донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
30.03.2011р. справа № 11/291/10
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Колядко Т.М.
Суддів: Ломовцева Н.В., Скакун О.А.
при секретарі судового засідання Тітовій В.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з"явився
від відповідача: не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2010р. по справі № 11/291/10 (суддя Гончаренко С.А.)
за позовом: відкритого акціонерного товариства "Проектний інститут "Запорізький Промбудпроект" м. Запоріжжя
до приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" м. Запоріжжя
про стягнення 47 068,92грн.
Господарський суд Запорізької області (суддя Гончаренко С.А.) рішенням від 14.12.2010р. частково задовольнив позовні вимоги відкритого акціонерного товариства "Проектний інститут "Запорізький Промбудпроект" м. Запоріжжя (далі -ВАТ "Проектний інститут "Запорізький Промбудпроект") та стягнув з приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" м. Запоріжжя (далі -ПП "Фабрика делікатесних сирів") основний борг в сумі 42390,00грн., інфляційні витрати в сумі 1953,33грн., три процента річних в сумі 867,31грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 452,11грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 226,68грн. В частині стягнення пені в сумі 1858,28грн. судом відмовлено з посиланням на недосягнення згоди сторін щодо розміру пені.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2010р. у справі № 11/291/10 просить скасувати в частині нарахування інфляційних та трьох процентів річних, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Зокрема, заявник апеляційної скарги вважає, що підстави стягнення інфляційних та трьох процентів річних, нарахованих позивачем за актами № 13 від 16.02.2010р. та № 26 від 31.08.2010р. відсутні, оскільки в цих актах не зазначено дату їх отримання відповідачем.
Позивач свого представника у судове засідання 30.03.2011р. не направив, але 15.02.2011р. надав через канцелярію апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення господарського суду від 14.12.2010р. у справі № 11/291/10 вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Представник відповідача у судове засідання також не з"явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення 03.02.2011р. Доказів поважності причин його неявки суду не надано, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ВАТ "Проектний інститут "Запорізький Промбудпроект" м. Запоріжжя звернулось до суду з позовом до ПП "Фабрика делікатесних сирів" м. Запоріжжя про стягнення 47068,92грн., з яких: основний борг в сумі 42390,00грн., інфляційні витрати в сумі 1953,33грн., три процента річних в сумі 867,31грн. та пеня в сумі 1858,28грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору № 83 на здійснення авторського нагляду від 16.08.2007р.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2007р. між сторонами був укладений договір № 38 на здійснення авторського нагляду (далі - договір), за умовами якого ПП "Фабрика делікатесних сирів" (Замовник) доручає, а ВАТ "Проектний інститут "Запорізький Промбудпроект" (Виконавець) приймає на себе здійснення авторського нагляду, а саме: авторський нагляд за реконструкцією бази по виробництву сиру ПП "Фабрика делікатесних сирів" у м. Запоріжжя, у складі: виробничого цеху, адміністративно-побутового комплексу, котельної (п.1.1. договору).
Вартість робіт, згідно п. 2.1. договору, визначається кошторисом № 96 (додаток № 2) і складає 31380,00грн., у тому числі ПДВ 5230,00грн.
Згідно п. 2.2. договору після підписання договору відповідач у продовж 7 банківських днів перераховує на поточний рахунок позивача аванс у розмірі 30 % вартості робіт - 9 414,00грн. Подальше фінансування виконаних робіт здійснюється у відповідності з календарним планом робіт. Кінцевий розрахунок здійснюється у продовж 3-х банківських днів з моменту підписання акта здачі-прийомки робіт (п. 2.3. договору).
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору № 83 від 16.08.2007р., позивач передав відповідачу технічну документацію, що оформлено актом здачі-прийомки робіт № 33 від 22.02.2008р., а останній сплатив вартість цих робіт.
12.02.2008р. між сторонами укладена додаткова угода № 1, на підставі п. 3.5. договору, у зв'язку з необхідністю виконання додаткових робіт, не передбачених договором № 83.
26.05.2008р. між сторонами укладена додаткова угода № 2, на підставі п. 3.5. договору, у зв'язку з необхідністю виконання додаткових робіт, не передбачених договором № 83, у відповідності із додатковим кошторисом № 67. Вартість додаткових робіт складає 43332,00 грн., 50 відсотків якої у сумі 21666,00грн. Відповідачем сплачено, що підтверджується банківською випискою (а.с. 31).
