ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 17/5521.03.11
За позовом державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний
комбінат»
До товариства з обмеженою відповідальністю «Салім груп»
Про зобов'язання повернути товар та стягнення 34 853,57 грн.
Суддя Удалова О.Г.
Представники сторін:
Від позивача Левченко І.А. (за дов.)
Від відповідача Ципляков А.В. (директор)
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулося державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»до товариства з обмеженою відповідальністю «Салім груп»про зобов'язання повернути товар та стягнення 34853,57 грн., а саме: 16 407,64 грн. пені, 18 445,93 грн. 7% штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2011 р. порушено провадження у справі № 17/55 та призначено її до розгляду на 24.01.2011 р..
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2011 р. розгляд справи було відкладено на 09.02.2011 р. у зв'язку з необхідністю витребування доказів.
02.01.2011 р. до канцелярії суду позивач надав пояснення по справі, у яких відхилив доводи позивача.
Ухвалою від 09.02.2011 р. розгляд справи було відкладено до 02.03.2011 р., у зв'язку з необхідністю витребування доказів та направлено запит суду СДСБЕЗ Маловисківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України Кіровоградської області про витребування необхідних доказів для вирішення спору.
22.02.2011 р. до канцелярії суду надійшло пояснення позивача та додаткові документи, в підтвердження викладених в останньому обставин.
22.02.2011 р. до канцелярії суду відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, військової частини 1490.
Розглянувши клопотання відповідача, суд відхилив останнє як безпідставне та необґрунтоване, оскільки стороною не надано жодних доказів того, що рішення у справі не може вплинути на права та обов'язки військової частини 1490 щодо однієї зі сторін.
У судовому засіданні представник позивача надав заяву про продовження строку вирішення спору на підставі ст. 69 ГПК України .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2011 р. розгляд справи відкладався на 21.03.2011 р., у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі. Цією ж ухвалою суду продовжено строк розгляду справи на підставі ст. 69 ГПК України.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
11.11.2009 р. між державним підприємством «Дирекція підприємства, що будується на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд»(поклажодавцем), правонаступником якого є державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»відповідно до наказів Міністерства палива та енергетики України від 26.11.2009 р. № 659 та від 11.06.2010 р. № 222 зі змінами та доповненнями до них, та товариством з обмеженою відповідальністю «Салім груп»(зберігачем) було укладено договір про відповідальне зберігання № 78 (далі - Договір).
Відповідно до умов вказаного Договору (пункт 1.1.) поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання продукти нафтоперероблення за найменуванням та кількістю згідно з актами приймання-передачі, які додаються до даного Договору та є його невід'ємною частиною. Зберігач зобов'язується повернути з відповідального зберігання товар згідно з належним чином оформленою письмовою вимогою поклажодавця.
Згідно з пунктом 1.2. Договору сторони визначили, що передача-приймання товару здійснюється з підписанням сторонами акту передачі-приймання товару.
Пунктом 2.3. Договору визначено, що зберігач зобов'язаний повернути товар з відповідального зберігання поклажодавцеві протягом трьох робочих днів з моменту надходження належним чином оформленої письмової вимоги.
Згідно з пунктом 3.1. Договору поклажодавець зобов'язаний передати зберігачу товар протягом одного робочого дня з моменту укладення цього Договору шляхом складання акту приймання-передачі товару.
Відповідно до умов вказаного Договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на відповідальне зберігання на загальну суму 988467,17 грн., а саме: дизельне паливо кількістю 113329 л, бензин А76/80 кількістю 6365 л, бензин А95 кількістю 18500 л, що підтверджується актами приймання-передачі товару на зберігання від 24.11.2009 р., від 01.12.2009 р., належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.
За твердженням позивача, відповідач частково повернув позивачеві товар, що підтверджується актами приймання-передачі товару, а саме: дизельне паливо згідно з актами від 08.12.2009 р. у кількості 37455 л, від 27.11.2009 р. у кількості 15755 л, від 01.02.2010 р. у кількості 15179 л, від 15.02.2010 р. у кількості 15086 л; бензин А76/80 згідно з актами від 01.02.2010 р. у кількості 5480 л; бензин А95 згідно з актами від 11.01.2009 р. у кількості 3000 л, від 09.12.2009 р. у кількості 2000 л, від 23.12.2009 р. у кількості 2000 л, від 15.02.2010 р. у кількості 5480 л та 4837 л.
