23.03.2011 року Справа № 26/96-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. -доповідача
суддів: Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Колесник Д.А.,
Представники сторін у судове засідання не з"явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Моддис”, м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2011р. у справі №26/96-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Моддис”,
м.Дніпропетровськ
/пл.Леніна, 1/443, м.Дніпропетровськ, 49000/.
до відповідача науково-виробничої приватної фірми “Семікс”,
м.Дніпропетровськ
/пр.Героїв, 27/52, м.Дніпропетровськ, 49000/.
про визнання договору оренди недійсним,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2011р. (суддя Камша Н.М.) у справі №26/96-10 товариству з обмеженою відповідальністю “Моддис”, м.Дніпропетровськ, відмовлено в позові повністю.
Обґрунтовуючи підстави прийняття зазначеного вище рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що порушення провадження у справі про банкрутство та введення процедури розпорядження майном перешкодою для здійснення боржником господарської діяльності, у тому числі, шляхом передачі майна в оренду, не являється.
Не погодившись з даним рішенням, скаржник звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій називає останнє таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти у справі нове рішення, визнавши договір оренди №20/3 від 31.03.2010р. недійсним, як такий, що складений за умов введення позивача в обману.
Зокрема, відповідачем /орендодавець/, на думку позивача /орендар/ при укладанні оспорюваного договору оренди №20/3 від 31.03.2010р. суттєво порушено істотні умови, що передбачені законодавцем для договорів даного типу, а саме, не повідомлено про порушення відносно нього провадження у справі про банкрутство. Окрім того, в доповненнях до апеляційної скарги апелянт посилається на п.13 ст.13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, за якою керівник або орган управляння боржника вправі укладати угоди про передачу нерухомого майна в оренду лише за наявності погодження з розпорядником майна, чого зроблено не було.
Уповноважені представники сторін у судове засідання для розгляду апеляційної скарги не з'явились, про час та місце слухання справи належним чином повідомлені, що підтверджено наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями.
Враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів справи, 21.05.2009р. господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі №Б26/145-09 про банкрутство Науково-виробничої приватної фірми "Семікс", м.Дніпропетровськ. Ухвалою від 11.08.2009р. у даній справі введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Лященка С.С. Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство опубліковано в газеті "Голос України" від 22.08.2009р. №157. Станом на 13.01.2011р. /дата прийняття оскаржуваного рішення/ у справі тривала процедура розпорядження майном.
31.03.2010р. між Науково-виробничим приватним підприємством "Семікс" (далі -орендодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Моддіс" (далі -орендар, позивач) був укладений договір №20/3 оренди нежитлового приміщення площею 392 кв.м. в офісній будівлі за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Артельна,10, строком до 31.12.2010р. Вищезгаданий договір з розпорядником майна орендодавця - арбітражним керуючим Лященком С.С. погоджений не був. /докази зворотного відсутні/. 01.04.2010р. об'єкт оренди /нежитлове приміщення/ було передане орендодавцем орендарю за актом прийому-передачі.
Однак, 20.05.2010р. та 26.05.2010р. органами державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області було проведено виконавчі дії щодо арешту та опису майна, розташованого в адміністративно-складському комплексі за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Артільна,10, внаслідок чого орендар /позивач/ втратив можливість повноцінно користуватись орендованим майном.
Наведене стало приводом для звернення останнього до суду з проханням визнати даний договір оренди недійсним, а саме, таким, що вчинений за рахунок введення позивача в оману, адже про порушення провадження у справі про банкрутство НВПФ “Семікс” /орендодавця/ позивач /орендар/ попереджений не був, оспорюваний договір оренди відповідачем з розпорядником майна не погоджувався.
Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Натомість, викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі заперечення в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли.
Так, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, за ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України.
Стаття 203 ЦК України, зі свого боку, передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, стосовно тверджень скаржника з приводу укладення оспорюваного правочину за умов введення його в оману, то, дійсно ч.1 ст.230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману відносно обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Таким чином, для того, щоб кваліфікувати правочин як обман, необхідно встановити, що омана стосувалась природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно звужують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Визначальною ознакою оману є умисні дії сторони правочину, на чому наголошено в частині першій статті 230 ЦК України.
В той же час, позивачем належними доказами наявність в діях відповідачам умислу щодо приховування інформації про порушення провадження у справі про банкрутство під час укладення оспорюваного правочину не доведено. Вищезгадана інформація була опублікована в одному з офіційних друкованих органів, є загальнодоступною і відомою, тому посилання скаржника на її навмисне приховування відповідачем відхиляються колегією суддів, як неспроможні.
Що ж до неотримання відповідачем при укладенні оспорюваного договору оренди згоди розпорядника майна, колегія суддів вважає за доцільне зауважити наступне:
Наслідки узгодження або неузгодження договору з розпорядником майна, встановлені п.16 ст.13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також, дії керівника юридичної особи по узгодженню угоди з розпорядником майна, не є елементом форми угоди, а тому, на її дійсність не впливають. Укладення керівником або органом управління боржника угод за погодженням з розпорядником майна є законодавчою вимогою щодо форми угод.
Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено у законі (стаття 45 Цивільного кодексу). Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вказує на обставини, які є підставою для визнання укладених боржником угод недійсними. Проте, укладення угоди керівником боржника про передачу майна в оренду без погодження з розпорядником майна, вищезгаданим законом про банкрутство в якості обставини для визнання угоди недійсною - не визначено. /Постанова ВГСУ від 24.02.2004р. у справі №19/76-03/.
Слід зауважити також, що розпорядник майна боржника зобов'язаний вживати заходів для захисту майна боржника (ч.9 ст.13 Закону про банкрутство), однак не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність останнього, у зв'язку з чим судова колегія погоджується із думкою господарського суду першої інстанції, що порушення провадження у справі про банкрутство, введення процедури розпорядження майном не є перешкодою для здійснення боржником господарської діяльності, зокрема, передачі майна в оренду. Погодження з розпорядником майна угод про передачу майна боржника в оренду направлене на захист прав кредиторів та має на меті запобігання передачі керівництвом боржника майна у найм за заниженими цінами, що може призвести що зменшення активів останнього. При цьому, норм, які б забороняли боржнику на стадії розпорядження майном передавати майно в оренду, чинне законодавство України не містить.
З огляду на наведене, апеляційна інстанція вважає викладені в апеляційній скарзі заперечення необґрунтованими та безпідставними, натомість, оскаржуване рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2011р. у справі №26/96-10 - таким, що прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2011р. у справі №26/96-10 -залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Моддис”, м.Дніпропетровськ, -без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя О.В. Голяшкін
Суддя В.Ф. Мороз