"31" березня 2011 р.Справа № 6/181/10
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: Головуючого судді: Воронюка О.Л.
Суддів: Єрмілова Г.А., Лашина В.В.
При секретарі: Хом'як О.С.
За участю представника відповідача - Репченка Д.В., довіреність ВМР№080275 від 13.04.2010р.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Про час і місце його проведення повідомлений належним чином.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
на рішення господарського суду Миколаївської області від 03.02.2011р.
у справі № 6/181/10
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції
про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-04/07-327 від 15.05.2007р.
Відповідно до ст.4-4 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.
06.12.2010р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду з позовом за вих. № 06/12 до ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції (правонаступник ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”) про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-04/07-327 (невідновлювальна кредитна лінія) від 15.05.2007р. укладеного між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” і ФОП ОСОБА_2
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.02.2011р. (суддя Ткаченко О.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ФОП ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задовольнити - визнати недійсним кредитний договір № 010/01-04/07-327 (невідновлювальна кредитна лінія) від 15.05.2007р. укладений між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції (правонаступником якого за всіма правова та обов'язками є ПАТ „Райффайзен Банк Аваль”) і ФОП ОСОБА_2, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 524, 533 ЦК України, ст. 198 ГК України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, затв. постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001р. „Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”.
Крім того, скаржник зазначає, що зі змісту кредитного договору вбачається, що: - зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати процентів всупереч ст. 524 ЦК України виражено в іноземній валюті (дол.США); засобу платежу, який застосовуються при проведенні розрахунків щодо погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом є іноземна валюта -долар США; на момент укладення кредитного договору позивач не мав індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як способу платежу при сплаті процентів та поверненні кредиту (для здійснення грошових розрахунків в іноземній валюті), тобто сторони кредитного договору не мали права його укладати.
Отже, на думку скаржника, оскільки зміст кредитного договору № 010/01-04/07-327 (невідновлювальна кредитна лінія) від 15.05.2007р. укладеного між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції і ФОП ОСОБА_2 суперечить ст. ст. 524, 533 ЦК України, ст. 198 ГК України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, то він має бути визнаний недійсним, на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції не погоджуючись з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, просить залишити рішення господарського суду Миколаївської області від 03.02.2011р. без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з мотивів викладених у відзиві.
Представник ФОП ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення з відміткою про вручення, про причини неявки суд не повідомив і таким чином не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши обґрунтованість прийнятого господарським судом рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
15.05.2007р. між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” (кредитор) та ФОП ОСОБА_2 (позичальник) був укладений кредитний договір № 010/01-04/07-327, з урахуванням внесених додатковим договором № 1 від 31.07.2007р. положень, згідно умов якого та в рамках Генерального кредитного договору № 010/01-04/07-453 від 31.07.2007р., кредитор, відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 225 280 доларів США ліміт кредиту, строком до 15.05.2017р., зі сплатою 12,5% процентів річних.
Відповідно до ст. 1.2 кредитного договору, кредитні кошти можуть надаватися траншами. Розмір кожного окремого траншу повинен бути не менше 20% від суми кредиту або у будь-якому випадку не менше ніж суми еквівалентної 1 000,00 дол. США.
Кредитні кошти призначені для розвитку бізнесу (мета кредиту, ст. 345 ГК України). (п. 2.1 кредитного договору).(а.с.8-12, т. 1)
Згідно п. 6.1 кредитного договору, основна заборгованість за кредитом (позичкова заборгованість) погашається позичальником у відповідності до графіка погашення заборгованості (невід'ємний додаток № 1 до цього договору). Пунктом 6.12 згаданого договору зазначено, що в строки передбачені цим договором, здійснювати повернення суми кредиту та сплату процентів у валюті що відповідає валюті кредиту. Позичальник зобов'язаний здійснювати сплату комісій, пені та штрафів в національній валюті України по офіційному курсу Національного банку України на день сплати для кредитів в іноземній валюті.
Як свідчать матеріали справи, ВАТ „Раффайзен банк Аваль” станом на момент укладення оскаржуваного правочину мав банківську ліцензію №10, видану Національним банком України 11.10.2006р., а також дозвіл НБУ та додаток до дозволу. (а.с. 35-40)
Звертаючись до господарського суду із позовом, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 вважала, що кредитний договір суперечить вимогам законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним, оскільки надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій щодо виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією; у сторін договору відсутня індивідуальна ліцензія на надання та отримання кредиту в іноземній валюті.
Статтею 203 ЦК України, на яку посилається позивач у даній справі, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.
Згідно зі статтею 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову про визнання спірного кредитного договору недійсним, господарський суд Миколаївської області дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним та правомірно застосував приписи чинного законодавства з огляду на таке.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” до фінансових установ, зокрема, належать банки.
Згідно з ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України, банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.
У статті 345 ГК України передбачено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Коштами, відповідно до приписів статті 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів (стаття 35 Закону України „Про Національний банк України”).
Відповідно до приписів ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. В останньому випадку сума, що підлягає сплаті, визначається відповідно до частини 2 статті 533 цього Кодексу, відповідно до якої якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Іноземна валюта і валютні цінності належать до речей обмежених, але не заборонених, у господарському обороті, і для них державою встановлено особливі правила.
Частинами 1 та 2 ст. 198 Господарського кодексу України визначено, що платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом; грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” встановлено, що банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Статті 47 та 49 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Зокрема, як кредитні у ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” розглядаються операції, зазначені у п. 3 ч. 1 та п. п. 3- 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону.
З урахуванням вищезазначеного, судова колегія вважає, що банк має право розміщувати кошти як в національній та і в іноземній валюті, що також підтверджується банківською ліцензією № 10 від 11.10.2006р. (а.с. 35-40)
Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснення фінансового посередництва у формі кредитних операцій на підставі кредитного договору, є правом банку, що здійснюється на підставі банківської ліцензії.
Таким чином, господарським судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору та під час його дії ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” мало право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті, а отже, умови укладеного між сторонами кредитного договору не суперечать вимогам чинного законодавства та Цивільному кодексу України.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, зокрема, наявності у відповідача відповідної ліцензії та дозволу Національного банку України, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.
Судовою колегією не приймається доводи ФОП ОСОБА_2, стосовно того, що оскільки позивач (як і відповідач) не мав індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти (долару США) на території України як засобу платежу за кредитним договором, то укладення такого договору суперечить п.г. ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” з огляду на наступне.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до пп. „в”, „г” ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Як вказано вище, у відповідача наявна банківська ліцензія на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”.
Крім того, п. 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Кредитний договір № 010/01-04/07-327 (невідновлювальна кредитна лінія) від 15.05.2007р., відповідно до ст. 347 Господарського кодексу України є довгостроковим, термін його дії межі, встановлені чинним законодавством, не перевищує.
Щодо меж суми кредиту слід відмітити, що чинним законодавством не визначено межі сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує видачі індивідуальної ліцензії.
Таким чином, господарським судом першої інстанції правомірно встановлено, що укладення та виконання кредитного договору № 010/01-04/07-327 „невідновлювальна кредитна лінія” від 15.05.2007р. в іноземній валюті не суперечить вимогам ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, а отже відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору за приписами ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та задоволення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Миколаївської області відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
Рішення господарського суду Миколаївської області від 03.02.2011р. у справі №6/181/10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.
Головуючий суддя О.Л. Воронюк
Суддя Г.А. Єрмілов
Суддя В.В. Лашин
Повний текст постанови підписаний 01.04.2011р.