"30" березня 2011 р.Справа № 15/5/5022-255/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Бучинської Г.Б.
Розглянув справу
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 33000
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", вул. Текстильна, 30-а, м. Тернопіль, 46010
про стягнення 11.000 грн. основного боргу 325,40 грн. 3 % річних, 1.875,38 грн. пені, 759,00 грн. інфляційних нарахувань.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1;
відповідача: не з'явився.
Суть справи:
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, АДРЕСА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", вул. Текстильна, 30-а, м. Тернопіль про стягнення 11.000 грн. основного боргу, 325,40 грн. 3 % річних, 1.875,38 грн. пені, 759,00 грн. інфляційних нарахувань.
Сторони відповідно до ст. 64 ГПК України повідомлені про місце і час розгляду справи.
У розпочатому судовому засіданні учаснику судового процесу роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).
Позивач 22.03.2011р. подав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 11.000 грн. основного боргу, 325,40 грн. 3 % річних, 1.182,38 грн. пені, 759,00 грн. інфляційних нарахувань.
Суд, розглянувши заяву, приймає її як таку, що подана у відповідності до ст. 22 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Відповідач без поважних причин витребуваних ухвалами суду від 25.02.2011р. та 16.03.2011р. матеріалів не подав, повноважний представник в судове засідання не з'явився, однак подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника в засіданні через перебування останнього у службовому відрядженні.
Суд, розглянувши клопотання, відхиляє його, оскільки у відповідності до п. 3.6. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997р. в якому зокрема зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.
Беручи до уваги, що відповідач на неможливість такої заміни представника у клопотанні не вказав, і, відповідно належними доказами її не підтвердив, а тому, оцінивши дане клопотання, суд відхиляє його.
Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи -підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Позивач - ОСОБА_1, АДРЕСА_1,зареєстрований як фізична особа -підприємець 22.11.1996р. Виконавчим комітетом Рівненської міської ради, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця серії В00 № НОМЕР_2, а тому наділений правом на звернення до суду за захистом своїх прав.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", вул. Текстильна, 30-а, м. Тернопіль (Замовник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (Перевізник), 25.02.2010 року укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 12/08, відповідно до якого сторони взяли на себе зобов'язання:
- Перевізник зобов'язався здійснювати окремі вантажоперевезення для Замовника, а Замовник зобов'язався прийняти вантаж і оплатити виконані вантажоперевезення згідно з умовами даного договору (п. 1.2. договору).
У відповідності до п. 3.1. договору Замовник зобов'язався інформувати Перевізника про терміни і об'єми майбутніх перевезень, кількості і необхідні характеристики пересувного складу за допомогою письмового замовлення (заявки) що є невід'ємною частиною даного договору і містить додатково наступну інформацію: адресу місць завантаження і розвантаження вантажу; дату і час подачі автомобіля під завантаження; вага і вид вантажу; адреси відправника і одержувача вантажу з наданням контактних телефонів; термін доставки вантажу; сума фрахту, форма і строки оплати за перевезення; опис вантажу, тип пересувного складу; спосіб завантаження і розвантаження; інші особливості перевезення конкретного вантажу.
Пунктом 9.1. договору сторони визначили, що даний договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2008р.. Кожна із сторін може достроково розірвати даний договір, проінформувавши в письмовому вигляді іншу сторону за 30 днів до фактичної дати розірвання. При цьому договір вважається розірваним після завершення всіх зобов'язань Перевізника, прийнятих до повідомлення про розірвання договору, і розрахунків за здійснення перевезень.
Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення терміну дії даного договору не сповістить іншу сторону в письмовому вигляді про його розірвання, термін його дії автоматично пролонгується на 24 місяці (п. 9.2. договору).