19.03.2010 р. позивач надіслав відповідачеві вимогу № 01-10/469 про повернення майна зі зберігання та просив повернути зі зберігання продукти нафтопереробки, а саме: дизельне паливо кількістю 29854 л, бензин А76/А80 -885 л, бензин А-95 -6020 л.
Спір виник внаслідок того, що, на думку позивача, відповідач не здійснив повернення товару, а саме: бензину А95 в кількості 173 л, що становить 1318,26 грн., який повинен бути повернутий у строк до 10.04.2010 р.. Ще частину товару, за твердженням позивача, було повернуто несвоєчасно, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 953 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Як вбачається з товарно-транспортної накладної від 09.06.2010 р., кількість бензину А-95 у бензовозі становила 5010 л, при чому горловина бензовозу була опломбована.
10.06.2010 р. складено акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, в якому зазначено, що комісія в присутності представника постачальника товариства з обмеженою відповідальністю «Салім Груп»підтверджує поставку бензину автомобільного А-95, густина 749, в кількості 4837 л.
Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю», погодженою Держарбітражем СРСР, від 15.06.1965 р. № П-6 (далі - Інструкція), вказана Інструкція застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки або іншими обов'язковими правилами на встановлений іншій порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю.
Відповідно до пункту 12 Інструкції приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супровідними документами (рахунок-фактура, специфікація, опис, пакувальні ярлики тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті зазначається, які документи відсутні.
Згідно з пунктом 16 Інструкції, якщо при прийманні продукції буде виявлено недостачу, то отримувач зобов'язаний призупинити подальше приймання, забезпечити схоронність продукції, а також вжити заходів щодо запобігання її змішування з іншою однорідною продукцією. Про виявлення недостачі продукції складається акт за підписами осіб, які здійснили приймання продукції.
Згідно з пунктом 17 Інструкції, одночасно з призупиненням приймання отримувач зобов'язаний викликати для участі у продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника місцевого відправника, а якщо продукція отримана в оригінальній упаковці чи в непорушеній тарі виробника, який не є відправником, представника місцевого виробника. Представник (виробник) відправника з іншого міста викликається у випадках, передбачених в Основних та Особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах або в договорі. В цих випадках (виробник) відправник з іншого міста зобов'язаний не пізніше, ніж на наступний день після отримання виклику отримувача повідомити телеграмою або телефонограмою, чи буде ним направлено представника для участі у перевірці кількості продукції. Неотримання відповіді на виклик у вказаний строк дає право отримувачу здійснити приймання продукції до перебігу строку, встановленого для явки представника відправника (виробника).
Пунктом 25 Інструкції визначено, що якщо при прийманні продукції за участю представника, зазначеного в п. 17 чи п. 18 даної Інструкції, буде виявлено недостачу продукції у порівнянні з даними, зазначеними в транспортних та супровідних документах (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальних ярликах тощо), то результати приймання продукції за кількістю оформлюються актом. Акт повинен бути складений в той же день, коли виявлено недостачу.
В акті про недостачу продукції повинно бути зазначено:
а) найменування отримувача, що склав акт, його адресу;
б) дата та номер акту, місце приймання продукції та складання акту, час початку та закінчення приймання продукції, у випадках, коли приймання продукції здійснено з порушенням встановленого строку, причини несвоєчасності приймання, час їх виникнення та усунення;
в) прізвище, ім'я та по-батькові осіб, що брали участь у приманні продукції за кількістю та у складанні акту, місце їх роботи, посади, що вони обіймають, дата та номер документів про повноваження представника на участь в прийманні продукції, а також вказівка на те, що ці особи ознайомлені з правилами приймання продукції за кількістю;
г) найменування та адреса відправника (виробника) та постачальника;
д) дата та номер телефонограми чи телеграми про виклик представника відправника (виробника);
е) дата та номер рахунку-фактури та транспортної накладної (коносамента);
ж) дата відправки продукції зі станції (пристані, порту) відправлення чи зі складу відправника;
з) дата прибуття продукції на станцію (пристань, порт) призначення, час видачі вантажу органом транспорту, час відкриття вагону, контейнеру, автофургону чи інших опломбованих транспортних засобів, час доставки продукції на склад отримувача;
и) номер та дата комерційного акту (акту, виданого органом автомобільного транспорту), якщо такий акт було складено при отриманні продукції від прагну транспорту;
к) умови зберігання продукції на складі отримувача до її приймання, а також відомості про те, що визначення кількості продукції здійснювалося на справних вагах чи іншими вимірювальними приладами, перевіреними в установленому порядку;
л) стан тари та упаковки в момент огляду продукції, зміст зовнішнього маркування тари та інші дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, в чиїй упаковці пред'явлено продукцію -відправника чи виробника, дата відкриття тари;
