ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 53/11228.03.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Родоніт»
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 167 920,27 грн.
Суддя Грєхова О. А.
Представники сторін:
від позивача: Лісовенко Т.В. -представник за довіреністю № 07/06/10 від 07.06.2010
від відповідача: не з'явились
Заявлено позов про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості за Договором № 577/09-Р від 03.01.2009 в розмірі 167 920,27 грн., в тому числі 132 776,88 грн. основного боргу, 12 641,55 грн. пені, 16 332,34 грн. збитків від інфляції, 6 169,00 грн. 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором № 577/09-Р від 03.01.2009.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: Договір купівлі-продажу № 577/09-Р від 03.01.2009, видаткові накладні, податкові накладні, розрахунок заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних втрат, та інше.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 525, 526, 530, 599, 610, 611, 614, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 202, 216, 218, 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 12, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2011 порушено провадження у справі № 53/112, розгляд справи призначено на 28.03.2011.
В судовому засіданні від представника Позивача надійшли для залучення до матеріалів справи довідка про відсутність рішень з даного спору, довідка про залишкову суму боргу.
Представник позивача у судовому засіданні 28.03.2011 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, хоча належним чином повідомлявся про судове засідання шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою, визначеною за матеріалами справи, а саме з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 27.10.2010 щодо статусу та місцезнаходження Відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що вказана судова кореспонденція отримана Відповідачем за його юридичною адресою -03179, м. Київ, вул. Чорнобильська, 19, кв.71.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві та в Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 18.11.2010р. стосовно статусу та місцезнаходження Відповідача доданої Позивачем до матеріалів справи.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання.
Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 28.03.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва
03.01.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Родоніт»(Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) був укладений Договір поставки №577/09-Р (надалі-Договір), відповідно п.1.1. якого Постачальник постачає та передає у власність, а Покупець приймає товари згідно накладних, та оплачує їх на умовах цього Договору.
Товаром згідно цього Договору є лікеро-горілчана продукція та інші продукти харчування згідно поточного прасу Постачальника (п. 1.2. Договору).
Ціни на товар погоджуються сторонами при узгодженні замовлення Покупця до постачання Постачальником і вказуються в накладних на постачання товару, які є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.3. Договору).
Згідно з п. 3.1. Договору оплата товару проводиться Покупцем на користь Постачальника протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару Покупцем.
Відповідно до п. 5.1. Договору за прострочення терміну платежу Покупець на вимогу Постачальника сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення протягом всього терміну прострочення.
Згідно з п.6.1. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2009 року. У випадку, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодна сторона письмово не повідомить одна одну про припинення дії Договору, Договір вважається пролонгованим на той саме строк і на тих самих умовах (п. 6.2.).
Матеріали справи свідчать, що позивачем була здійснена поставка продукції, факт постачання якої, її обсяг і вартість підтверджується видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи.
Відповідачем оплата поставленого товару здійснена не була, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 132 776,88 грн.
У зв'язку із невиконанням грошових зобов'язань Відповідачем Позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Як вбачається із матеріалів справи, суть даного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки товару та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору, права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.
В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.
Отже, в контексті зазначених норм укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Родоніт»та Відповідачем Договір № 577/09-Р від 03.01.2009 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Родоніт»була здійснена поставка продукції, факт постачання якої, її обсяг і вартість підтверджується видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи.
Відповідачем не були виконані грошові зобов'язання із сплати поставленої продукції у повному обсязі. Судом встановлено, що Відповідач не сплатив поставку продукції, на суму 132 776,88 грн.
Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, що узгоджується із правами постачальника, передбаченими ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем за поставлену продукцію та її розмір, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростована, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі -у сумі 132 776,88 грн.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.
Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати сформульована безпосередньо у п. 5.1. Договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у даному випадку дотримані.
З огляду на встановлений судом факт порушення грошових зобов'язань Відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість висування Позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені.
Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»граничного розміру, а період стягнення визначений із урахуванням меж, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог дійшов висновку про задоволення стягнення пені у розмірі 12 641,55 грн.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього на підставі статті 625 Цивільного кодексу України підлягають стягненню 3 % від простроченої суми в розмірі 6 169,50 грн. та інфляційних витрат в розмірі 16 332,34 грн. відповідно до поданого позивачем розрахунку.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судової витрати покладаються на відповідача у разі повного задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03179, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Родоніт» (02660, м. Київ, вул. Сагайдака, 101-А, ідентифікаційний код 34425622) 132 776 (сто тридцять дві тисячі сімсот сімдесят шість) грн. 88 коп. основного боргу, 12 641 (дванадцять тисяч шістсот сорок одна) грн. 55 коп. пені, 16 332 (шістнадцять тисяч триста тридцять дві) грн. 34 коп. збитків від інфляції, 6 169 (шість тисяч сто шістдесят дев'ять) грн. 00 коп. 3% річних та судові витрати: 1 680 (одна тисяча шістсот вісімдесят) грн.. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.А.Грєхова
Повне рішення складено 29.03.2011