91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
04.04.11 Справа № 8/169пн
За позовом Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Формат-18", м. Луганськ, -
про стягнення 15317 грн. 43 коп. та виконання певних дій.
Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,
при секретарі судового засідання Качановській О.А.,
в присутності представників сторін:
від позивача -Жифарський Є.С. -головний спеціаліст-юрисконсульт, - довіреність № 01-13/100 від 07.12.10 року;
від відповідача -Маліборська К.О. -представник, - довіреність №б/н від 20.07.10 року, -
розглянувши матеріали справи, -
суть спору: позивачем заявлено вимогу про:
стягнення з відповідача основного боргу за тимчасове користування місцями розташування рекламоносіїв, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, за період з січня по квітень 2008 року у сумі 15317,43 грн. нарахованого позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору №03-14/1-08, укладеного між сторонами 12.01.08 року;
зобов'язання відповідача демонтувати рекламні конструкції, розташовані за адресою:
траса "місто Луганськ-місто Краснодон" (в районі стелли "Луганськ");
траса "Луганськ-смт Станиця Луганська" (в районі ретрансляційної станції).
12.07.10 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку зі знаходженням у провадженні господарського суду Луганської області пов'язаної з нею справи №10/229пд.
Ухвалою суду від 12.07.10 року у задоволенні клопотання відмовлено; на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 12.07.10 року до 29.07.10 року та з 29.07.10 року до 16.08.10 року -з метою надання сторонам можливості подати додаткові докази, а також здійснити взаємозвірку стану розрахунків.
16.08.10 року провадження у справі було зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України -до вирішення по суті господарським судом Луганської області пов'язаної з нею справи за №10/229пд.
Рішенням господарського суду від 18.08.10 року у справі №10/229пд, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.10 року, у задоволенні позову про визнання недійсним договору №03-14/1-08, укладеного між сторонами 12.01.08 року, - відмовлено.
З урахуванням цієї обставини провадження у справі №8/169пн поновлено та її призначено до слухання на 24.02.11 року.
23.02.11 року, через канцелярію суду, відповідач подав клопотання про продовження строку розгляду по даній справі (ч.3 ст. 69 ГПК України) та про відкладення її розгляду (вих. №б/н від 23.02.11 року), посилаючись на те, що він подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на рішення господарського суду Луганської області по справі №10/228пд, - однак документальні докази знаходження у провадженні ВГСУ касаційного провадження по останній не надав, - з огляду на що у суду відсутні підстави для задоволення цього клопотання.
Суд, керуючись ч.3 ст. 69 ГПК України, задовольнив перше клопотання шляхом продовження терміну розгляду справи на 15 днів, - до 18.03.11 року.
Відповідно до приписів ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 24.02.11 року до 10.03.11 року -у зв'язку з неявкою сторін.
17.03.11 року сторони подали узгоджене клопотання про зупинення провадження у справі з посиланням на те, що їм потрібен час для укладення мирової угоди (без вих. номера та без дати).
Судом вказане клопотання відхилено, оскільки ст. 79 ГПК України не передбачена така підстава для зупинення провадження у справі.
Позивач звернувся до суду з заявою про продовження терміну розгляду справи на 15 днів (вих. №б/н від 17.03.11 року), яку суд, керуючись ч.3 ст. 69 ГПК України, задовольнив, продовживши вказаний термін на 15 днів, - до 02.04.11 року. З урахуванням того, що останній день строку припадає на неробочий день, відповідно до приписів ч.3 ст.51 ГПК України, днем закінчення строку є наступний робочий день, тобто 04.04.11 року.
На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 17.03.11 року до 04.04.11 року -з метою надання сторонам можливості подати до справи додаткові докази.
До початку судового засідання 04.04.11 року від сторін надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.
Позивач подав заяву про зміну позовних вимог ( вих. №б/н від 04.04.11 року), згідно якій, залишивши незмінною вимогу про стягнення боргу у сумі 15317,43 грн., відмовився від позову в частині покладення на відповідача обов'язку демонтувати дві вищезгадані рекламні конструкції.