Враховуючи відсутність письмового повідомлення будь-якої із сторін щодо розірвання чи припинення угоди, суд вважає, що договір продовжив свою дію до 31.12.2010р.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із заявки № 01/12.02 від 12.02.2010р. на організацію доставки вантажу за маршрутом Трієст (Італія) -Тернопіль (Україна), яка була погоджена Сторонами - перевезення повинно було здійснюватись транспортним засобом DAF НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2, за маршрутом Італія (Трієст) - Україна (Тернопіль), через пограничний перехід Чоп, дата завантаження 16.02.2010 року -17.02.2010р., строк доставки 19.02.2010р., сума фрахту становить суму 1.450 Євро по курсу НБУ в день митної очистки, яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", вул. Текстильна, 30-а, м. Тернопіль, зобов'язано було оплатити 20 % по факту, решту на протязі 30 банківських днів з моменту розвантаження.
22 лютого 2010 року сторонами підписаний та скріплений печатками Акт виконаних робіт № 42, згідно якого роботи виконані в повному обсязі. Узгоджена вартість наданих послуг становить 16.678,12 грн.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виникло зобов'язання, що випливає із договору про перевезення.
Пунктом 5 статті 306 ГК України визначено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 1 ст. 909 ЦК України, ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником, вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві, вантажоодержувачеві), а відправник (вантажовідправник) зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України).
Розділом 5 договору сторони визначили умови і порядок розрахунків за надані послуги, зокрема згідно п. 5.1. вартість фрахту погоджується в заявці. Розрахунок за виконане перевезення виконується Замовником протягом 21 календарного дня з моменту надання оригіналів документів: акта виконаних робіт, податкової накладної, рахунка -фактури з оригіналом товарно-транспортної накладної (СMR, ТТН) з підписом і печаткою вантажоодержувача і, при необхідності, оригіналу інших додаткових документів, що вказані у транспортному замовленні. Непредставлення Перевізником вищевказаних документів дає право Замовнику відмовити в оплаті фрахту до моменту представлення необхідних документів (п. 5.2. договору).
У відповідності до п. 5.3. договору, у разі здійснення виплат Замовником у межах даного договору, шляхом частково авансування або сплати інших видатків з приводу здійснюваного перевезення, суми авансування враховуються при оплаті того перевезення, по якому вони були здійснені.
Всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач свої зобов'язання по договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 12/08 від 12.08.2008р. частково не виконав і станом на час розгляду справи в суді ним залишається неоплаченою сума 11.000 грн..
Зазначену суму заборгованості сторони підтвердили у складеному на вимогу суду акті звірки розрахунків станом на 31.03.2011р., що підписаний представниками сторін без заперечень.
Таким чином, доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму (11.000 грн.) є правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку.
Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 6.6. договору, сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати, зазначених в п. 5.2. даного договору, Замовник зобов'язується сплатити Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
У зв'язку з наведеним та відповідно до ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2004р., за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачу правомірно нарахована пеня в сумі 1.182,38 грн. із врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. (у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України) за період з 22.03.2010р. до 21.09.2010р..
Також, згідно вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У судовому засіданні знайшло підтвердження, що відповідачем на час звернення позивача до суду не виконано взятих на себе зобов'язань в частині оплати за надані послуги з перевезення, таким чином допущено прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги щодо стягнення 759 грн. інфляційних нарахувань за період серпень 2010р. по січень 2011р. та 325,40 грн. 3 % річних за період з 22.03.2010р. по 16.02.2011р правомірними.
У відповідності до ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідач в судове засідання не з'явився, на день розгляду спору не надав суду будь-яких заперечень по суті заявлених позовних вимог, як і не надав суду доказів про погашення заборгованості перед позивачем, суд вважає позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1, щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", вул. Текстильна, 30-а, м. Тернопіль, 11.000 грн. основного боргу, 325,40 грн. 3 % річних, 1.182,38 грн. пені, 759,00 грн. інфляційних нарахувань обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають до задоволення.
Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85 ГПК України, Господарський суд
1.Позовні вимоги задовольнити.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", вул. Текстильна, 30-а, м. Тернопіль, код 24635111 на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 -11.000 грн. основного боргу, 325,40 грн. 3 % річних, 1.182,38 грн. пені, 759,00 грн. інфляційних нарахувань, 132.67 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3.Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).
4.Накази видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
5.На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "04" квітня 2011 року через місцевий господарський суд.
Суддя Г.Б. Бучинська