05.04.2011 року Справа № 27/193-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лотоцької Л.О. -доповідача;
суддів: Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.
при секретарі судового засідання Соловйовій О.І.
За участю представників сторін, які були присутні у судовому засіданні 29.03.2011 року:
від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №1877 від 11.10.10;
від відповідача: Гусакова І.О. представник, довіреність №7/26-627 від 11.11.10;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2010 року у справі № 27/193-10
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Кривий Ріг
до: Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг
про визнання недійсним договору
У вересні 2010 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, м. Кривий Ріг звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2005 року, укладеного між позивачем та відповідачем.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2010 року у справі № 27/193-10 (суддя Татарчук В.О.) позов задоволено: визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 28.10.2005 року між позивачем та відповідачем; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Криворізька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2010 року у справі № 27/193-10 скасувати та залишити позов без задоволення.
Скаржник зазначає, що при укладенні спірного договору дотримані всі вимоги цивільного та земельного законодавства, тому підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні, а позивач не довів належними та допустимими доказами порушення своїх прав. Вважає, що рішення господарського суду винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають істотне значення для справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що позивач не подавав до відповідача заяви стосовно надання йому в оренду земельної ділянки, тому волевиявлення позивача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Вважає, що спірний договір суперечить чинному законодавству України та моральним засадам суспільства.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2011 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, її розгляд було призначено у судовому засіданні на 29.03.2011 року.
У судовому засіданні 29.03.2011 року оголошувалася перерва до 05.04.2011 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши відповідність оскарженого рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Криворізької міської ради не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
28 жовтня 2005 року між Криворізькою міською радою - орендодавець та приватним підприємцем ОСОБА_3 -орендар був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець, на підставі рішення міської ради від 27.07.2005 року №3405, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку прибудинкової території житлового будинку відповідно до частки власності у житловому будинку для розміщення вбудованої міні-пральні, яка знаходиться на АДРЕСА_1
В оренду передається земельна ділянка за кадастровим номером 1211000000:04:099:0004, загальною площею 85 кв. м. ( п.п. 2.1, 2.2 договору).
Пунктом 3.1 договору визначено, що договір укладено на десять років.
Пунктом 7.1 договору встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом даного договору і частка землекористування не підлягає окремому відчуженню та виділенню в натурі.
В пункті 7.2 договору зазначено, що співвласники житлового будинку мають право на користування прибудинковою територією.
Державна реєстрація договору здійснена 02.12.2005 року за НОМЕР_1.
Згідно із статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 9 Земельного кодексу України унормовано, що розпорядження землями територіальної громади міста, в тому числі надання земельних ділянок у користування належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог цього кодексу.
Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України “Про оренду землі” право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Право на оренду і відповідне користування земельною ділянкою виникає на підставі договору оренди, укладеного у встановленому законом порядку.
Згідно із ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Президія Вищого господарського суду України у рекомендаціях від 02.02.2010 року №04-06/15 “Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства” зазначила, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка є часткою прибудинкової території багатоквартирного жилого будинку, в якому знаходиться приміщення № 24, власником якого є позивач на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2004 року.
Наявність у населених пунктах земельних ділянок багатоквартирної забудови викликає певну специфіку правового регулювання використання цих земель.
Прибудинкова територія являє собою територію навколо багатоквартирного будинку, визначену актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначену для обслуговування багатоквартирного будинку.
Статтею 42 Земельного кодексу України унормовано, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.
Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
З огляду на вищенаведені норми земельного законодавства, прибудинкові території (земельні ділянки) надаються в користування або передаються у власність відповідними органами місцевого самоврядування об'єднанням власників будинків. Суб'єктами права власності (користування) на земельні ділянки прибудинкових територій виступають об'єднання власників багатоквартирних житлових, допоміжних та нежитлових приміщень, у тому числі вбудовано-прибудованих, багатоквартирних жилих будинків.
З урахуванням викладеного, передання у користування одному власнику приміщення багатоквартирного жилого будинку частки прибудинкової території протирічить нормам земельного законодавства, оскільки законодавство передбачає надання таких земельних ділянок у постійне користування лише тим організаціям, які здійснюють управління багатоквартирними будинками, або надаватися у користування або передаватися безоплатно у власність об'єднанню власників.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про невідповідність змісту спірного правочину вимогам ст. 42 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на Закон України “Про плату за землю”, оскільки, як вбачається зі змісту наведеного Закону, він визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справлення земельного податку.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст.103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2010 року у справі № 27/193-10 залишити без змін.
Головуючий суддя Л. О. Лотоцька
Суддя Р. М. Бахмат
Суддя О.С.Євстигнеєв