Оскільки ця заява не суперечить вимогам ч.4 ст. 22 ГПК України, суд прийняв її та врахував при вирішенні спору по суті.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що:
1)постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 12.02.08 року у справі №2а-76/2008, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.05.08 року у справі №22а-4656/08, - рішення виконкому Луганської міської ради №358 від 21.12.07 року, яким було затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, - скасоване, а тому, на думку відповідача, розмір плати за тимчасове користуванням місцем за договором №03-14/1-08 "після 12.01.08 року та до встановлення тарифів Луганською міською радою дорівнює нулю, оскільки він прямо залежить від розміру діючих тарифів", - з огляду на що, вважає відповідач, він не має заборгованості перед позивачем (том 1, а.с.121-124);
2)на його думку, позивач помилково вважає, що рекламоносії розміщуються на підставі договору тимчасового користування місцями розташування рекламних конструкцій, - такою підставою є лише відповідний дозвіл (п.24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами);
3)позивач, на думку відповідача, незаконно демонтував рекламні конструкції, що були предметом вищезгаданого договору, у зв'язку з чим 09.07.10 року він (відповідач) звернувся до Ленінського районного суду міста Луганська з адміністративним позовом до виконкому Луганської міської ради та Відділу реклами Луганської міської ради -про визнання протиправними дій та про зобов'язання вчинити дії (том 2, а.с.4-8), на підставі чого названий суд порушив провадження у справі №М-1151/10 (том 2, а.с.9).
Дослідивши ці докази, суд дійшов висновку, що підстави для зупинення провадження у справі №8/169пн - відсутні та виніс відповідну усну ухвалу у судовому засіданні, яке відбулося 17.03.11 року.
У судовому засіданні 04.04.11 року відповідач заявив клопотання про продовження строку розгляду справи (вих. №б/н від 04.04.11 року), мотивуючи його необхідністю проведення взаємозвірки стану розрахунків.
Позивач залишив вирішення цього клопотання на розсуд суду.
Розглянувши клопотання, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки вимога про здійснення взаємозвірки висувалася судом неодноразово (ухвали від 23.06.10 року; від 12.07.10 року, від 29.07.10 року; від 24.02.11 року; та ін.).
Позивач надав до справи докази того, що він спрямував на адресу відповідача акт взаємозвірки станом на 30.06.10 року. однак відповідач ухилився від взаємозвірки.
З урахуванням викладеного суд вбачає у вищезгаданому клопотанні відповідача ознаки порушення ним вимог частини 3 ст. 22 ГПК України, а тому відмовляє у задоволенні клопотання про продовження строку розгляду справи ще на 15 днів та вважає за можливе і необхідне вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні.
І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.
26.12.07 року між позивачем (Робочий орган) та відповідачем (Користувач) укладено договір №409 про надання у тимчасове користування та використання місць для розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, - згідно якому робочий орган відповідно до наказу начальника відділу реклами від 11.01.08 року №01-22/2 передає, а користувач приймає по Акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору і додається до нього (Додаток 1), у тимчасове платне користування рекламні місця, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, за адресами:
місто Луганськ:
траса "м.Луганськ-м.Краснодон" (в районі стели "Луганськ");
траса "м.Луганськ-смт СМтанця Луганська" (в районі ретрансляційної станції).
Цей договір набирає чинності з 12.01.08 року і діє протягом строку дії дозволів до 29.04.08 року (п.2.1).
Кінцевий строк дії договору встановлюється згідно з кінцевим строком дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, зазначених у Додатках до цього договору, наданих користувачеві (п.2.2).
Договір може бути припинено за умов, визначених у п.2.4.1 договору, у т.ч. у разі скасування дозволу до закінчення строку дії дозволу на підставі рішення виконавчого комітету Луганської міської ради за заявою користувача у випадках, передбачених підпунктом 3.4.10 договору.
