цьому, позовні вимоги мотивовані відсутністю таких істотних умов в договорі, як: порядок виконання основного зобов'язання, що є підставою в розумінні вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного України для визнання спірного договору іпотеки недійсним. Крім того, під час укладення іпотечного договору відповідачі ввели позивача в оману стосовно реального розміру основного зобов'язання, що є суттєвою умовою договору іпотеки згідно статті 18 Закону України „ Про іпотеку”. Також, позивач посилається і на порушення статті 230 Цивільного кодексу України. Введення в оману, на думку позивача, полягає в тому, що відповідачі не повідомили позивача про свій намір найближчим часом, виходячи з процедури укладення кредитних договорів, тобто збільшення розміру основного зобов'язання до 10 496 698 грн., додатково угоди від 24.10.2005р. додаткової угоди №21 до договору про кредитну лінію №20 від 22.11.2004р., що призвело до збільшення ліміту заборгованості до 9 696 698 грн., а за додатковою угодою №22 від 14.11.2005р. до 10 496 698 грн.
Відповідно до статті 1 Закону України” Про іпотеку” позивач є майновим поручителем, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язань іншого боржника.
Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України „ Про іпотеку” іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
За змістом п. 2 ст. 18 Закону України „ Про іпотеку”, в редакції закону, яка діяла на час його укладення, встановлено вимоги щодо наявності у іпотечному договорі таких істотних умов, як: зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання. У разі відсутності вказаних умов договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, оскільки вказана стаття має імперативний характер.
Вимоги частини 2 статті 7 Закону України „ Про іпотеку” передбачають, що якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.
За вимогами ст. 18 Закону України „ Про іпотеку” іпотечний договір повинен містити зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 18 Закону України „ Про іпотеку” будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачено іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обстеження нерухомого майна іпотекою.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є суперечність його змісту актам цивільного законодавства. Правочин може бути визнано недійсним, зокрема у разі, коли ним порушено право третьої особи, яка відповідно до закону отримала право на укладення договору стосовно того ж предмета за результатами конкурсу, аукціону тощо (в зв'язку з тим, що волевиявлення стосовно учасника правочину, суперечить акту цивільного законодавства).
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається зі змісту спірного іпотечного договору №20-І/01 від 21.10.2005р., останній містить всі суттєві умови, які відповідають вимогам ст.ст. 1, 7, 18 Закону України „ Про іпотеку” стосовно його змісту та розміру основного зобов'язання, строку та порядку виконання, посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання та зміна його істотних умов, опис предмету іпотеки, достатній для його ідентифікації, інші реєстраційні данні, відомості про Іпотекодавця та Іпотекодержателя, у тому числі визначення суми та надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання, а тому він вважається укладеним згідно вимог ст.ст. 1, 7, 18 Закону України „ Про іпотеку”.
Отже, спірним договором №20-І/01 від 21.10.05р. (п.п. 1.1) встановлено розмір основного зобов'язання, порядок його виконання, з урахуванням особливих умов повернення кредиту, а також умови збільшення (зменшення) суми основного зобов'язання тощо.
Окрім того, визначення Іпотекодержателем у іпотечному договорі суми зобов'язання у розмірі 9 300 000 грн. є правом сторін за вказаним договором визначити ту частину вимоги, які Іпотекодержатель має право задовольнити за зобов'язаннями. У спірному договорі іпотеки у повній мірі визначений розмір тієї частини зобов'язання, яка забезпечена саме предметом іпотеки.
За таких обставин, враховуючи, що спірний іпотечний договір №20-І/01 від 21.10.2005р., містить всі істотні (суттєві) умови, що визначені чинним законодавством, а також, враховуючи недоведеність позивачем в порядку ст.33 ГПК України порушення відповідачами вимог ст. ст. 229, 230 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання іпотечного договору №20-І/01 від 21.10.2005р. недійсним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи, оскільки скаржник в силу ст.33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків судів, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного малого підприємства "Мета" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2011р. у справі №40/259пд залишити без змін.
Головуючий О.В. Кот
С у д д я С.Р. Шевчук
С у д д я О.А. Кролевець