ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 15/1828.03.11
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Комерційно-ромислова фірма "Корн ЛТД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТД Автохім"
провизнання договорів недійсними
Суддя Хоменко М.Г.
Представники:
від позивача Гончаренко С.К.
від відповідача не з"явилися
У судовому засіданні 28.03.2011 за згодою присутніх представників сторін (позивача) судом
оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційно-промислова фірма "Корн ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору оренди №05/07-10 від 30.07.2010 року та договору №02-1/06-10 від 30.07.2010 про виключне ексклюзивне прраво розміщення реклами, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційно-промислова фірма "Корн ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТД Автозім", посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Бобковим О.В.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, не сплачує Позивачу орендну плату, встановлену Договором №05-07-10 та не здійснює будь-яких прав та обов"язків, визначених Договором №02-1/-06-10. Також позивач вважає, що спірні договіри не спрямовані на реальне настання наслідків.
Позивач повідомив суд, що в проваджені господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справ зі спору між тими сторонами, про той же предмет і тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору та зазначив..
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи, відзив на позов не надав, поважних причин неявки в судове засідання не повідомив.
Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд
30 липня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю " Комерційно-промислова фірма «Корн ЛТД»- Орендодавець (далі-Позивач) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю«ЛТД Автохім»Орендар(далі-Відповідач) Договір Оренди №05/07-10 (надалі Договір оренди), відповідно до умов якого Позивач передає, а Відповідач приймає у тимчасове платне користування майданчик з асфальтобетонним покриттям загальною площею - 18 кв. м., Офісне приміщення, що знаходиться в Адміністративному корпусі.на 1-му поверсі загальною площею - 12 кв. м., Павільйон, що знаходиться на центральній алеї загальною площею - 8 кв. м., все майно що передається в оренду знаходиться на території Київського міського авто ринку «Центральний»
Згідно п. 1.3. Договору оренди Відповідач зобов'язувався використовувати об'єкт оренди для встановлення на майданчику з асфальтобетонним покриттям Малої архітектурної споруди для пункту прийому рекламних оголошень, та інших видів рекламної діяльності, Офісне приміщення та Павільйон мали використовуватись для загальної господарської діяльдості Відповідача, роботи персоналу, прийому клієнтів та іншої рекламної діяльності.
Відповідно до ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Позивач стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛТД Автохім" орендну плату встановлену Договором оренди не сплачує у повному обсязі, сплативши тільки 2800,00грн.
Пунктом 3.1 Договору оренди встановлено, базовий розмір щомісяної орендної плати визначається згідно протоколів узгодження договірної ціни на оренду майна та надання послуг, які підписуються обома сторонами на визначений термін часу та є невід"ємними частинами цього Договору.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази (протоколи) узгодження договірної ціни на оренду майна та надання послуг.
Крім того, Позивач вважає та стверджує, що сторони насправді не мали наміру на спрямування дій щодо реального настання правових наслідків, що обумовлені даним Договором оренди. Насправді оспорюванний Договір оренди було підписано для укладання іншого пов'язаного договору, а саме Договору №02-1 /-06-10 про виключне ексклюзивне право розміщення реклами від 30 липня 2010 року.(надалі - Договір про виключне право)-
В п. 1.1. Договору про виключне право чітко прописано, що цей договір «про виключне ексклюзивне право розміщення реклами»укладений між стороною 1 та стороною 2 враховуючи прямий взаємозв'язок його з Договором оренди, - є допоміжним Договором для здійснення своєї господарської діяльності Відповідачем.
Відповідно до п.1.2 Договору про виключне право головною ознакою взаємозв"язку Договору Оренди та цим Договором є те, що відповідно до наведеного Договору Позивач передає, а Відповідач приймає в тимчасове платне користування наступне майно:майданчик з асфальтобетонним покриттям загальною площею - 18 кв. м., Офісне приміщення, що знаходиться в Адміністративному корпусі.на 1-му поверсі загальною площею - 12 кв. м., Павільйон, що знаходиться на центральній алеї загальною площею - 8 кв. м.
Згідно п.1.3 Договору про виключне право для здійснення своєї господарської діяльності Відповідач використовує Павільйон, що знаходиться на центральній алеї, майданчик з асфальтобетонним покриттям, офісне приміщення, що знаходиться в Адміністративному корпусі на 1-му поверсі.
Як стверджує Позивач, Відповідач не використовує орендоване майно за договором оренди, та не має намір його використовувати за призначенням зазначеним в Договорі, жодних малих архітектурних споруд на асфальтобетонному покритті не встановлено, будь якої господарської діяльності в орендованих офісних приміщеннях та павільйонах Відповідачем не ведеться.
Впідтвердження вищенаведеного, Позивач зазначає, що останнім не було передано вказані в Договорі оренди приміщення Відповідачу ні по акту приймання-передачі ні фактично, оскільки в даних приміщеннях знаходиться персонал Позивача , і Позивач не мав, та не має наміру передавати вказане майно в оренду будь яким особам, що виключає будь яке настання правових наслідків за Договором оренди.
Суд не може погодитись з такими твердженнями Позивача з наступних підстав.
У матерілах справи наявний Акт прийому-передачі майна від 30.07.2010 року, в якому чітко зазначено, що на підставі Догвоору оренди №05-07-10 від 30.11.2010 Позивач передав, а Відповідач прийняв наступне орендоване майно/об"єкти оренди:майданчик з асфальтобетонним покриттям загальною площею - 18 кв. м., Офісне приміщення, що знаходиться в Адміністративному корпусі.на 1-му поверсі загальною площею - 12 кв. м., Павільйон, що знаходиться на центральній алеї загальною площею - 8 кв. м. та на момент підписання даного акту, сторони не мають претензій одна до одної.
Щодо твердження позивача про фіктивність Договору оренди №05/07-10 від 30.07.2010 та не спрямованість на реальне настання наслідків суд відзначає наступне.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам..
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, і якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Підставою визнання договору недійсним позивач зазначив його удаваність, тобто укладення з метою укладення іншого правочину, тоді як, стаття 235 ЦК України не передбачає в якості правових наслідків удаваного правочину визнання останнього недійсним, а відзначає, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.
Як зазначено у листі Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Жодних належних та допустимих доказів того, що спірні договори не спрямовані на реальне настання наслідків позивачем суду не надано.
Суд не знаходить доведеними твердження позивача про порушення відповідачем умов договорів статті 203 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищезазначене, викладені позивачем обставини не можуть бути підставою для визнання недійсними Договору оренди №05/07-10 від 30.07.2010 та Договору №02-1/-06-10 від 30.07.2010р. про виключне ексклюзивне право розміщення реклами, укладених між сторонами, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
У зв'язку з відмовою в позові судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя М.Г. Хоменко
Дата підписання рішення: 29.03.2011