Користувач має право: відмовитися від кожного місця, наданого у користування за цим договором, письмово попередивши про це робочий орган не менше, ніж за 30 днів до такої відмови (п.3.3.2); інші права, передбачені цим договором та чинним законодавством України (п.3.3.3).
Користувач зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі, згідно розділу 4 цього договору, здійснювати платежі за користування місцями (п.3.4.9).
Плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, визначається згідно Порядку, встановленому рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради, і становить 5937,98 грн., у т.ч. 20% ПДВ, на місяць (розрахунок плати додається) (п.4.2), та сплачується з наступного дня після прийняття рішення виконавчим комітетом Луганської міської ради про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами у м. Луганську щомісячно до 20 числа звітного календарного місяця шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Відділу реклами Луганської міськради (п.4.3).
Розмір плати у термін дії договору за тимчасове користування місцем розташування спеціальної конструкції може бути змінений одноособово робочим органом на підставі рішення виконавчого комітету Луганської міської ради про внесення змін до тарифів плати за тимчасове користування місцями у випадках, передбачених законодавчими актами України (п.4.6).
У разі несвоєчасної або неповної сплати за місця розташування спеціальних конструкцій розповсюджувач реклами сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у термін прострочення (п.5.5).
Зміни та доповнення до цього договору вносяться додатковими угодами, що укладаються між сторонами у письмовій формі (п.7.1).
Правовідносини сторін, які не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України (п.7.4) (том 1, а.с.9-11).
Місця розташування рекламоносіїв позивач передав відповідачеві 12.01.08 року, що підтверджується двостороннім актом прийому-передачі (том 1, а.с.12)
У період виникнення спірної заборгованості, тобто з 12.01.08 року по 29.04.08 року, договір був чинним.
Розмір місячної плати за користування місцями розташування рекламоносіїв визначено у Додатку №2 до договору (а.с.13).
Позивач стверджує, що користувач (відповідач) у період з 12.01.08 року по 29.04.08 року не вносив плату за користування усіма зазначеними у договорі місцями розміщення рекламоносіїв, - що стало підставою для його звернення з цим позовом до суду.
Відповідач позов не визнав та підтвердив факт несплати, пояснивши свої дії підставами, про які йдеться у відзиві на позов.
ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково (з урахуванням внесених до нього змін) з наступних підстав.
Однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ)).
Частинами 1-2 ст. 6 цього Кодексу конкретизовано поняття засад свободи договору, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3 ст. 6).
Уклавши вищезгаданий договір №03-14/1-08 від 12.01.08 року, сторони реалізували своє право на свободу договору.
Як сказано у ст.11 ЦКУ, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1-5 статті 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу ст.207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Пунктом 2 статті 208 цього Кодексу визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичними та юридичними особами.
Як сказано у частині 1 ст. 626 Цивільного кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 Кодексу містить імперативну норму: договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згадуваний тут договір належить до категорії господарських.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Частиною 1 ст. 628 ЦКУ передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку (ч. 1 ст. 630 ЦКУ).
Як сказано у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Однією з істотних умов договору є ціна (розмір плати за користування місцем розташування рекламоносіїв), - без її визначення та включення до умов договору (додаткової угоди до нього) вони не могли бути укладені.
Згідно ч. 1 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Дослідивши укладений між сторонами договір, суд вважає, що вони при його укладенні, крім загальних вимог щодо дійсності правочину, дотрималися також і вимог частини 1 ст. 651 ЦКУ, згідно якій зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладаючи договір в частині визначення ціни (плати за користування місцями розташування рекламоносіїв), сторони, на думку суду, також дотрималися вимог чинного законодавства і у цій сфері.
Так, з умов договору вбачається, що сторони керувалися частинами 1-2 ст. 632 Цивільного кодексу, згідно яким ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Крім того, вони передбачили можливість внесення змін до рівня місячної плати (п.4.6).