20.07.2009р. між сторонами укладена додаткова угода № 3, у зв'язку з необхідністю виконання додаткових робіт, не передбачених договором № 83, у відповідності із додатковим кошторисом № 34. Вартість додаткових робіт складає 5658,00грн., 50 відсотків якої у сумі 2829,00грн. Відповідачем не сплачено.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 3.3. договору, позивач виконав свої зобов'язання за додатковими угодами № 2 та № 3, а саме, передав відповідачу технічну документацію відповідно до акту здачі-прийомки робіт № 93 від 13.01.2010р., який підписаний відповідачем. Відповідач повинний був також у продовж 5 банківських днів оплатити виконані роботи.
15.12.2009р. між сторонами укладена додаткова угода № 4, на підставі п. 3.5. договору, у зв'язку з необхідністю виконання додаткових робіт, не передбачених договором № 83, у відповідності із додатковою кошторисом № 55/1. Вартість додаткових робіт складає 6 816,00грн. Відповідачем не сплачено.
Позивач виконав свої зобов'язання за додатковою угодою № 4, а саме, передав відповідачу технічну документацію, що зазначено в акті здачі-прийомки робіт № 13 від 16.02.2010р., який підписаний відповідачем.
01.02.2010р. між сторонами укладена додаткова угода № 5, у зв'язку з необхідністю виконання додаткових робіт, не передбачених договором № 83, у відповідності із додатковим кошторисом № 7. Вартість додаткових робіт складає 8520,00грн. Відповідачем не сплачено.
Позивач виконав свої зобов'язання за додатковою угодою № 5 на суму 8250,00 грн., а саме, передав відповідачу технічну документацію відповідно до акту здачі-прийомки робіт № 26 від 31.08.2010р., який підписаний відповідачем.
Відповідач не виконав свої зобов'язання за договором від 83 від 16.08.2007р. належним чином, а саме проектні роботи, які були виконі позивачем та передані відповідачу у відповідності з актами здачі-прийомки робіт: № 93 від 13.01.2010р. у сумі 21666,00 грн., № 13 від 16.02.2010р. у сумі 6816,00 грн. та № 26 від 31.08.2010р. у сумі 8 250,00 грн. не сплатив, у зв"язку з чим заборгованість відповідача склала 42390,00грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 42390,00грн., оскільки відповідач не надав доказів щодо погашення цієї заборгованості, та визнав основний борг у відзиві на позовну заяву (а.с. 43).
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в сумі 1953,33грн. та три процента річних в сумі 867,31грн.
Відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Посилання заявника на те, що в актах: № 13 від 16.02.2010р. та № 26 від 31.08.2010р. не зазначено дату їх отримання відповідачем, у зв"язку з чим відповідач вважає, що відсутні підстави для нарахування інфляційних та трьох процентів річних є безпідставним, оскільки пунктом 3.3. договору сторони передбачили, що Замовник впродовж 5 банківських днів з дня отримання акту здачі-приймання, зобов'язаний розглянути його, передати Виконавцеві оформлений акт здачі-приймання робіт і оплатити роботу.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності та обґрунтованості нарахування позивачем інфляційних витрат в сумі 1953,33грн. та трьох процентів річних в сумі 867,31грн.
Позивач також просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1858,28грн.
Судом першої інстанції відмовлено у стягненні пені, посилаючись на те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру пені, оскільки ставка НБУ є величною змінною, і в договорі необхідно зазначити, за який саме період вона нараховується.
Однак, колегія суддів апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на наступне.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 4.2.1 договору сторони передбачили, що у випадку порушення термінів передачі готової продукції чи платежу винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Таким чином, сторони визначили розмір пені, а саме: 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення і висновок господарського суду в цій частині є помилковим.
Оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання, то він вважається таким, що порушив зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1858,28грн. підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга ПП "Фабрика делікатесних сирів" м. Запоріжжя не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2010р. у справі № 11/291/10 підлягає частковому скасуванню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" м. Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2010р. у справі № 11/291/10 частково скасувати.
Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2010р. у справі № 11/291/10 в наступній редакції:
"Позовні вимоги відкритого акціонерного товариства "Проектний інститут "Запорізький Промбудпроект" м. Запоріжжя до приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" м. Запоріжжя про стягнення 47068,92грн. задовольнити.
Стягнути з приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" (вул. Димитрова, 50, м. Запоріжжя, 69084, ЄДРПОУ 32875438) на користь відкритого акціонерного товариства "Проектний інститут "Запорізький Промбудпроект" (пр. Леніна, буд. 158, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 02494880) основний борг в сумі 42390,00грн., інфляційні витрати в сумі 1953,33грн., три процента річних в сумі 867,31грн., пеню в сумі 1858,28грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 470,68грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн."
Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Т.М. Колядко
Судді Н.В. Ломовцева
О.А. Скакун
Надрук.: 5 прим.
1.позивачу
1.відповідачу
1. у справу
1.ДАГС
1.г/с Запор. обл.