м) при вибірковій перевірці продукції -порядок відбору продукції для вибіркової перевірки з зазначеним підстав вибіркової перевірки (стандарт, технічні умови, Особливі умови поставки, договір тощо);
н) за чиєю вагою чи пломбами (відправника чи органу транспорту) відвантажено продукцію; справність пломб та зміст відтисків відповідно до чинних на транспорті правил; загальна вага продукції -фактично та за документами; вага кожного місця, в якому виявлено недостачу, - фактично та за трафаретом на тарі (упаковці);
о) транспортне та відправне маркування місць (за документами та фактично), наявність чи відсутність пакувальних ярликів, пломб на окремих місцях;
п) у який спосіб визначено кількість продукції, якої не вистачає (зважування, підрахунок місць, обмір тощо), чи могла вміститися продукція, якої не вистачає, у тарне місце, у вагон, контейнер тощо;
р) інші дані, які, на думку осіб, що беруть участь у приймання, необхідно зазначити в акті для підтвердження недостачі;
с) точна кількість продукції, якої не вистачає, та її вартість;
т) висновок про причини та місце недостачі, що утворилась.
Якщо при прийманні продукції одночасно буде виявлено не тільки недостачу, але й надлишки її у порівнянні з транспортними та супровідними документами відправника (виробника), то в акті повинні бути зазначені точні дані про ці надлишки.
Акт повинен бути підписаний усіма особами, що брали участь в прийманні продукції за кількістю. Особа, що не погоджується зі змістом акту, зобов'язана підписати акт з застереженням про незгоду та викласти свою думку.
В акті перед підписами осіб, що брали участь в прийманні, повинно бути зазначено, що ці особи попереджені про те, що вони несуть відповідальність за підписання акту, що містить дані, які не відповідають дійсності.
Акт приймання-передачі ТМЦ від 10.06.2010 р. як належний доказ нестачі товару судом до уваги не береться, оскільки його складено з порушенням вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, а саме: пункту 25 Інструкції, і останній не містить відомостей щодо нестачі продукції по кількості.
Більш того, у вказаному акті зазначено про присутність представника постачальника -товариства з обмеженою відповідальністю «Салім Груп», однак на вказаному акті відсутній підпис повноважного представника відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу недопоставлений товар зі зберігання, оскільки позивачем не подано належних доказів, які б підтверджували факт недопоставки бензину А-95 в кількості 173 л.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 16 407,64 грн. та штрафу в розмірі 18 445,93 грн. слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Крім того, відповідно до п. 2.1. роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 р., якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.
Таким чином, в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).
Оскільки факту погодження нарахування пені позивачем не доведено, відповідного договору яким сторони передбачили таку відповідальність суду не надано, вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають.
Крім того, позивачем розраховано суму штрафу, виходячи з норм частини 2 статті 231 ГК України, згідно з яким, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно зі ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.
Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти у письмовому вигляді.
Частина 2 ст. 231 ГК України, виходячи з норм якої відповідачу нараховано штраф, не відміняє дію норм закону, якими встановлена обов'язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня).
Як вбачається з умов Договору, такої згоди сторонами при його укладенні не досягнуто.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Жодного нормативно-правового акту, яким було б передбачено застосування відповідальності у вигляді штрафу за порушення строків виконання договірного зобов'язання, позивачем не наведено.
Проте, розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов'язання як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України.
Крім того, виходячи з положень зазначеної норми, застосовувати до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафні санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 ч. 2 ст.231 ГК України, можливо, між іншим, якщо допущено прострочення не грошового зобов'язання.
Такої правової позиції притримується Верховний Суд України у справі № 42/562 за позовом акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Атол»про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що умовами Договору сторони не узгодили такого виду відповідальності, як штраф за порушення відповідачем строків виконання зобов'язань, а зобов'язання, за порушення строків виконання якого позивач нараховує штраф, є негрошовим, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 18 445,93 грн. задоволенню не підлягають.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, до Господарського суду мають право звертатися підприємства та організації за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України решта наведених сторонами доказів судом не приймається як такі, що не мають значення для справи та не впливають на розгляд справи по суті.
Позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя О.Г. Удалова
Рішення підписано 29.03.2011 р.