Обов'язок сторін за договором дотримуватися порядку визначення істотних умов, у т.ч. застосування цін у договорі на право користування місцем розміщення рекламоносіїв, - прямо передбачено, крім вищенаведених, ще і наступними нормами чинного цивільного законодавства:
статтею 648 ЦКУ, - відповідно до якої зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства;
частиною 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" (в редакції, чинній на час укладення спірної угоди), якою встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;
Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 року №2067 (далі -Правила №2067), відповідно до п. 3 яких зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил; п. 32, - яким встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.
На основі Правил №2067 орган місцевого самоврядування -Виконком Луганської міської ради прийняв низку рішень, у т.ч. рішення виконкому Луганської міської ради №358 від 21.12.07 року, яким було затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська.
Вказані рішення та Порядок були чинними на час укладення згадуваного у цьому рішенні договору.
Факт скасування цього рішення постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 12.02.08 року у справі №2а-76/2008, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.05.08 року у справі №22а-4656/08, - не є підставою для автоматичного визнання недійсним усього договору №03-14/1-08 від 12.01.08 року або окремих його положень (пунктів), а також дня односторонньої відмови сторони (у даному випадку -користувача) від виконання умов договору, - воно було підставою лише для внесення змін до останнього у порядку, встановленому його пунктом 7.1.
При вирішенні цього спору суд керується приписами частини 1 статті 215 ЦКУ, згідно якій підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, - тобто не з підстав, які виникли після вчинення правочину, а тільки тих, яких сторона (сторони) не додержалися в момент його вчинення.
Наявність таких обставин по цьому спору відповідач не довів.
Як встановлено судом та визнано відповідачем по справі, останній, дізнавшись про скасування вищезгаданого рішення міськвиконкому, не звернувся до робочого органу (позивача) з приводу внесення змін до договору в частині визначення рівня місячної плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв, але припинив внесення плати за користування ними.
В той же час частинами 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України (далі -ГКУ) встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно частині 1 ст. 653 ЦКУ, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, - а частиною 3 тієї ж статті встановлено, що у разі зміни договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно ст. 654 ЦКУ, зміна або розірвання договору вчиняються у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
З цією статтею кореспондується пункт 7.1 основного договору, відповідно до якого зміна його умов може мати місце лише шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Таким чином, відповідач, не вирішивши питання про внесення змін до договору №03-14/1-08 від 12.01.08 року, був зобов'язаний виконувати його умови у редакції, чинній у період з 12.01.08 року по 29.04.08 року, у т. ч. -щомісячно вносити плату у розмірі, встановленому п. 4.2 договору.
Вирішуючи цей спір, суд виходить з того, що згідно ст. 4-3 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Статтею 33 цього Кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а згідно його ст. 34 господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково (з урахуванням внесених до нього змін).
Відповідно до ст. ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати відповідно до суми задоволених майнових позовних вимог, тобто: державне мито за майнову частину позову у сумі 153,17 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. (236,00 грн. : 2).
Решта судових витрат покладаються на позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 3,6,11,16,202,203,207-210,215, 258, 264, 509, 549, 626-632,638, 648, 651,759,761,762 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-36,43,44,47-1,49, п.4 ч.1 ст. 80, ст.ст.82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Формат-18", ідентифікаційний код 33571711, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. К.Маркса, 42, - на користь Відділу реклами Луганської міської ради, ідентифікаційний код 34791800, який знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Коцюбинського, 14, - основний борг за користування місцями розміщення рекламоносіїв у сумі 15317 (п'ятнадцять тисяч триста сімнадцять) грн. 43 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 153 (сто п'ятдесят три) грн. 17 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3.Решту судових витрат покласти на позивача.
4.Провадження у справі щодо решти позовних вимог припинити.
Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 04.04.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Рішення складено у повному обсязі та підписано - 06 квітня 2011 року.
Суддя А.П.Середа