19 лютого 2008 р.
№ 10/126-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкін -головуючого,
Є. Чернов В. Цвігун
за участю представників
фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
ОСОБА_1 -підприємець. ОСОБА_2 -(ВКВ№693008 від 20.11.2007)
Павлоградської міської ради
Артемова В.О. -(дор. від 29.01.2008)
розглянув касаційну скаргу
фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2007
у справі
№ 10/126-07 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
прокурора м. Павлоград Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Павлоградської міської ради
до
фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 виконавчого комітету Павлоградської міської ради
третя особа
Павлоградський міський відділ земельних ресурсів
про
визнання угоди недійсною
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2007 (суддя: І.Кощеєв) в позові про визнання недійсним договору на право тимчасового користування землею, зареєстрованого за № 549 від 12.05.1999, відмовлено.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що строк позовної давності, встановлений нормою ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на час укладення спірного договору, закінчився, клопотання про визнання причин пропуску строку поважними прокурором не заявлялося, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2007 (судді: А.Логвиненко, В.Головко, П.Павловський) рішення господарського суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано недійсним договір на право тимчасового користування землею.
Апеляційна постанова мотивована тими обставинами, що про наявність спірного договору прокурору стало відомо під час проведення перевірки, здійсненої в порядку нагляду за дотриманням вимог земельного законодавства, а саме у березні 2007, тому підстави вважати строк позовної давності пропущеним відсутні. Як вбачається з оспорюваного договору його зміст щодо строку користування земельною ділянкою суперечив вимогам законодавства, що у відповідності з ст. 48 ЦК УРСР було підставою для визнання його недійсним.
Відповідач в касаційній скарзі просить апеляційну постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.
Скаржник вважає, що він не є орендарем, а тому посилання прокурора на не відповідність оспорюваного договору нормам Закону України "Про оренду землі" є помилковим. Рішення виконкому про передачу землі у користування є чинним, взаємопов'язаним із оспорюваним договором, тому без скасування рішення суб'єкта владних повноважень неможливо визнати договір недійсним; відповідач належним чином виконує умови договору, сплачуючи податок за землю; відсутність у договорі строку не є підставою для визнання його недійсним.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що оспорюваний договір було укладено 14.04.1999 та зареєстровано 12.05.1999.
Із змісту оспорюваного договору вбачається, що в ньому відсутній термін на який його укладено.
Згідно із ст. 14 Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на момент його укладення, умови договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам України.
До істотних умов договору оренди земельної ділянки відноситься, зокрема, термін договору оренди (п. 2 частини першої ст. 14 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з частиною третьою згаданого закону відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, чинного на момент укладення оспорюваного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
За таких обставин апеляційна інстанція дійшла правомірного висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону, а відтак наявність підстав для визнання його недійсним.
Касаційна інстанція погоджується з висновком про відсутність підстав вважати пропущеним строк позовної давності, оскільки, як встановлено апеляційною інстанцією, прокурор дізнався про наявність оспорюваного договору у березні 2007 за результатом проведеної в порядку нагляду за дотриманням вимог земельного законодавства перевірки.
Згідно ст.ст.111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи.
Вимога скаржника про зобов'язання щодо приведення договору у відповідність з вимогами чинного законодавства відхиляється, оскільки виходить за межі предмету даного спору та законодавчо визначені ст. 1117 ГПК України межі касаційного перегляду справи.
Доводи касаційної скарги про те, що скаржник не є орендарем тобто на інший характер спірних правовідносин, посилання на необхідність врегулювання розбіжностей в порядку ст. 188 ГК України відхиляються, оскільки встановлених апеляційною інстанцією фактичних обставин не спростовують, ґрунтуються на невірному розумінні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини та порядок визнання договору недійсним, та зводяться до намагання встановити інші обставини справи, надати їм іншу оцінку.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2007 у справі № 10/126-07 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун